В Україну повернули тіла 563 полеглих оборонців, повідомив Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими.

Демократам нікого звинувачувати у своєму ~~розгромі~~ поразці крім самих себе.
Висунули найгіршого кандидата на посаду президента і додали дуже млявого кандидата на посаду віце-президента, водили хороводи з різним фрі палестіне, планомірно просували ~~комунізм~~ лівацькі плани, гребану гендерну політику, відсутність чітких планів з нелегальними емігрантами, незрозуміла політика з відновлення економіки та покращення життя середнього класу і т.д і т.п.
Взагалі, не здивуюся, якщо виявиться що, як і в 2016-му, Трампа знову підтримають більше 70% білих чоловіків країни)
Трамп Трампом, але повний контроль республіканців над Сенатом та Конгресом, а також наявність мудака та українофоба на посаді віце-президента - це дійсно недобре. Відсутність балансу між владою та опозицією призводить до фігових наслідків. Історія не бреше 😏
Тож будем дивитися кого Дональд Фредович поставить на посади спікерів обох палат, держсекретаря, міноборони і т.п. та сподіватися, що десь на ключові посади потраплять і притомні республіканці.
Нам своє робити треба, так чи інакше.

Ну, здається буде Трамп.
Все-таки люди люблять слухати, але не думати 🤷‍♂

Від сьогодні ви можете робити донати власникам каналів. Для цього просто настисніть зірочку в реакціях. 1 зірка = 1 грн ⭐

Щоб ставити ⭐ потрібно оновити телеграм ☝️

На кожен пост можна відправити будь-яку кількість доступних вам зірок, починаючи від однієї штучки.

Якщо у вас немає зірок, то при натисканні на реакцію із зіркою телеграм вам запропонує купити зірки. Ціна однієї зірки – 0,4-0,6 грн.

Якщо ви випадково натиснули на реакцію з такою зіркою, то у вас є 5 секунд, щоб скасувати помилкову дію.

До речі, після того, як ви натиснете на подарункову зірку, ви побачите рейтинг, де буде показаний найщедріший мій передплатник, тобто той, хто не пошкодував і поставив найбільше зірок.

До відома)

?Будні армійського кухаря неймовірно звичайні. Старшому водієві не потрібен мйольнір для ремонту волонтерського корча. Логіст не здійснює подвиг, коли видає за накладною майно. Діловод не схожий на Тоні Старка в момент заповнення чергового журналу. І від їхніх історій журналісти звикли відмахуватись.

Втім, не журналістами єдиними. Кінематограф привчив нас бачити у війні подвиг і трагедію, епос і смерть, торжество духу та велич жертви. Комп'ютерні ігри навчили тому, що солдатські будні 24/7 складаються з вогневого контакту. Якщо боєць не спить, то стріляє. Якщо не стріляє – спить.

Третя штурмова вже зрозуміла цю пастку – і тому на рекламних білбордах висить запрошення "працювати в армії". Тому що в армії справді можна працювати. Не перемагати Таноса. Не бурити метеорит. Не підривати зірку смерті. Думати, варити борщ, ремонтувати речі. Бонусом ти отримуєш почуття приналежності, привід для самоповаги, пільги та статус.

Але натомість ми вже третій рік живемо в ситуації збитої оптики. Що вище на п'єдестал ставлять нас – то менше люди хочуть до нас. Що героїчніше описують наш побут – то менше інші хочуть його з нами ділити. До війни ми говорили про те, що заручник клікбейту – це здоровий глузд.

Але останні три роки заручник військового клікбейту – це країна.
(с) Павло Казарін

Я не народжений для війни.

Я взагалі не зустрічав на війні тих, хто був для неї народжений. У роті, з якою я починав служити, були шкільна вчителька, айтівець із Івано-Франківська та цирковий мім із Києва. Бачив в армії трактористів та маркетологів. Бізнесменів і барменів. Власників пасік та СТО.

Можливо, річ у тім, що я не встиг повоювати в кадровій армії. Вона вигравала нам час у 2022-му. Тримала фронт, поки стрімко тренували всіх, хто прийшов до військкоматів у перші дні після вторгнення. А потім співвідношення мобілізованих та кадрових стало таким, що армія перетворилася на народну.

25 місяців тому я судив про війну з фільмів та комп'ютерних ігор. Не повторюйте моїх помилок. Війна не схожа ні на те, ні на інше. Ми не стріляємо з ранку до вечора. Не здійснюємо подвиги в режимі 24/7. Ми абсолютно необов'язково виглядаємо епічно і точно не нагадуємо ваших улюблених кіногероїв. Коли зніматимуть фільм про цю війну – нас не покличуть навіть у масовку.

А ще я не дивлюся телевізор.

Річ не в тім, що там немає сюжетів про армію. Проблема в тому, що у цих сюжетах немає армії. Ті, хто знімають війну, щоразу потрапляють в ту саму пастку. У їхніх матеріалах надлюди творять надзусилля: щодня штурмують посадки, тримають оборону втрьох проти роти, здійснюють подвиги та мстять за друзів. Героями цих сюжетів можна захоплюватись. Їх можна обожнювати. Але з ними неможливо себе співвіднести.

Якби я дивився ці сюжети, то неймовірно боявся б армії. Кожна історія нагадує кульмінацію блокбастера. Кожен герой – молодого грецького бога. Я б додивлявся кожен матеріал із дивовижною сумішшю захоплення та сорому. А ще – із гострим відчуттям невідповідності себе побаченому. І так – я був би певен, що не народжений для війни.

Насправді армійський побут більшості підрозділів на 90% складається з рутини і на 10% – з надзусиль. Причому рутина – це не лише раптове затишшя в окопах. Це ремонт машин та обслуговування техніки. Облік та діловодство. Логістика та продслужба. Це величезна кількість спеціальностей, де потрібні руки та мізки, мізки та руки. Але в тому й особливість, що журналісти привозять з армії розповіді лише про ті самі 10% надзусиль, які вселяють глядачеві пієтет та страх. В результаті – армія потрапляє у пастку глорифікації.

Медіа створили у країни два протилежні настрої. Перший: "армія – територія героїв, які здійснюють подвиги". Другий: "я не схожий на них, а значить, це не для мене". Внаслідок цього армія очолює рейтинг довіри, вулиці завішані рекрутинговими білбордами, а люди при цьому бігають від повісток.

Ті, хто хотів стати героями – давно вже ними стали. Ті, хто мріяв про славу та кар'єру – просто зараз добувають одне та інше. Апелювати до них безглуздо, всі ці люди вже встигли вбратися в піксель. Героїзація служби в армії вже не потрібна. Потрібна рутинізація.

Армія – це роботодавець, який платить високі – за мірками країни – зарплати. Причому вона платить їх не лише за перемогу над німейським левом та лернейською гідрою. Вона платить їх тим, хто гострить Гераклові меч, лагодить йому корч і заповнює журнал обліку подвигів. Вона платить її сержанту по МЗ – який по роздавальній відомості видає лопати для очищення авгієвих стаєнь. Старшому техніку – який стежить за кіньми Діомеда. Зв'язківцям – які перепрошивають Гераклу рації та налаштовують "кропиву" на планшеті.

Але всі ці люди лишаються під радарами українських медіа. Весь наш контент про армію натякає, що Геракл воює самотужки. Що єдиний спосіб бути поруч із ним – це бути йому пропорційним. Що армія – місце для напівбогів, якими можна захоплюватися лише на відстані. І це породжує спотворення, яке робить ідею мобілізації неможливою.

У медіасвіті емоції – це нафта. Той, хто їх здобув, той і озолотився. А тому ЗМІ вибирають із різноманіття армійських історій саме ті, що здатні викликати шок, трепет та скорботу. Це чудовий спосіб заробляти клікбейт. І абсолютно нікудишній – щоб продавати армію як роботодавця ?

Тут така справа. Чим більше помре жителів ворожої нам держави тим краще. І нема значення, яка буде тому причина.
Одне питання - яка з руснявих веж впливу вирішила розіграти саме цю карту.
І ще. Американці щось знали, пишучи, на початку місяця,про теракт в масквє. От це дійсно цікаво