Як одягалися Джейн та Елізабет Беннети (1790)
https://www.youtube.com/watch?v=VT-ZGzhzS0o

Як одягався містер Дарсі (1790)
https://www.youtube.com/watch?v=DOxlt5E3QgE

2/2
Шо по сюжету. Під час балу в розкішному Дін-Гаузі стається моторошне вбивство модистки, яка, на перший погляд, ніяк не пов’язана з господарями дому. У нападі підозрюють випадкового злодія, але наступного дня затримують Джорджа Остіна, в якого знаходять ланцюжок покійної. Тож Джейн Остін береться до справи, щоб врятувати бідолашного добряка Джорджі від шибениці.

Справа ускладнюється тим, що події відбуваються наприкінці 1795 - на початку 1796 років, коли методи ведення слідства були значно обмеженіші у порівнянні із сучасними. До того ж самій Джейн 19, вона переживає роман з Томом Лефроєм і схильна до імпульсивних і не надто розумних вчинків.

В цілому сюжет досить передбачуваний, як на детектив. Десь на середині книги уважний читач здогадається хто вбивця. Але якщо сприймати роман як фантазію на тему життя міс Остін - він набуває абсолютно чарівних, хоча й дещо дратуючих рис. Це той випадок, коли бачиш, як авторка надихається героями творів Джейн Остін, щоб прописати характери персонажів. У Джейн можна помітити риси і Кетрін Морленд, і Емми Вудгауз, і навіть Маріанни Дешвуд. На мій погляд це трохи зайве, але Джессіка Булл так бачить.

Що по перекладу. Хоча останні два дні ви могли спостерігати за тим, як мене бомбить, я не можу сказати, що він жахливий. Ні, це не рівень халтури перекладачки і редактора у Присяжнику. Але він недбалий. І це помітно. Адвокат, який приймає у своїй конторі відвідувачів у халаті. Священник Джеймс Остін, який ходить у шинелі. Дами Остін, які виходять до святкового столу у халатах. Дивні й незрозумілі пассажі, які вибиваються з тексту, бо не відповідають контексту. Як-от Генрі Остін з кузиною Елайзою, які виглядають наче закохані, а не заручені. Причому вони, звісно, можуть виглядати закоханими і ми маємо цьому біографічні підтвердження. але є нюанс: вони в даний проміжок часу не заручені і ніяк не можуть ними бути.

Частина цих прикрих помилок - безумовно, на совісті редактора. Частина - на совісті перекладачки, яка переклала багато чого до смішного буквально. Частина, цілком вірогідно, на совісті авторки, яка навряд чи має таку армію бета-рідерів та редакторів, як містер Сандерсон. Але загальне враження воно псує. Особливо якщо ми беремо до уваги, що Розслідує міс Остін - це про історичний детектив. І післямова авторки говорить про те, що вона доклала неабияких зусиль, щоб книга вийшла правдоподібною.

Відраджувати читати Нещасну модистку не буду. Якщо ви не настільки малахольні як я, і не чіпляєтесь за невідповідності, щоб вибухнути обуренням, особливо, коли мова йде про святе (а на цьому каналі міс Остін безумовно належить до категорії святого), це чудова історія на пару вечорів. Легка. Помірно драматична. Помірно кумедна. Гадаю, якби її прочитала сама Джейн Остін, вона б схвалила.

Проте наголошу. Переклад і редактура недбалі. Вони читабельні, і аж таких жахливих помилок там немає, принаймні на перший погляд, бо, на жаль, я не мала під рукою примірника в оригіналі. Але враження, що команді, яка працювала над книгою було все одно в мене лишилось і воно дуже неприємне. Гадаю, наступним історіям про пригоди міс Остін так само не завадить команда бета-рідерів. Бажано, з числа її фанатів. Зрештою, всім іншим суворе дотримання точності в деяких дрібницях буде не таким вже й важливим. але ми ж з вами знаємо, що Джейн Остін заслуговує тільки найкращого?)))

Емма поганого не порадить 😁

#гумор

А ви теж бачите тут насмішку з містера Дарсі? 😁****
"Не можна виходити заміж тільки тому, що чоловік прив'язаний до вас, освідчується й здатен скласти сякого-такого листа".

("Емма", переклад Анни Вовченко)

A woman is not to marry a man merely because she is asked, or because he is attached to her, and can write a tolerable letter.

#цитати

Щось мені це нагадує...

#гумор

А взагалі, це все смішно і невесело не стільки тому, що картинка не гарна (гарна-не гарна субʼєктивний концепт, і художника я не засуджую, я засуджую видавців, що вони не хочуть платити за хорошу обкладинку і видумали цю дурню з версіями за статтю, ну не суть).

Моя проблема не в цій обкладинці, а в більшості обкладинок Джейн Остін, в усіх обкладинках з жінками на картинці, з дівчатами з рожевими щічками, з закоханими парами, з сумно сидячими у вікна дівами. Моя проблема з тим, що Джейн Остін через ці обкладинки подається як чисто любовний роман, де всі в кінці будуть щасливі, а це буквально не так. В тій самій «Гордості…», мабуть, показано найбільше шлюбів, ніж в будь-якій іншій її книзі, і на два конвенційно щасливі шлюби там два очевидно прямуючих у відразу, один вже сповнений відрази і ще дві сестри Елізабет, у яких дуже, дуже мало проспектів взагалі достойно побратись (в які, вочевидь, будуть доживати під опікою Джейн, тому що жінка без чоловіка могла на той час сподіватись лише на доброту родичів). Джейн Остін пише в тому числі про любов, але, святі коти, не тільки ж про любов!

Коротше кажучи, Джейн Остін – це набагато більше, ніж кохання, набагато більше, ніж оці сповнені туги погляди в читача з обкладинки і навіть більше за те нове видання «Емми», де біла шия і вухо оточені пудровим рожевим і якимось чином мають передати вам настрій шаленого безумства і юної наглості, радості і енергії, якою сповнена головна героїня.

Не знаю, чи давні читачі цього каналу помітили, але я всім серцем, душею і мозком люблю Джейн Остін і вважаю, що англійська мова зародилась і розвивалась лише заради того, щоб ця жінка взялась нею писати свої кілька ранніх робіт, гість романів і загублені світом листи. Тому я психую через обкладинки, тому що вона заслуговує на краще, ніж оці дурні картинки з анімешними оченятами, вона заслуговує на весь світ.

Я була сьогодні у книжковому, засмутилась і бухчу, а ви розкажіть, яка у вас улюблена обкладинка Джейн Остін, якщо вона є ?‍♀

P.S. Обожнюю пудровий рожевий, до речі!