до зустрічі за пару годин

15 вересня о 18.00 у Книгарні "Сяйво" відбудеться вечір за участі Анни Грувер та Ігоря Мітрова "Замість віршів"
Звучатимуть тексти про Крим і Донецьк, про війну під різною оптикою - військовою й цивільною, поетичною та документальною;
тексти втрати й пошуків нових форм письма.
"Замість віршів" - адже поезія під час повномасштабної війни так само неможлива, як і парадоксально необхідна. Ролан Барт у своєму есеї "Третій сенс" писав про три рівні письма: інформаційний, символічний і той, що не піддається аналізу і не артикулюється.
Репрезентуємо третій рівень на екваторі вересня.

Місце: книгарня Сяйво, вул. Велика Васильківська 6
Дата: 15 вересня (неділя)
Час: 18.00

Вхід вільний

ані

груба коптить прямо в хату
“мабуть димар забився. сука”
“протопи сосновими голками – баба всігда так робила”
“і шо – помагає?”
“а хєр його знає. попробуй. о – подивися, шо тварі роблять. мій посьолок”
забув позивний
заходив учора
хлопець із іншого взводу
розповідав про життя
і про те які гарні дівки в Краміку
і про одну особливо гарячу краматорську матусю
і про те як же ж сука пива хочеться
показував руїни на ютубі
“а це моя школа – о, подивись. ну, то єсть була моя школа. а це моя вчителька в кадр попала. у неї син – ми з ним в одному класі вчилися – написав оце недавно. я навіть здивувався – ніколи особо не общались – а тут на тобі; оказалось, щас десь під Авдіївкою. чи йому та Авдіївка медом намазана: з чотирнадцятого року там сєпарів ганяв; у п'ятнадцятому, як усі, з договорняків охуївав; у шістнадцятому знову на промці їбашився; у сімнадцятому повну жопу осколків додому привіз. і вроді ж уже й від’їбашив своє – хорош, бля, дай другим повоювать – а знову ледь не в тих самих окопах сидить – ну не йобнутий?”знизую плечима “не знаю”
“а ти б у цей пиздак вернувся в другий раз?”
“не знаю. ти ж вернувся”
“бо теж йобнутий. цікаво чи всі осколки з його жопи дістали”
погоджуюсь
справді цікаво
а цей далі
“о, подивись – моя хата. тупо рядом лягло. усі вікна повилітали. старики дві доби в погребі – без хавки, без ніхуя. хотів ще в лютому вивезти, так шо ти думаєш – уперлися рогом – не поїдем – і шо ти з ними зробиш. вони ж тут, блядь, усі непробиваємі”
“ти ж сам звідси родом”
“я звідси одразу після школи з’їбнув. я шо – дурак – тут сидіти? роботу знайшов. хату під Києвом знімав
“де саме під “Києвом?
“Ірпінь, ахах”
“їбать, ахах”
“там і пiдapiв зимою зустрів. з цвітами, блядь”
“був у тому пеклі?”
“так. одразу пішов… а я ж там хату чуть не купив, да. кілька років тому предлагали бабки в котлован закинуть. як жопою чуствовав, отказався – нема вже тої новостройки. щас даже фотку покажу, шо від неї осталося – о, подивись”
“а шо зйомна?”
“тож нема. ніхуя нема, братан. заберуть підари посьолок. за стариків страшно, о, подивися”
подивися – поламані сосни
перекреслюють стежку в вишневий садок
подивися – над згарищем – дим –
це душа покидає будинок
якщо пощастить
то останньою
а як ні
значить – ні
значить – жодної
голки соснової
ані сухої
ані торішньої
ані тієї гіркої
що здуру в дитинстві жував
і потім ще довго плювався –
не віддавай
ані голки соснової
тим хто прийшов у твій ліс
сосни ламати твої
ані
ані
ані
і

21.12.2022

ще одна класна книжка виходить.
видавництво Білка відкрило передзамовлення на альманах переможців і фіналістів Конкурсу воєнної поезії пам'яті Гліба Бабіча та Конкурсу воєнної короткої прози.
є в цьому альманасі й мої тексти.
їх там аж до непристойності багато, але я не скаржуся - навпаки тішуся, що живуть своїм життям, розлітаються по різних альманахах і антологіях, самотужки шукаючи шлях до читача - не чекають, поки в мене дійдуть руки зібрати їх під однією палітуркою.
та й без мене в цій книжці є кого почитати: там і Кривцов, і Пузік, і Лазуткін, і Мулік - це лише ті, кого сходу згадав.
велика честь опинитися в такому товаристві.
замовляйте й читайте - це справді важливі тексти.

https://www.belkabook.com/product/almanakh-2022/?fbclid=IwZXh0bgNhZW0CMTEAAR2wi6cE9CvyuBnZywn72a22xGdOSwB026IIAOjs65rdjEp2hhavLV8eI1M_aem_AUYRbEfar1IQaG5lrTsUPueuh0CfHT7XGNPdvNbVbX50_CToLPUM52RYVMvtgsnWWHAzv3HvMacint0TiI2qAfkd

ти ще чекаєш на мене Медеє?
ти ще виходиш зранку на берег?
питаєш у власних богів – де він?
кого ти носиш у круглім череві?

мою дитину? дитину моря?
чи може зґвалтованої Колхіди?
хто майструватиме їй ґодорі?
чиїм вона крокуватиме слідом?

вода пожирає розпечений берег
вітер гуде у верхівках кавказьких
війна вилізає із твого черева
засіває Кавказ військовими базами

не чекай на мене Медеє ні
бережи для дитини всю свою ніжність
Колхіда в огні
Україна в огні
твій чоловік
– біженець

2015

#ретроспектива_

глупа ніч
заважає заснути
відганяє тривожним плачем
потрісканий сон із очей
коханий Слов’янськ
від болю білухою
виє за озером
(озеро, як тебе звати?)
за озером
грім
без дощу
на озері
місячна стежка
без місяця
в чорному небі
вранці побачимо рани твої
бідолашний Слов’янськ
а поки що ніч
глупа ніч
чорна
ніч
чорний дим
ховає
у чорній
кишені

08.04.2024

#загально_національна

“Слухай, а ти оце за компом постійно - ти тіпа бабки мутиш чи шо?”
“Та нє. Я… пишу”
“А шо пишеш?”
“Та різне. Вірші, прозу…”
“І шо, і як? Багато вже написав?”
“Ну, вже дві книжки вийшло”
“І про шо вони?”
“Ну ті дві, шо вийшли - поетичні. А зараз більше прозу, спогади, про війну…”
“І шо, заробляєш шось?”
“Та яке там”
“Та нє, я просто запитав”
“Та все норм. У нас і справді мало хто книжками заробляє”
“А я якось теж прочитав одну книжку про війну”
“Да? Яку?”
“Ой, шось там… Дорога… Блядь, забув… Ну там така біла обкладинка”

Він показав пальцями великий прямокутник. Анекдотичний діалог, але я майже одразу зрозумів, про яку книжку йдеться

“Сліди на дорозі?”
“О, точно! От її я й прочитав”
“Да, знаю. Це ж Валєра написав”
“От прочитав я її, коротше”
“І шо, як книжка?”
“Ну так, цікаво він усе розписав”
“Ну да, він же ж теж із ДШВ, у 2015 пішов, 25 бригада”
“Ну так смішно він там розписав, як вони на тих желізяках їдуть”

Він засміявся і копнув ногою якусь іржаву залізяку, що валялася під ногами.

“Але кінцівка якась дебільна. От усю книжку спортив. Ну блядь. Так цікаво було - про жизнь, про війну. А кінцівка дебільна…”
“Ну да, є таке. Я й від інших таке чув”
“Ну дебільна якась, ну серйозно. Я вопше цього не поняв”
“Ну ладно, не переживай так. Все одно він молодець, що написав”
“Нє, ну це да. Але ти як будеш писать, ти придумай якусь нормальну кінцівку”
“Придумаю, не бзди”
“А я прочитаю. Обязатєльно”
“Я буду дуже радий, якщо почитаєш. Це ж про всіх нас книжка буде”
“Круто! О, я згадав! Я ще Гаррі Поттера читав! Гаррі Поттера дуже люблю. І фільми, і книжки. По кілька разів читав, і дивився”
“Ну так молодець, їбать! Я от Гаррі Поттера не читав”
“Та ладно! Ну ніхуя собі!”
“Серйозно. І тільки два перших фільми дивився”
“Ну ти даєш!”
“Ну отак. Ці книжки треба з дитинства читать, разом із персонажами рости, дорослішати… А зараз уже пізно”
“Ну от я так і читав. Тільки так вийшло, шо сьому книжку я в тюрмі читав. Із планшета”

Він засміявся - і я засміявся разом із ним. Забавно, хулі.

“Ну, і таке буває”
“Тільки я російською читав”
“Ну і якого хєра ти російською читав, довбойоб? Ти ж, блядь, українською говориш! Є охуєнний український переклад! Ну от шо ви за дебіли!”
“Ну мені не нравиться, як вони імена переклали. Смішно якось”
“Дурак ти, блядь. Український переклад набагато кращий”
“Ну, може…”
“Та шо може, блядь. Наступного разу як будеш перечитувать - перечитуй українською”
“Ну, попробую”
“Та хулі тут пробовать. Треба брать і читать. А російське гамно палить нахуй”

#шось_нове

спочатку був постріл
й солодка від крові трава
наприкінці будуть маки
і тиша
а поки
шикуються
черги за м'ясом

спочатку був постріл
наприкінці будуть маки
і слава героям
а поки що
слава ісу
гатить кулемет
слава навіки
дерева тріщать
і солодка від крові трава

спочатку був постріл
та врешті постане
тиша
посеред маків
червоних
мов кров
на траві

2015

#ретроспектива_

Клали нову бруківку на вулиці Перемоги в Житомирі. Прибрали, уйобки, смітник біля зупинки Ольжича. Почав складати недопалки в кишені, щоб не кидати під ноги.
Якось був подумав: ану як кидати недопалки під ноги, то вони смітника поставлять?
Хуй ти вгадав, Мітров.
Минуло два тижні. Почав упізнавати свої недопалки, викурені аж до самого фільтру.

А через дорогу - у розчепіреному плащі - Олег Ольжич. Поет, археолог, підпільник-оунівець.
Одна з найцікавіших біографій укрліту. Хоч і без гепі-енду.
Про вірші взагалі мовчу - ними можна дрова рубати.

Я гортав його праці з археології, коли копав трипільців у Тальянках на Черкащині.
Які то були часи.
Після перемоги обов’язково на місяць звалю на розкопки.
Як дембельнуться мої археологи.
Хоч дехто вже й не дембельнеться.
А ще колись напишу про це великий цікавий роман.
Коли можна буде писати не про війну.

Позбираю, мабуть, свої недопалки.
Я ж не свиня якась.