Альтернативно обдаровані водії, що існують на наших дорогах, давно всі класифіковані.
Дехто найбільше ненавидить любителів пограти в «шашечки», бо, імовірно, в дитячому садочку виховательки не дали їм змоги вільно набігатися.
Хтось терпіти не може любителів їзди по узбіччям. Любителів повертати з другого ряду, коли повернути можна тільки з одного.
Окремо - стоять ласі до алкоголю за кермом.

Але широкомасштабка вносить свої корективи в ієрархію «Мудаки на дорозі».

Так, в лідери впевнено вилітають любителі прямотоків та інших модифікацій вихлопної системи і… любителі паркуватися на місцях для людей з інвалідністю.

Автор відео дуже ввічливо і доступно пояснив, чому ці місця існують і чому вони більші за розміром.

На жаль, з часом, наше суспільство потребуватиме їх все в більшій кількості.
І ремарка від мудаків «де ви бачили тих інвалідів? Покажіть хоч одного? Нащо їм стільки місць?» має завершуватись невідворотністю законного покарання.

А поки - може кому пошепче.

Майте гарний день.

https://www.facebook.com/share/r/1XbeTMB7FD/?mibextid=UalRPS

Певен, що кожен з Вас натрапляв на математичні задачки в стилі «Неймовірно, але 230-220*0,5 =5!».
І, що характерно, відповідь вірна.
Я такі дуже люблю, бо в коментарях стоїть такий срач до неба, що трохи відволікаєшся від нашої потужної та незламної об‘єднаної української реальності.

Є і більш цікаві приколи про човен, козла, вовка і капусту, яких треба перевезти на інший берег, про подвоєння кількості зернин на шаховій дошці, або про продуктивність копачів траншеї.

Що характерно, у більшості задач відповіді контрінтуїтивні, очевидні рішення - неправильні, а над розв‘язком слід добряче пометикувати.

Штош.
Вдруге за цей місяць я пропоную Вам звернути увагу на книгу, яку я ще не читав, але продивився по-діагоналі.
І ця книга теж з математики, як і рекомендований мною десь у попередніх дописах журнал У світі математики.

Кateryna Terletska та Катерина Антошина випустили книжку Навчання на основі головоломок.
Це не класична проста підбірка задачок, а, фактично, інструкція для батьків, які типи головоломок бувають, як їх вирішують і, власне, самі головоломки.

По собі знаю, що розмірковування в голові над якоюсь цікавою задачкою чудово вирішує три задачі:
А) тренує мозок
Б) «скорочує» час в київських заторах
В) допомагає міцніше заснути 🙂

Пост Катерини про книгу https://www.facebook.com/share/p/1DXNAfTEkG/?

Посилання на книгу - https://api.man.gov.ua/api/assets/man/d9c3e838-9129-4485-9fcb-5d2c89926d50/

Загалом, якщо Ви - тати, мами, бабусідідусі - воно для Вас.

Майте тиху ніч.

Інколи навіть просте контактування людей між собою допомагає фронту.
Стукнувся мені в особисті власник зеленої Лади.
Тачка у вогнях, в Дніпрі, готовий пригнати до Києва.
Мовляв, заберіть на проєкт Зомбітачки.

Я, в своб чергу, стукаюсь в 120 бригаду і питаю:
- Машина треба?
- Треба! Де? В Дніпрі? Ми самі заберемо.

Самі забрали, самі перевірили на СТО, самі повезли до позицій.
+1 маленька машина в логістику - одна вивільнена повнопривідна тачка для виконання задач за профілем.

Пане Максиме Вергун!
Дякуємо, що задонатили свою ластівку, та ще й територіальній обороні, бо, як показує досвід, це найменш технічно забезпечені бригади.

Ruslan Galkin, дяка, що невтомно продовжуєш тягнути в свою бригаду все, що рухається, а те, що не рухається - рухаєш, а потім тягнеш в бригаду.

Шановні, якщо маєте подібні апарати в робочому стані - передавайте їх підрозділам Сил оборони.
Самохідні возики ніколи не бувають зайвими.
Звісно, перед тим, як передавати - переконайтесь, що отримувачі точно вміють ладнати з подібною технікою.

Майте гарний день.

[email protected]

4441114443028624 Моно (Олег Болдирєв)

4149499086676739 Приват (Антон Сененко)

"У нас є план перемоги, але у нас немає плану поразки."
"Час обкопувати Київ".
Колись багато хороших людей (деякі з них вже склали голови, захищаючи нашу землю) казали приблизно таке: страшно, якщо ця широкомасштабка перетвориться на АТО-2.
Так і трапилося.
Це почалося приблизно вже з осені 2022 року, коли на фоні дахозривних операцій суспільство увірувало (принаймні, значна його частина), що можна ставати в чергу на автомобільні новинки вартістю по 100-200 тисяч доларів, а замість будівництва бетонованих укріплень влада центральна і місцева почали змагатися, хто більше клумб, стадіонів та мостів наробить (в тому числі, в безпосередній близькості від кордону чи ЛБЗ).
Все по класікє - десь там хтось воює, проте "не заважайте містам жити мирним життям", гасати табунами на визгливих моциках, співати обдовбаними голосами лободу в клубах.
А те, що дивним чином волонтери досі - на третьому році широкомасштабки - збирають на машини, дрони, рації, турнікети - то їхнє таке хоббі.
Хай бавляться.
АТО-2 тривало на диво недовго, бо росіянам глибоко начхати на наші інтимні ілюзії щодо мирного життя.
У них є чіткий план еСВеО. Щоразу новий, звісно, але нам від цього не легше.
І, фактично, зараз, з падінням Донбасу, ми маємо тягучу реінкарнацію 24-го лютого, тільки в більшому масштабі.
(Єдина різниця, тоді кончені депутати закликали людей лишатися в домівках, прирікаючи їх на окупацію чи смерть, а тепер люди самі розуміють, що треба звалювати. Якщо є куди. Бо це питання досі теж не вирішене і люди повертаються домів під російські прапори. Всім по тисячі гривень, але не додатково тим, хто втратив все).
Я певен, що від цього інтерв'ю у багатьох просто запалає нижче спини.
Бо як же так:- з одного боку продовжуємо косити траву в листопаді, будувати тротуари до непрацюючих аеропортів, намагатися витратити невикористані бюджети аби на щось, на чому можна прикурити, роздаємо тисячу під незрозумілі банківські умови; з іншого, вводимо відповідальність за дрова на подвір'ї та піднімаємо податки; з третього, продовжуємо розповідати по телемарафону, що ситуація контрольована, а всі, хто з цим не згоден є рукою кремля, а тут рррррраз... і, в смислі, обкопувати Київ? Які ще бетоновані позиції? як це, не тримати людей за дурнів, казати правду і не дивуватися, що люди не вірять офіційним зведенням?
Мартін (я його навіть тегати не буду) - людина, яка працює на перемогу у цій війні 24/7.
І він в повній мірі має право говорити те, що він говорить - особливо про злив даних виробників БПЛА (за який, підкреслю, досі нікого не ув'язнили, бо поліція зайнята контрольними закупівлями шльондр) та про те, як у нас держава (не)стимулює розвиток оборонпрому.
Можливо, для когось його висловлювання стануть "холодним душем".
Але цим і відрізняються люди, які щось роблять та бачать реальну картину, від соцмережевих писак, що створюють альтернативну реальність (інколи на замовлення).
Очевидно, що нині ми спостерігаємо шалену кризу управління, коли прошарки людей, які вивезли перший етап війни чисто на морально-вольових, закінчуються; "пагані саюзники" (завдяки озброєнню яких ми протягнули 2 роки, бо власне у нас закінчилося за кілька місяців після лютого) щось притомилися; а внутрішня корупція, як виявляється, не просто не подолана, а прямо підточує обороноздатність.
Ні, все це не означає, що ми прогрАємо.
Це поки що означає, що ми програЄмо.
(До речі, чудовий приклад, щоб пояснити українській дитині важливість наголосів в словах).
І тут або Україна зміниться, або України суттєво поменшає.
Посилання тут.
Але треба лупашити далі.
Майте гарний день.
P.S. А мені пощастило. Я все це від Мартіна чув наживо. Оце сяде поруч в машину, я його везу, а він мені ото нудить. Добре, що тепер не я такий один.
P.S.2. Скрін вибирав спеціально. Саме з таким виразом обличчя Мартін на мене дивиться, коли я з оптимізмом берусь за ремонт чергового військового корча.

Вже другий раз за день зустрічаю дописи подруг у стрічці, що їхні кохані чоловіки загинули.
Дописи короткі - на пару рядків, для інформування спільноти, що захисника вже немає.
І своєю «короткістю» - ці дописи страшні.
Бо ти розумієш, скільки сил вартувало писати кожну літеру про кінець найріднішого світу.

За один день - два.
На першому я ще висловив співчуття в коментарях, а на другому… закляк.

Подивився, що люди пишуть, а там «співчуваю, співчуваю, щирі співчуття».
І все ж вірно, наче так і має бути.

Але ж нікого з нас, насправді, ніколи не готували якось правильно реагувати на смерті інших людей.
Людей, які не байдужі.
Або ж рідних тих людей, які не байдужі.

Тим більше, коли ці звістки про смерть - масові.

Але найбільше рве серце - скільки таких дівчат, жінок, мам, сестер, які щодня вивішують некрологи, повідомляють час і місця прощання.
Як то все вивезти…

І мені страшно.
Страшно питати Оксана Боркун - дружину загиблого Володі Гунька - скільки в їхній спільноті дружин загиблих героїв нині рядків у списку прізвищ.

Я просто лишу це оголошення тут.
У Вінниці зовсім скоро відбудеться виставка картин і музично-поетичний фестиваль МАЄМО ЖИТИ .
Пам‘ятаєте, минулого року такий був і ми там ще зібрали гроші на тачку для 3 ОШБр?

Картини там написані дружинами героїв.
Поети і музиканти - щирі, як ніби на першому прослуховуванні.

А іще там покажуть кіно про дітей, що народилися вже після загибелі захисників.

Оксанко, Olga Pinskaya, Juliia Seliutina, дякую.

Яущо будете поруч - завітайте, підтримайте.

Майте тиху ніч.