клац
клац
клац
– мигдаль чи квадрат?
клац
клац
клац
блять
знову він тут, як його..
як його в біса звати
за...
ні, російською не казатиму
гуглю

"задерта шкірочка біля нігтя"
дякую, дуже дякую.
одним словом не можна?
наступний сайт пропонує
"задèра, задèрка, зàдірка"
останнє – фемінітив до задири?
дякую, красно дякую.
може, він тому і з'являється
бо хоче хоч якось виділитись
знайти своє місце у мові
тому він стає в опозицію
прям як у школі
головний задира
займає останні парти
цькує своїх однокласників
за гарний одяг і зошити
не робить домашку ніколи
зриває уроки без/совісно/
бо просто хоче

любови
бо просто хоче
хороших батьків
бо просто хоче
схвалення
тому він і виділяється
хоче бути найкращим
найкращим для кого?
для інших задìр і зàдірок?
чи для задр-батьків
що так й не навчились любити?
та часом думає
хіба виділятись погано?
хотіти бути найкращим
для се
для себ
для себе
що це?
Я
я?
й а
збігає з останніх уроків
пробираючись між тканинами
між судинними перелазами
і лімфозними містосполученнями
аби наздогнати це Я
стрибнути вище дозволеного
правильного
вийти за межі
світу матерії
аби
віднайти
своє ім'я

– мигдаль чи квадрат??

аби
залишити позаду
всіх хто забирали
його у нього
і називали чужими
буквами

– мигдаль чи квадрат?!

аби
додати в українську мову
стільки своїх імен
щоб щодня обирати нове
за настроєм

а головне – задиратися далі.

*~~заусенец~~ – заде‌ра, заде‌рка, задера‌чка, зади‌рга, за‌ди‌рка,
за‌дірка, за‌дра, за‌дьора, зані‌гтиця

листопад 24

привіт усім підписникам)
канал живий якщо що.. хто не знає – я вступила в Карпенка на акторку, тож це дуже впливає на завантаженість фізичну й емоційну.
і як би я не хотіла писати (а хочу я дуже) – не вистачає часу і сил. у мене зараз найдовша перерва за останні роки 3 – вже 4 місяці без жодного написаного вірша. але сьогодні мені вдалося написати, чому я дуже-дуже тішуся!
тож,
тексти тут будуть однозначно й надалі, бо я ідентифікую й хочу ідентифікувати себе надалі поеткою (але не нею єдиною, тому отакі перерви:))

і читайте новий текст! дивний, як і все, що відбувається довкола й усередині мене

твоє пекло це данте, моє пекло - реальність, реконструкція пам'яти пасатижами пальців викорінює наскрізь ту гнилу субкультуру маргіналів, обранців, покровителів юди, всіх личин напинання, мізогінного реву, капітального "похуй" під пульсацію рейву, і модерного…

дуже трепетний момент для мене, бо розповідаю про свій перший сольний літературно-музичний вечір..

він буде особливим для мене не лише тому, що це мій сольник, а й бо нагода цьому – моє 20-річчя (день народження в мене 24, але для такого вечір п'ятниці пасуватиме більше). хочеться намацати цей рубіж і підвести підсумки в такий спосіб. і звісно ж, розділити це з вами.

тому щиро запрошую всіх!
26 липня на 18:00 у Целанівському центрі в Чернівцях (вул. Ольги Кобилянської 51).
вхід – вільний донат (всі кошти переведу на потреби ЗСУ)

будуть вірші, буде музика. а ще вільний мікрофон) зустріньмося та відчуймося!

манна каша з вершковим маслом розтопленим
їсти треба по краю, водити ложкою
аби не булó грудочок - готуй, помішуючи
бабуся вміла її робити щораз смачнішою

останні дзвоники вже відбули, закрили сесії
діти їдуть у села до своїх старих і песиків
їсти домашню малину, лохину, червоні порічки
в моєму дитинстві це було "красной смородиной"

звичка
ганяти сусідських котів, що стали вже спільними
засинати під спів цвіркунів, прокидатися з півнями
зривати солодкі персики – з саду чужого, звісно
кличуть додому, а ти: ще хвилинка і я повернусь у

місто
в якому літали чайки, літали ластівки
місто, що пахло морем і дихало цвітом акації
місто, що вчило мене ходити, любити й плакати
місто, куди вже нема повертатись й до кого також

в місті якого тепер триколор іконами
в місті якому говорять чужою мовою
в місті, де все, що лишилося своїм і рідним:
бабуся, я і малина на кримських знимках

липень 24

якось одна поетка старшого покоління сказала,
що їй боляче бачити молодь,
яка пише не про секс, закоханість
і свою юність,
а про війну.
чому?

чому я не можу справді написати
про щось інакше,
і в кожному, кожному вірші повертаюся до війни?
писати про війну важливо, та коли кожна нова нотатка
починається гнівом і болем, а потім знову йде навкруги,
я відчуваю, що просто не вмію писати про інше:
у мене бракує слів, а разом із тим і навичок,
раніше мені здавалося, що вірші про небо і сонце –
це тупо. інтимна лірика – це нудно.
писати про кохання – це слабкість і прояв вразливости.
мені було треба вирости.

я не маю писати лише про важке, я не маю давати закликів,
я не маю вкладати чіткі посили і зрештою все пояснювати,
я можу писати хоч 5 стовпців про листя сухого дерева,
а можу про порухи наших тіл, оргазми і фіз матерії.
я хочу виходити з рамок і меж своїх і мені нав'язаних
і не залишати в нотатках те, що здається не надто "правильним".

я хочу писати про щось просте, буденне, нудне і все ж таки
писати про юність, любов і секс, і листя сухе на дереві.

червень 24

усім привіт! збір ми закрили, дякую за всі донати ❤️‍?
прийшла до вас не з віршем, але з чимось не менш класним (сподіваюсь:).
зняли відео про... плівку? дивіться і самі вирішуйте, що це: https://www.instagram.com/reel/C7zfLe3I5gv/?igsh=MTEwamd2cnQ5aWdvMQ==

замість обливатись холодною водою читаю новини:
чому світ і досі не зрозумів хто в цьому винен?
чому в ніч на неділю вони стріляють своїми калібрами,
а вранці ідуть до церкви цілувати ікони віддано?
чому тепер кожен з нас знає всі назви і типи зброї?
чому п'ятирічна дитина розрізняє прильот за грою?
чому я не можу зараз повернутись до свого дому?
а чи є в мене зараз дім? а чи може не бути дому?
чи колись мої рідні зможуть говорити до мене державною?
чи та сама у них держава? чи ховають любов в рукав свою?
чи молитви усі доходять до одного і того ж бога?
якщо так, то він точно чує? якщо ні – як змінити бога?
як утриматись від бажання залишити життя позаду?
як не ставити вибір сóбі, не ділити на "за" чи "зраду"?
не корити себе за вибір залишатися у "безпеці",
зрозуміти, що кожен цінний і на місці своєму врешті?

і щодня, умиваючись, в дзеркалі я у відблиск собі говорю:
може варто таки почати загартовування водою?

травень 24

щоденне збирання себе до купи
починається з ніг:
стопа ліва
стопа права
гомілки
і два коліна
за інерцією випити склянку води
на кухні
але поки ж немає чим

стегно один
стегно два
спускатися сходами
з п'ятого поверху
в надії, що двері відчинені

хребець за хребцем
відрощується
хребет
нарешті люди на вулиці
помічають твоє існування

24 ребра
чекати на руки аби
вирвати одне і
віддати його чоловікові

руки
долоні
10 пальців
хоча для щоденного донату
вистачило б і одного

шия
голова
вуха
слухати спів птахів під звучання
повітряної тривоги

рот
просити говорити до тебе
українською

ніс
зробити перший вдих
за сьогодні

очі
бачити таких же напівскладених
людей навколо

зрештою
зібратися повністю десь до вечора
аби
розкластися знову

квітень 24

не вірила в бога і вже не повірю точно
між нас поростають міни, багряно-пекельні точки
повітря кусає груди і каменем входить в дерму
а видих зробити зможеш коли це скінчиться, певне

і знаєш, коли дощить не варто дивитись вгору
притисни бронежилет, розкрий свою парасолю
і грайся у хрестики-нулики, завжди починай ізсередини
це правило вже придумали – ходи між живими й мертвими
тримай свій вогонь при собі, не дай йому впасти долу
бо тільки-но він погасне – у тебе відіймуть знову
батьків і культурну пам'ять, всі вулиці твого міста
ти знаєш, дракон голодний і буде нещадно їсти

все те, що не в змозі взяти, а надто – самим створити
підходь же до нього ближче, подай йому наші квіти
погладь по загрублій лусці своїми руками голими
у небі нікого немає, тож просто зітни йому голову

березень 24