молодість закінчилась. подивився я далеко не все, що хотілось, але деякі улюбленці набрались. оскільки я був членом пералельного журі від спілки кінокритиків україни, то ретельно віддивився весь нац конкурс. продублюю фільми-переможці та коментарі нашого журі до них.

нагорода:
«додаткові сцени», реж. роман хімей та ярема малащук
мета-картина, яка розмиває кордони між документальним та ігровим кіно й розмірковує, де закінчується актор і з’являється герой. актуальна форма та драматургія висвітлює зв’язок між війною і цивільним життям та тривожне існування на межі реальності.

спецвідзнака:
«відеокамера sony dcr-trv265e digital8», реж. геник заяць
за експериментально-бунтівну форму, в основі якої лежать роздуми сутності відео і камери та влучне культурологічне спостереження за еволюцією українського суспільства з початку 2000-х і до сьогодні.

фільми, які сподобались найбільше з тих, що встиг подивитись звісно:

«універсальна мова», реж. метью ранкін
«біля річки», реж. хон сан су
«рівербум», реж. клод бехтольд
«фестиваль молодого кіно», реж. ів-марі має
«останнє танго в парижі», реж. бернардо бертолуччі
«токсик», реж. сауле бліувайте
«що тобі вчора наснилось, параджанов?», реж. фараз фешаракі
«квіти україни», реж. аделіна борець

в часи коли вже мало шо радує, дуже підіймає настрій хоч якась полеміка в українській кінокритиці

рекомендую прочитати текст наталії серебрякової, а потім текст сергія ксаверова

у лінча емфізема легень, а ное з‘їздив в москву
понеділок

мій омкф закінчився температурою 39

наступна картина «плівки кіма» девіда редмона стала віддушиною для всіх глядачів. останній сеанс і бум синефільства. фільм — це пошук і порятунок 55-и тисяч касет з колись відомих нью-йоркських відео-салонів, які відкрив таємничий пан кім, емігрант з кореї…

наступна картина «плівки кіма» девіда редмона стала віддушиною для всіх глядачів. останній сеанс і бум синефільства. фільм — це пошук і порятунок 55-и тисяч касет з колись відомих нью-йоркських відео-салонів, які відкрив таємничий пан кім, емігрант з кореї, синефіл та режисер аматор. пан кім досяг американської мрії і легко її відпустив. а девід редмон вирішив віднайти мрію кіма, врятувати доробок доробок кіма та зняти про це кіно.
головна родзинка цієї стрічки, що з дуже сумної теми у редмона вийшло зробити перфомативний надихаючий фільм. в якомусь сенсі це утопічна історія безмежної любові до кіно, яка стає реальністю. і насправді про «плівка кіма» зовсім не хочеться багато говорити, його треба просто подивитися.

вчора я подивився два прекрасних фільма з доку/арт. про них треба коротко зазначити.
«нейтан-їзм», режисер ілан голод. фільм розповідає про нейтана хіла, 90-річного художника, який в молоді роки, будучи євреєм, солдатом армії сша охороняв нацистських злочинців на нюрнберзькому процесі. з одної сторони «нейтан-їзм» типово сопливий американський фільм про сумну старість, втрату ясності розуму та того, що мистецькі інституції не помічають чогось важливого, що знаходиться поряд. але на мою думку головне, фільм чітко і нетипово показує велику травму єврейського народу. бо молодого нейтана зачепив холокост в незвичній ситуації. він не був в концтаборі, нейтан охороняв герінга. і вже будучи старим, він обсесивно малює нацистських злочинців в камерах. цей досвід став найважливішим в довгій історії нейтана, він вилився в шалену кількість малюнків через 70 років. і неймовірно страшно дивитись, як людина замість слів, як маніяк вимальовує свої спогади.

ларс, привіт від дітей фон трієра