5 книг від видавництва Жорж, які можна покласти під ялинку:

❄️ «Вавилон» Ребекки Кван - по-перше, наразі це моя улюблена книга у видавництва, що викликала дуже сильні емоції; по-друге, ефектне оформлення; по-третє, у ній є трохи Різдва😅

❄️ «Пʼять: Нерозказані історії жінок, убитих Джеком Різником» - якщо шукаєте подарунок для поціновувачів трукрайму. Це нетиповий ракурс погляду на дуже відому справу і наразі одна з небагатьох книг жанру, що є українською.

❄️ «The Beatles: Від Ліверпуля до Еббі-роуд» - те, що я обрала б для доньки, бо вона захоплюється музикою цього періоду і конкретно бітлами серед іншого, і тому що саме видання прям проситься у подарунок: дуже гарне, з шикарними фото і цікавим наповненням.

❄️ Книги Девіда Мітчелла - ну, наприклад, «Дім на збіччі» - бо це неймовірно красиво і відгуки свідчать, що красиво не тільки ззовні, тексти вражають не менше.

❄️ Різдвяна серія Метта Гейга - мої діти свого часу були у захваті і від книжок, і від екранізації, тож чудовий і дуже логічний подарунок для дітей молодшого шкільного віку.

Я сідала за цей відгук вже кілька разів, але все одно не розумію, з якого боку до нього підступитися і як сформулювати щось більш внятне за «ого» — бо ця історія охоплює стільки всього і сягає таких глибин, що я досі не можу все це остаточно перетравити.

Вона шикарна, хоч зачіпає багато контроверсійних тем.

Вона дуже інтенсивна, хоч чисто сюжетних подій тут не так вже й багато.

Вона провокує купу емоцій, хоч серед них майже жодної позитивної.

І не може не вразити, хоч не обов’язково вразить приємно.

І зрештою, вона сповнена мистецтва, естетики, і надзвичайно добре написана.

*📖 «Щиголь»
✍️* Донна Тартт

Незважаючи на те, що ця книга вийшла вже давно, я змогла повністю вберегтися від спойлерів і прочитати її без жодного попередньо уявлення, про шо це буде — і тому вона була ще й повна неочікуваних поворотів, починаючи з найпершого, сюжетоутворюючого.

І у цьому відгуку я також не зачіпатиму сюжет — скажу тільки, що історія охоплює величезний відрізок життя одного хлопця, якому спочатку дуже не пощастило опинитися не в тому місці не в той час і втратити ґрунт під ногами, з чого почався довгий шлях подальших втрат і помилок.

Це важко читати - і емоційно, і через високу щільність подій. Але для мене це була та важкість, що не відштовхує, а навпаки магнетично притягує.

Це історія про дорослішання у дуже несприятливих умовах.

Про те, як одне помилкове рішення може мати тривалий руйнівний вплив на все життя.

Про те, як страх заганяє у пастку, з якої вже майже неможливо вибратись.

Про те, що іноді пустку у душі неможливо заповнити нічим.

Про нездорові стосунки і привʼязаності у всіх можливих формах.

Про… ну, тут дуже довго можна говорити про сенси, і я певна, що розгледіла далеко не всі, тож до цієї книги точно можна повернутися з часом.

⚠️ У сюжеті є росіянщина, але авторка формує чіткий асоціативний ряд: достоєвський = нюхати клей = повний моральний занепад і далі у цьому напрямку. Я чітко усвідомлюю, що російська культура пустила свої мацаки так глибоко по всьому світові, що нема шансів, що цей вплив миттєво зійде на ні, але якщо її образ буде саме таким, мене це цілком влаштує.

Я не певна, що радити книгу варто прям всім, бо історія дуже виснажлива емоційно, багато в чому неоднозначна і сповнена тригерів, але у мене вона точно посяде місце у топі року.

Видавництво КСД

Скажу по секрету - «Зайчика» я вже прочитала, і це шикарна книга: ні на що не схожа, абсурдно-сюрреалістична, жахаюче-чарівна і шалено естетична💀

І я дуже тішусь вже з того, що українською виходить вона, але Жорж повідомляє, що вже в роботі і дві інші книги авторки: «Rouge» й «All’s well». Про них я поки знаю рівно нічого (і свідомо не йду кудись на гудрідз дивитись анотації), але готова читати у Мони Авад все, бо те, як вона пише - ну, це просто незрівнянно. Шалено, надзвичайно красиво, абсолютно унікальний авторський голос і стиль.

Вже до 40 сторінки стає доволі моторошно 🤩

«Ритуал» прям вже виправдовує очікування, дуже крута атмосфера і саспенс.

Але до перекладу є питання🫠

Прийшов час для добірки найстрашніших книг за версією українських авторів і учасників Бабая, найбільшої горор-спільноти України😈

🩸 Майже одноголосно всі, до кого я звернулась, назвали «Воно» Кінга у першу чергу - як найкращий твір у своєму жанрі з жорстокою реалістичною складовою і суперяскравим втіленням зла.

🩸 Серафима Біла, редактор спільноти і автор ґрунтовного нонфікшну про горор, що незабаром вийде друком, відзначає також роман «Впусти правильного» Ліндквіста - як дуже важкий твір, після прочитання якого хочеться повіситись. Книга, до речі, є у найближчих планах видавництва Богдан.

🩸 Цю ж книгу на першому місці згадала і письменниця та перекладачка Ната Гриценко. Крім того, тим, хто хоче полоскотати нерви, Ната рекомендує «Вишуканий труп» Поппі Брайт, «Ритуал» Адама Невілла, «Дитину Розмарі» Айри Левін та «House of Leaves» Марка Данилевського.

🩸 А у письменника Володимира Кузнєцова у переліку найбільш моторошних книг «Хліб з хрящами» Михайла Бриних, «The Conspiracy Against the Human Race: A Contrivance of Horror» Томаса Ліготті, та «Lost Gods» Брома. І раз вже Брома по-троху починають видавати українською, я дуже сподіваюсь незабаром побачити і цю книгу у наших книгарнях🤞

🩸 Дімка Ужасний, письменник і головний Бабай, радить «Книги крові» Клайва Баркера - збірку оповідань, яка незабаром вийде у видавництві Жупанського, оповідання «Мертвий хлопчик» Дарелла Швейцера і «Мандрівний цирк вампірів» Річарда Лаймона. Кінга увагою теж не оминув і відзначив оповідання «Довгий джонт», яке є у збірці «Команда скелетів», що нещодавно зʼявилась українською.

🩸 А письменницю Євгенію Кужавську налякали оповідання «Бабуся» Кінга і «Ваня» Підмогильного, обидва - про зустріч дитини зі смертю.

🩸 Оксану Ковальчук, авторкау фолк-горору «Медоїди», у студентські роки налякав роман «They Thirst» Роберта Маккамона, який їй геть випадково дала почитати незнайома дівчина під час заселення у гуртожиток. Оксана прочитала її за ніч і була настільки вражена, що навіть боялась висунути ноги з-під ковдри, доки сусіди по кімнаті не прокинулись.

🩸 А ще, як і багатьох, Оксану налякав Кінг, а саме - його роман «Куджо», і її дивує, що цю книгу майже не згадують в переліках найкращих чи найстрашніших його романів, бо вона лякає тим, що описується максимально наближена до життя ситуація, яка видається цілком реальною. Моторошна історія про фатальні збіги, яких забагато, людську байдужість і начебто дурні помилки, але з жахливими наслідками.

🩸 Згоден з Оксаною і письменник Дмитро Деревянко, хоча додає, що також вважає надзвичайно моторошними романи Кінга «Під куполом» і «Кладовище домашніх тварин», а ще - «Дорогу» і «Кривавий меридіан» Кормака Маккарті, бо вони лякають до дрижаків і залишають дуже сильний посмак, який є не в кожного горору.

🩸 Не обійшлося без Кінга і у письменника Євгена Товстонога. Для нього наймоторошнішою стала повість «Схудлий», де прокляття фактично є смертельною хворобою, і можна злитися, благати, консультуватися у кращих лікарів, сипати грошима, але вона нікуди не дівається, бо не підвладна людському розуму. І навіть якщо пощастить уникнути найгіршої долі, завжди є вірогідність рецидиву, який може статися значно швидше, ніж здається.

🩸 Також Євгена свого часу сильно вразив «Сад Гетсиманський» Багряного. Дуже страшний текст і один з двох романів, які спонукали Євгена читати, а потім і писати темну літературу.

🩸 А ще у десятирічному віці Євген читав «Собаку Баскервілів» Дойла, і каже, що відчув надзвичайний переляк, прям до фізичного дискомфорту і бажання відкласти книжку.

🩸 А для письменника Микити Кілярова досі найстрашнішим є «Дракула» Брема Стокера, який став першим його прочитаним романом у жанрі горору, хоча він і не певен, що злякався б, якби перечитав книгу зараз. Звісно ж, згадав Микита і Кінга, а саме - романи «Кладовище домашніх тварин» та «Сяйво».