Ну оце як піду на навчання, то шось інтересно-занудне вкраду)

Текст AI-шний, але дуже допомагає зрозуміти в чому суть моделі конфлікту.

Модель ескалації конфлікту Фрідріха Гласля описує, як конфлікт може переходити від менш серйозних форм до глибоких і руйнівних. Вона складається з дев'яти етапів, які можна умовно розділити на три фази:

1. Виграш-виграш (Win-Win): На перших трьох етапах конфлікт ще можна вирішити мирним шляхом. Це фаза, коли учасники зосереджуються на проблемі, а не на особистих нападках, і прагнуть знайти рішення, яке задовольнить обидві сторони.
2. Виграш-програш (Win-Lose): На середніх етапах конфлікт загострюється. Учасники починають вдаватися до особистих образ і коаліцій. Тут важко знайти компроміс, і кожна сторона прагне переваги над іншою, навіть якщо це завдасть шкоди.
3. Програш-програш (Lose-Lose): На останніх етапах конфлікт досягає руйнівного рівня. Сторони більше не прагнуть вирішення, а націлені на максимальне знищення суперника, навіть ціною власної поразки. Конфлікт виходить за межі контролю і врешті веде до «спільної прірви».

Модель Гласля також показує можливість деескалації, тобто повернення на попередні етапи, що допомагає знизити напруження і потенційно досягти рішення.

Ось короткий опис дев'яти етапів ескалації конфлікту за Фрідріхом Гласлем:

1. Незгода – Учасники мають розбіжності щодо проблеми, але прагнуть її обговорити конструктивно.
2. Дебати та полеміка – Конфлікт переходить до обговорення особистостей, і з’являються емоції, що ускладнюють вирішення.
3. Дії, а не слова – Втрачається довіра, сторони починають діяти, щоб продемонструвати свою позицію, а не домовлятися.
4. Образи та коаліції – Учасники починають створювати коаліції, щоб здобути підтримку; починаються взаємні образи.
5. Навмисна втрата обличчя – Одна сторона навмисно принижує іншу, щоб дискредитувати її репутацію.
6. Управління загрозою – Сторони використовують погрози та залякування, щоб змусити іншу сторону підкоритися.
7. Обмежені руйнівні удари – Сторони йдуть на навмисне завдання шкоди одна одній, переходячи до руйнівних дій.
8. Фрагментація ворога – Конфлікт стає всеохопним, і сторони прагнуть знищити суперника будь-якими засобами.
9. Разом у прірву – Учасники готові пожертвувати власним благополуччям і навіть самознищитися, аби лише завдати шкоди ворогу.

Ця модель демонструє, як конфлікт ескалує від початкової незгоди до глибокої деструкції, якщо не вжити заходів для його вирішення.

Головна мета психотерапії і моя вам порада - відмовлятися від необов'язкового страждання.
Всюди, де можна покращити якість життя - варто покращити.

Біль - неминучий. Страждання - опціональне.

Знач, думка на подумати.

(Переказ думки Р. Кечура, психіатрія травми)

"Чим більше/глибше зранена людина, тим менше їй треба усвідомлення афектів, а більше коригуючий досвід." [Усвідомлення афектів в нормі знижує їх інтенсивність, але не в травмі]

Травматикам треба психотерапія і/або/як добрий стосунок, щоб засвоїти нові способи реагування на дійсність. Старі не зникнуть, є шанси тільки доростити альтернативні, які стануть більш опорними.

Лекцію дати? (Не популярно, треба напрягатися)

Апд: лінк на лекцію
Хочу клуб людей, об яких і з якими можна тертися інтелектом.

Там таких прикладів купа. З хороших новин, такий "симптом" зберігається до трьох поколінь, далі зникає, якщо подразник зникає. Але мишам класно, вони не живуть вищою нервовою діяльністю і не читають казок своїм дітям. У них діди не воювали, п'яний батя маму не бив на кухні і вчителька в школі не булила. На них культура, в порівнянні з людьми, не так сильно (і не так мультимодально) впливає. Тому людям потрібна терапія і розповідання своїх історій. (Ну або інші способи зцілення, які працюють)

До чого це я - говоріть зі своїми сім'ями поки всі живі і пробуйте про себе турбуватися.
Бо може ця вся жесть з нами не тому, що з нами щось не так, а тому, що в нас гени пращурами перекодовані.

Ну і цейвот, ми теж пращури, тому це ще і відповідальність.

#системно_сімейна_терапія
Експериментальна психологія мене прямо захоплює, але і системка (в якій я вчусь) це просто вогень. Розкажу про мишей і трансгенераційну травму, бо почала читати "Це почалося не з тебе" Марка Волліна.

Фішка в тому, що раніше вважалося, що травматичний досвід наших предків може впливати на наше життя, на рівні сімейних нарративів, традицій і культури, і (як наслідок) поведінки.

Для прикладу - в родині хтось потонув. Імовірно, після такої події ціла родина буде намагатися уникнути такої ж ситуації. На різних рівнях випрацюються правила і/або симптоми. Хтось буде боятися води, хтось віддасть дітей на плавання у найранішому віці, хтось приїздитиме на річку і пускатиме кораблик у тому самому місці кожної річниці - варіантів багато.
Деякі з таких новоутворень в системі, можуть впливати на наступні покоління ще і як історії, які розповідаються чи ритуали.

Тепер трохи про мій суб'єктивний досвід (але підозрюю, що можна екстраполювати на загальний рівень нації, якщо впливав подібний контекст).

Перепис установочок, про які мені зараз актуально думати:
- В більшості моїх однолітків є внутрішня вимога їсти суп, доїдати до кінця, "їсти зараз, бо потім вже не буде", цілувати хліб який впав та інші наслідки голоду, який ми проживали в різних історичних подіях. (Звісно тут і голодомор, але і голодні 90-ті)
- Культурний контекст повоєнних часів навчив нас надмірно опікати хлопчиків і чоловіків, бо їх було мало і за них було страшно. А дівчата - сильні і все можуть. Часто сильніші ніж треба і налаштовані на спокутування, страждання і жертовність без об'єктивної на то потреби. "Тяжка українська доля" це ще і про заборону на радість чи турботу про себе. Ну і "все дітям".
- Традиції про заробляння грошей - це окремий ауч для мене. Бо "чесно не заробиш", бо "якщо вкрав на роботі, то не рахується", але і бо "не варто комусь показувати, що в тебе благополуччя (а може і взагалі не варто благополуччя організовувати), бо розкуркулять і все заберуть". (Частина моєї родини була вивезена в Сибір)
- "Моя хата скраю" - як відсутність базової довіри до світу, почуття безпеки, культури громади і зв'язків у спільноті. Бо кожен може донести і "що люди скажуть". Ми - суспільство яке тільки вчиться у accountability.

(Їх ще багато очевидно, це я своє виловила)

І що я читаю в цій книжці? Трансгенераційна травма має фізіологічне підґрунтя. Це і еволюційна перевага, що логічно. Але так щоб стреси кодували гени - це я трошки не знала.

Епігенетика - це наука про те, як фактори навколишнього середовища можуть впливати на наші гени, не змінюючи їхню послідовність, але змінюючи їх експресію.
Тобто травма залишає епігенетичні мітки в ДНК клітин, регулюючи те, чи проявиться певна генетична комбінація, чи буде її функція пригнічена. Такий трошечки тюнінг під середовище.

(Я не переказую книжку, бо там складніше)

Досліджують (моделюють) на мишах, бо близько 99% генів мишей мають еквіваленти в геномі людини. Якщо для зміни покоління людей треба вести лонгітюдне дослідження років з 60, то на мишах треба 12 тижнів. (І, повірте, їм дістається в тих лабораторіях, щоб ми могли будувати гіпотези і екстраполювати їх на себе.)

Приклади досліджень (цей шматок тексту це книжка, яку цитує АІ, а я правлю):

• Дослідження 2013 року: Самців мишей піддавали електричному удару протягом тижня, а потім схрещували з незайманими самками. Їхнє потомство, яке ніколи не стикалося з електричним ударом, мало підвищений рівень тривоги та схильність до депресії.

• Дослідження 2016 року: Вагітних мишей годували їжею з високим вмістом жиру, що призвело до розвитку ожиріння у їхнього потомства. Нащадки цих мишей також мали більше шансів на розвиток діабету та інших метаболічних захворювань у дорослому віці.

• Дослідження 2018 року: Самців мишей розлучали з їхніми матерями на короткий час протягом раннього розвитку. Їхнє потомство мало більше шансів на розвиток соціальної тривоги та порушення прив'язаності.
  °°°

О вау, картинки зламались (дякую за те, що звернули увагу). Зараз!

Дисклеймер: Це запрошення взагалі для всіх українців. Я навчаюча тренерка і супервізорка у цьому проєкті. Проводитиму групи теж, але найближчим часом не чекайте? Групи безкоштовні, бувають і в онлайн, і в офлайн форматі.
___
Приєднуйтесь до безкоштовного групового курсу "Самодопомога+" від International Medical Corps про управління стресом ?

Чи відчуваєте ви напругу в житті? Курс "Самодопомога+/Self Help+" є унікальною груповою програмою психо-соціальної підтримки, створеною Всесвітньою Організацією Охорони Здоров'я, що навчає методів управління стресом і сприяє покращенню вашого самопочуття.

Переваги програми:
- Ефективність і змістовність?: курс включає в себе п'ять 2-годинних зустрічей раз на тиждень, кожна з яких присвячена розвитку вашої здатності керувати стресом.
- Відкрита для всіх ?: Програма розрахована на кожного, хто бореться зі стресом, без обмежень за місцем проживання чи особистими обставинами, та надається абсолютно безкоштовно.
- Кваліфікована підтримка ?‍?: Зустрічі проводять фасилітатори - кваліфіковані фахівці психо-соціальної підтримки після спеціальної підготовки. Робота передбачає супровід супервізорів.
- Підтверджено наукою ?: Дослідження показують, що програма курсу не тільки допомагає знизити стрес, але й може попередити розвиток психічних розладів.
- Навчання на практиці ?: В основі підходу лежить активне навчання, практика, самоаналіз та зворотний зв'язок, завдяки чому матеріал курсу засвоюється надзвичайно ефективно.

Чого очікувати:
Ви освоїте нові методи боротьби з важкими думками та почуттями, навчитесь адаптуватися до життєвих викликів та відкриєте для себе шлях до життя, що відповідає вашим цінностям ?

Як долучитися?
Просто заповніть форму реєстрації https://ee-eu.kobotoolbox.org/x/o5GULaHt або за QR кодом ✍️, і ми невдовзі зв'яжемося з вами з усіма подробицями!

Можливо це ваш шанс стати більш спокійними та щасливими ?.
Зареєструйтеся на курс "Самодопомога+" вже зараз!

1. з розділу Дискусійні питання:
   "Проблема травми переміщення полягає ще у тому, що дитина (людина) не може вписати свій особистий травматичний досвід у суспільний наратив, оскільки суспільство розглядає запропоноване їй переміщення як певне «благо». В значній мірі, суспільство заперечує та відкидає розуміння переміщення, як «самодостатньої»
   травматичної події. І для того, щоб це визнання відбулося, необхідний не лише співчутливий слухач, але й загальний суспільний наратив, який перестане ранжувати події
   війна на «по-справжньому» травматичні та такі, які можна вважати «переносимими».Особливо у випадку дітей!"
   ? Коли у вас включається агресія на тих, хто на вашу думку "недостатньо страждає", бо _тут вставте будь-який досвід інших людей, який вам важко прийняти_ чи до тих, хто на вашу думку "винен у цій війні", бо _вставте лінгвістичну, географічну чи етнічну приналежність в межах нашої країни, яка неконвенційна_, то знайте, що ви не одні і ваша психіка так вас захищає. Зміщення обʼєкта агресії це типовий, але непродуктивний процес, а часом і дуже травматичний - бо часто зміщення у сторону тих, хто поряд і в слабшій позиції.
   ? Мірятися болем, знецінювати чужий досвід і залишатися в наративі "є ті, кому пощастило більше і ті, хто насправді страждають" - непродуктивно. Це розділяє нас і допомагає тим, хто винен насправді.
   Зцілення відбувається в контакті - з собою, зі своїм болем, з іншим, зі спільнотою.
   _______
   Перед нами дуже багато роботи, тому працюймо на посилення кожного ї кожної. По своїх ресурсах, у своїх ролях, на своїх місцях, у свій час. Дякуймо тим, хто береже нас і шануймо тих, кого ми не вберегли.
   Бути українцями - це не тільки боляче. Це ще і про любов❤️