Слова мого побратима…

Якось минулого літа ми з побратимами були в Бахмуті. Тоді це було ще зовсім мирне, як для Донбасу, місто. Супермаркети, аптеки, шаурма, перукарні, таксисти в центрі міста, тролейбус ходить, баня - лінія фронту була ще дуже далеко.
В розмові я тоді поділився тривогою про те, що станеться з цим містом, коли бої докотяться до нього. На що отримав зливу обурення від співрозмовників, що я кажу несинітницю, з чого це я таке взяв і взагалі - ніколи цьому не бути.
Аргументуючи тоді свої побоювання, я спирався на співвідношення: у ворога кратно більше усіх стратегічних ресурсів: людей, грошей, палива, промисловості, тилу, ракет, снарядів тощо. На що у відповідь отримував медійні кліше: що немає там кому воювати, у них тільки невмотивовані, забиті чмоні, які навіть не вміють тримати зброю. А зброя застріла і не придатна, боєприпаси гнилі, ракети стрімко закінчуються, ну і командування у них абсолютно некомпетентне. І взагалі - їх держава ось ось розпадеться і ми не Бахмут оборонятимемо, як я помилково думаю, а штурмуватимемо Севастопіль на усьому натівському. І взагалі, Перемога вже дуже близька.
Гірка і трагічна іронія в тому, що дехто з моїх тодішніх співрозмовників згодом загинули саме під час оборони Бахмуту.
Минув рік, але я постійно зіштовхуюсь з тими самими кліше. З боку державної пропаганди, з боку поважних медіа, з боку цивільних, з боку побратимів. Розумію, що мабуть так легше тримати себе в психологічному тонусі. Але. Якщо читати деякі українські видання часів УНР, то сткаєшся з схожими наративами: ворог тупий, ворог кидає зброю і біжить, командування ворога непрофесійние, ось ось переможемо. А потім колапс. І відчуття зради, бо як так, миж бо перемагали.
На мою думку - це пастка. Пастка, яку люди - за для свого психологічного спокою - самі собі готують. Але, як на мене, ми не маємо права обманюватись. Надто багато стоїть на кону. На мою думку, якомога більш реалістичний і раціональний підхід - це вірний шлях до ефективної боротьби. Неприємний, важкий, вимагаючий роботи над собою, потребуючий набагато більшого напруження сил але ефективніший за "ми вже перемогли, просто питання часу".
Так, ворог не всесильний, у ворога є купа своїх внутрішніх недоліків і Україна вже показала, що здатна давати прочухана другійарміїсвіту. Але ворог сильний, ворог вчиться, ворог все більше перелаштовується на тотальну війну "в довгу", його мета незмінна - знищення нашої держави, а значить - ворог дуже небезпечний! І я хотів би, щоб відношення наше було відповідним - як до дуже небезпечного ворога, як до тотальної війни, яка, як і рік тому, продовжує нести екзістенційну загрозу нашому Дому.
Тому, хто зараз вже готується до того, як відновлювати Україну після війни, на мій погляд, краще хай готується до того, стати в стрій, щоб не довелось в якості раба відновлювати Бєломор канал і копальні в Сибіру.

Але.
Поки мені залишається лише надіятися, що нашій владі видніше, як формувати інформаційну політику і що я глибоко помиляюсь, несу несинітницю, такого не може бути і ось ось Перемога.

@Ян

Останнім часом , я не можу дивитись історії в інста та фб. Також сильно фільтронулись «друзі» в обох соцмережах.
Для деяких війни немає, вони її тупо непомічають і лише після «прильоту» в мирні міста кажуть «бана війна ,як воно заало, та коли ж це закінчиться»
Кожен хто каже коли це закінчиться / коли ми переможемо/ коли,коли, коли… повинні самі собі задати питання, що ви робите для перемоги?
І фраза «я тримаю економіку і відправляю 100грн в місяць на ЗСУ» ну таке собі .
«Я нічого не вмію і не буду корисний на передовій» або «я не створений для війни. Бути військовим це не для мене» ну також якось так собі виправдання. Бо ніхто не створений для цієї Ї**ної війни. Всі хочуть жити , всі хочуть побачити внуків або своїх дітей. Дожити до старості , побудувати бізнес або побачити світ.
Робіть і не нийте. Відпочивайте тихіше. Без сраної руснявої музики( коробить нереально) Робіть щось корисне. І не питайте військових «коли ми переможемо?» ,краще запитайте як він сам і як його внутрішній стан і чи можете ви чимось йому допомогти. Іноді дуже складно ділитись з цивілами своїм внутрішнім станом , доводиться терпіти і не кипіти від всього що бачимо в мирняку. Але іноді накіпає так сильно якби ви тільки знали…