1. Килимник С. Український рік у народніх звичаях в історичному освітленні. – Т. V (Осінній цикл). – Вінніпег, Торонто, 1963. – 250 с.
2. Катрій Ю.Я. Пізнай свій обряд! Літургійний рік Української католицької церкви. – Ню-Йорк, Рим: ОО. Василіян, 1982. – 493 с.
3. Маковій Г.П. Затоптаний цвіт: Народознавчі оповідки. – К.: Укр. Письменник, 1993. – 205.
4. Федорович Н. Українська народна астрономія / Українське небо. Студії над історією астрономії в Україні: збірник наук. праць / за заг. ред. О. Петрука. – Львів: Інститут прикладних проблем механіки і математики ім. Я. С. Під-стригача НАН України, 2014. – С.88-155.
   Малюнок Олега Шупляка

Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наші канали на Telegram і WhatsApp:
https://t.me/ridna_vira
https://whatsapp.com/channel/0029VamNW5h7YSdAwrSciS1U

Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Рожаниця #Мара #Земля #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник

svit.in.ua

Руське Православне Коло

новини, оголошення про Руське Православне Коло

Пашник С.Д. 2-га Пречиста. Свято Матері-Землі. Рожаниці. 8-9 вересня
https://svit.in.ua/pra/9p2.htm
У більшості мітологічних сюжетів Богиня-Мати – головне жіноче божество – уособлюється з Землею і жіночим творчим началом у природі. Землю, яка "парує та людям хліб готує", називали святою, матір'ю, годувальницею. Земля поставала як цілісна жива істота. Тіло Землі має свої жили, якими замість крові пульсує вода, котра поїть криниці, річки і моря. Всі ці животоки пов'язані з "пупцем", що знаходиться в центрі Землі. [5, 121].
Юдо-євангельська церква в цей день святкує Різдво Пресвятої Богородиці. Біблійних відомостей про різдво Марії чи батьків немає, як і про дату святкування. Церковники використали мотиви апокрифів та народних традицій для складання легенди про Різдво Богородиці. Головним церковним джерелом про життя Марії є апокрифічна книга, що написана коло 170–180 року, що зветься Протоєвангеліє Якова. [3, 213, 214]. Довідуємося, що батьками Марії були Яким (з роду Давида-Сонця) та Ганна (з роду Харона-Місяця). Зачаття Анни відбулося 8-9 грудня, а вже звідси вираховується різдво Марії 8-9 вересня. З цього робимо висновок, що це свято має стародавнє природне походження, яке христосівці прилаштували для своїх потреб.
Іван Огієнко надає наступні відомості про це свято: "У нас Рожаниці святкувалися на другу Пречисту, на Народження Богородиці 8-го вересня. "Слово Св. Григорія" розповідає, що "по Святім Крещенії череву роботні Попове уставиша Трепар прикладати Рожества Богородиці к Рожанічьній трапезі, отклади діючи". Отже, мішали Різдво Богородиці з Рожаницями. Справляли це Свято так, що справляли трапезу з "крупичного хліба, сира й добровонного вина", пили й їли, і співали Тропаря Різдва Богородиці. Про цю трапезу Роду й Рожаницям згадує й Слово Христолюбця XI віку." [1, 115.].
Степан Килимник також пише про ці згадки: "У давнину, та й ще в XVII стор., у день Другої Пречистої святкували специфічне свято "Роду-Рожаниць". Цебто добрих духів-душ, опікунів нив, творців врожаю – вірили, що "Рід і Рожаниці" "робили врожай"... Тому то це дохристиянське свято затрималось довший час. Про це свято, як "поганське", ми довідуємось з досить численних письмових джерел ХІІ-ХІІІ століть. [2, 171].
Гарафина Маковій повідомляє, що на Другу Пречисту був своєрідний Жіночий День. Особливо ушановувалася і обдаровувалася найстаріша у домі жінка. Також на це свято був Мамин День, коли діти вітали своїх матерів, які отримували подарунки від дітей та чоловіка.
"Відвіновані (одружені) дочки ішли по службі Божій з вітанням до свої матерів. Зносили дарунки, страви, і під воротьми починалося:
Гой хто в цім гнізді? Сива голубка.
Рано вставала, дзьобиком пряла.
Дзьобиком пряла, крильцями ткала –
Своїх маленьких потят вбирала,
Своїх маленьких потят вбирала,
Та й на дорогу їх споряджала,
Та й на дорогу їх споряджала,
Крилом сивеньким сльозу втирала,
Крилом сивеньким сльозу втирала,
Та й у віконце їх візирала.
Та й у віконце зранку до ночі –
Крилом втирає сумненькі очі.
Не плач голубко, та й не дивися –
По сходах з ганку до нас спустися,
Стрічай велику свою родину.
Стрічай родину та й дяку Богу,
Що всі знайшли ми до тя дорогу.
Починалося застілля, а за довжелезним столом кожен розповідав про своє життя-буття." [4, 170-171].
Припускаємо, що свята ушанування Рожаниці (Матері-Землі) на Русі припадало на 8-9 числа кожного початку сезону року. Чотири Рожаниці відповідно мали бути дружинами Сварога (тобто Рода у чоловічому прояві), можливо через це у мусульман дозволяється офіційно мати чотири дружини. Святкувалося свято на зразок Різдва Сонця, починаючи з вечора і наступний день. На 8-9 вересня шанували найстарший прояв Рожаниці – Мару. В цей період природа завмирала, тому Мару часто ототожнюють зі смертю. В той же час Землю засівали озиминою – починалося нове життя.
Дивіться свято Ганни (8-9 грудня) і Лади (8-9 березня).
Література:
1. Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу: Іст.-реліг. моногр. Видання друге. – К.: АТ "Обереги", 1994. – 424 с.

1. Велесова Книга / Упор., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7525 (2017). – 192 с.
2. Геродот. Історії в дев'яти книгах / пер. А.О. Білецького. – К.: Наук. думка, 1993. – 576 с.
3. Етимологічний словник української мови: У 7 т. / Редкол. О. С. Мельничук (голов. ред.) та ін. – К.: Наук. думка, 1983. – Т. 4: Н – П / Уклад.: Р. В. Болдирєв та ін.; Ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко. – 2003. – 656 с.
4. Іваннікова Л. Зоря // Українські символи. – К.: Ред. час. “Народознавство”, 1994. – С.110-114.
5. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.2. – К.: Обереги, 1994.
6. Лозко Г.С. Українське народознавство. – К.: Зодіак-ЕКО, 1995. – 368 с.
7. Пашник С.Д. Образ Матир-Сви, як священної птахи русів, у Велесовій Книзі / Бойовий дух воїна – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7524 (2016). – С.28-35.
8. Пашник С.Д. Руська Православна Віра у питаннях і відповідях. – Запоріжжя: РПК, 7525 (2017). – 68 с.
   Малюнок Сонцеслава Крижанівського

Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наші канали на Telegram і WhatsApp:
https://t.me/ridna_vira
https://whatsapp.com/channel/0029VamNW5h7YSdAwrSciS1U

Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Віста #Зоря #Блискавка #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник

svit.in.ua

Руське Православне Коло

новини, оголошення про Руське Православне Коло

Купальська ніч духовно єднає людину з природою, возвеличує побут, освячує почуття молодих сердець. Всю ніч біля вогнища проводяться ігрища, співаються пісні, розповідають усмішки, пригоди.
Ще вдосвіта люди йдуть вмитися джерелицею і набрати цілющої води у криницях чи джерелах, яка освячується волхвом. Після дійств біля криниці всі підіймаються на пагорб, щоб зустріти Сонце, вогнище вже більше не підтримують, воно само поступово гасне. На пагорбі проголошуються славні Сонцю, подяки Дажбогу за життя і молитви за добрий урожай.
У Купальську ніч польові та лісові трави набирають виняткових чарівних властивостей, великої лікувальної сили. Здебільшого збиранням зілля займаються літні люди, бо у них є найбільша потреба в допомозі лікарських рослин. Збирати траву виходять дуже рано. До рослин при збиранні промовляють молитви. Найпростіша з них: "Батьку-Небо, Земле-Мати, благословіть траву збирати" [5, 3-5].
Купалбог з цього часу вступає в свої повні права, наділяючи нас добрим врожаєм. Недарма його ще називають Раєм [3, 123], бо літня пора – це дійсно Рай на нашій Богом даній землі.
Література:
1. Волхвиня Зореслава, Проповідник Світлояр. Купайло – Бог земних радощів // Сварог, вип. 6. – К., 1997.
2. Жуйкова М. Номінація смерті та архаїчне мислення // Студії з інтегральної культурології. – Вип. І: Thonatos. – Львів, 1996. – С. 28 – 62.
3. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.1. – К.: Обереги, 1994. – 400 с.
4. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.2. – К.: Обереги, 1994. – 528 с.
5. Купало / уклав Пашник С.Д. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7523 (2015). – 32 с.
6. Творун С.О. Практична етнологія для ділових людей. Навчальний посібник. – Вінниця: Книга-Вега, 2005. – 216 с.
Малюнок Олесі Вакуленко

Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Купало #Літнє_сонцестояння #Марена #Літо #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник

www.svit.in.ua

Руське Православне Коло

новини, оголошення про Руське Православне Коло

Дійство знову переходить на галявину, де підготовлені дрова для вогнища. Основним стрижнем, довкола якого відбуваються дійства, є Купальський вогонь, який символізує Сонце-зародок в утробі Матері-Землі. Він має горіти цілу ніч – від заходу Сонця-Ярила до лона (смерті) до сходу (народження) Купала.
Перед запаленням вогнища, жінка-Зоря з крилами-рушниками (чи великою хусткою) несе у курильниці вогнище від Небес. Чотири хлопці зі смолоскипами стають квадратом навколо хмизу, що позначає чотири Сонця (чотири пори року). Зоря (або її помічниці зоряниці) запалює їм смолоскипи. Потім хлопці кілька разів обертаються навколо хмизу і запалюють вогнище, що символізує "сонячне сплетіння". Можна задіяти шість або й вісім смолоскипів, всі ці числа все одно пов'язані із сонячним божеством.
Якщо дівчата примусили хлопців (вогонь) зайти за вінком у свою стихію (воду), то після запалення вогню при заході Сонця хлопці перестрибують через вогонь спочатку самі, показуючи свою спритність і бойові навички, а потім, як стихне полум'я, у парі з тими дівчатами, вінки яких дістали.
Кожен вважає за честь очиститися вогнем – тричі перестрибнувши через багаття. Існують прикмети пов'язані з цим: якщо парубок найвище стрибнув – буде гарний урожай у його родини, вскочить у полум'я – чекай біди. Коли ж вдало перестрибнуть багаття юнак з дівчиною і руки не роз'єднаються – вони неодмінно одружаться і проживуть у злагоді все життя [6, 50; 1, 46].
Треба зазначити, що хоч свято Купала переважно популярне серед молоді, але й люди іншого віку також можуть брати у ньому участь [6, 50], тільки, звісно, вони не гадають на свою пару, якщо така є або ще зарано.
Хлопці спускають з гори вогняне колесо-сонце (символ літнього сонцевороту) у воду. Для горіння дерев'яне колесо обгорталося соломою [4, 464; 1, 46]. Ця обрядодія пов'язана зі шлюбом Вогню і Води. Поганим знаком при виконанні обряду вважалося, якщо колесо не докотиться до води або згасне раніше, ніж потрапить у воду. В такому разі поєднання вогню і води не відбудеться, а це віщує лихо. [2, 47].
Також колесо можна розкрутити на стовпі. Для цього треба на вершечку стовпа встановити колесо із соломою нагорі, щоб воно оберталося, до колеса прив'язати кольорові мотузки та вкопати стовп у землю. Буручись за мотузки під загальне пожвавлення і радість розкрутити колесо. Пізніше всю конструкцію можна спалити, щоб вогонь досягнув колеса [див. 2, 46].
Символіка поєднання двох стихій у нас зазначена на державному прапорі, де Сонце занурюється у Світові Води. Або дають інше тлумачення прапору: "золотокосі поля під синім небом", бо на цей час визріває пшениця, і такий краєвид на свято Купала є в багатьох куточках нашої країни.
Ляльки Купали і Марени мають повернутися до своїх стихій. Тому під загальне пожвавлення урочисто хлопці солом'яного Купалу спалюють, а зелену Марену дівчата топлять у воді. Статний хлопець підіймає Купайлицю і учасники стрибаючи мають відломити собі на щастя гілочку верби, бажано з прикрасою.
Коли забави стихають, люди від вогнища запалюють свічки на заготованих зарання кошиках-віночках і йдуть до річки, щоб пустити їх водою й ушанувати предків. Свічки, що пливуть водою, якби відображаються зорями на Небі, а кожна зірка – це душа наших пращурів, яку вогниками кличемо повертатися до нас.
І побачать наші Боги, що ми ушановуємо предків своїх, і відпустять душі їхні з Небес на Землю. Зірки, що падають з Неба – це душі, що летять до нас, щоб запалати квіткою папороті. Найчарівніша дія Купальської Ночі – пошук цього Перунового цвіту. Хтось намагається знайти за її допомогою скарби, а хтось знаходить своє щастя – кохання. І тоді душа втілиться в нове життя.
Люди знають, що папороть не має квітів і розмножується спорами. Тому сама квітка папороті є образним символом кохання, а відповідно скарбом є народжувані пізніше діти.
Символом цієї чарівної квітки є наш державний Герб – Триглав. А в іншому розумінні Герб символізує чоловіка, жінку і дитину. Це й є для нас свята Трійця – символ нашого Роду.

Пашник С.Д. Купало (Рай). 24 червня
https://svit.in.ua/pra/6p3.htm
Святкують Купало на день літнього сонцевороту. Свято символізує народження нового прояву Сонця, і тим самим завершується панування Ярила. В календарі Купало припадає на 24 червня (треба врахувати, що календарні системи недосконалі та, маючи зміщення в кілька діб, можуть не відповідати астрономічним подіям).
В цей час небесне світило находиться вдень у куполі – найвищій небесній точці, тому дні найдовші, а ночі найкоротші. Рослинний і тваринний світ отримує найбільше тепла і світла, визрівають зерна і плоди. В багатьох європейських народів слово "купол" пишеться майже однаково: португальська – cupula, польська – kopuła, німецька – kuppel, литовська – kupolas, англійська – cupola, хорватська – kupola і т.п.
Купалу називають Богом плодючості і зображають з відповідними ознаками чоловічої сили. Раніше при шестиденному тижні (див. годинник) в році було 60 тижнів, тому на кожне правління сонячного божества між сонцестояннями і рівноденнями припадає по 15 тижнів. Кожен тиждень у відносному порівнянні якби дорівнював одному року життя. На панування Купала від літнього сонцестояння до осіннього рівнодення відповідно припадає вік від 30 до 45 років. В людському житті на цей час зрілості має бути родина і діти, ось чому плодючість і сила Купали є основною ознакою.
Свято починається звечора, напередодні дня Купала – 23 червня [4, 433]. Зарання хлопцями готуються дрова, смолоскипи, колесо. Дівчата плетуть вінки, кошики, як для себе, так і для хлопців.
Хлопці і дівчата збираються окремими гуртами і стають один проти одного. Головні персонажі свята – Купало (іноді називають Кострубом) та Марена, які уособлюють чоловіче (сонячне) і жіноче (водяне) божества, вони на цьому святі мають пошлюбитися [1, 45]. Ці дві дійові особи можуть обираються відповідно хлопцями й дівчатами серед найкращих молодих людей (якщо можливо, то це має бути пара) або виготовляються як ляльки [4, 449].
Ляльки робляться на хрестовидній основі з патиків. Купало – із сухого сіна, а Марена – із зелені. Зарання для ляльок готується простий, але відносно гарний і відповідний одяг: сорочки, штани і спідниця. Можна підкласти під одяг потовщення, щоб зобразити статеві ознаки. Ні в якому разі не робити ляльки опудалами з ганчірок, у разі відсутності одягу краще перев'язати трав'яні ляльки гарними стрічками. Замість голови можна викласти китиці рослин.
Хлопці ідуть до дівчат сватати свого Купалу за Марену. Ці дійства своєрідне випробування перед майбутнім шлюбом. Тому, як і на весіллі, жартами, хитрощами, а також пісенними перепалками хлопці переконують дівчат пошлюбити пару. На кінець дівчата за викуп погоджуються віддати Марену за Купала.
Поєднання чоловічої і жіночої стихій породжує життя, яке на святі символізує гілка верби як весільне дерево (гільце), яку називають Купайлиця. Вербицю закопують у землю [6, 48]. Головні персонажі стають біля дерева, утворюючи Трійцю. Купайлицю прикрашають стрічками, намистинками, цукерками і навколо неї розпочинають хоровод, прославляючи наш Рід.
Цікаво, що термін "копуляція" (лат. copulatio – сполучення; з'єднання) – це з'єднання двох особин при статевому акті. Слово має відповідник в слов'янських мовах: українською – сокуплення, сокупити, білоруською – сукуплення, російською – совокупление, болгарською – съвкупление. Молоду також на весіллі купують, чим і творять з'єднання.
Купало знайшов свою пару Марену, але ж іншим молодим учасникам обрядодійства теж треба віднайти собі пару. Всіх запрошують до Води, в цей час Сонце купається в Світових Водах, які треба ушанувати і всім очиститися скупавшись або вмившись.
Дівчата гадають на судженого – кидають у воду свої вінки, а хлопці повинні їх дістати. Вінок – це символ щастя та одруження. Чий вінок хлопець дістане, того й дівчина повинна поцілувати і мусить бути з ним у парі на це свято (як правило, вибір зарання узгоджують). Таким чином, жіноча половина примушує хлопців очиститися в своїй стихії. Поплескавшись у воді, люди проходять через великий Купальський вінок, як би знову народжуючись.

Дорогі брати та сестри!

У цей тяжкий час, коли наші землі вкриває тінь війни, ми стоїмо перед випробуваннями, які вимагають від нас сили та єдності. Наші воїни, як справжні сини Перуна, борються на передовій, захищаючи кожен клаптик нашої священної землі. Вони втілюють в собі міць і мужність наших предків, і кожен їхній подвиг – це священний акт захисту нашої Батьківщини.

Як Волхв, я закликаю всіх вас відчути зв'язок з нашим духовним корінням, з нашими Богами та Предками. Нехай Вогонь Сварога палає в наших серцях, даруючи нам силу і натхнення. Наші молитви та слави до Велеса нехай принесуть мудрість і виваженість у ці важкі часи. Нехай Перун благословить наших воїнів на перемогу, даруючи їм непохитну силу і незламний дух.

У цей час нам всім потрібно стати єдиним цілим, як колись наші Предки стояли перед обличчям небезпеки. Підтримуйте наших захисників, допомагайте їм всім, чим можете. Нехай наші серця об'єднаються в одній славбі, в одному обряді, щоб наша земля відчувала підтримку своїх дітей.

Нехай вогні наших капищ горять яскраво, освітлюючи шлях нашим воїнам і даруючи надію. Нехай кожен з нас відчує себе частиною великої духовної спільноти, яка шанує своїх Предків і береже свої традиції. Ми маємо відповідальність перед нашими Богами, перед нашими предками, перед нашими дітьми як Рід земний.

Ми – онукі Дажбожі. У нас тече кров Предків наших - великих воїнів і мудреців. Наша віра, наша сила і наша єдність – це те, що допоможе нам подолати всі труднощі. Нехай Велес веде нас шляхом мудрості, Перун дарує непохитну волю, а Сварог благословить наші дії на славу нашої землі.

Пам'ятайте, що разом ми сильні. Разом ми непереможні. Нехай наші Славби досягнуть Богів Рідних та Предків святих, нехай наші обряди будуть почуті, і нехай наші серця залишаються міцними та незламними.

Слава Україні! Слава героям! Слава Рідним Богам!

З вірою та надією,
Волхв Яромир.

Черговий раз вигулькнуло хибне свято Видів день на 15 черня. На жаль, до моїх зауважень не дослухаються і вперто продовжують його відзначати подеякі громади. Доходить до того, що мої зауваження щодо свята просто видаляються, аби їм не заважали святкувати неіснуюче свято. Тому черговий раз ставлю уривок з моєї статті "Помилки рідновірів при укладанні календаря", повністю стаття тут: https://svit.in.ua/stat/st82.htm
"Галина Лозко вписала свято Літнього Світовида на 15 червня [Лозко, 92]. Читаємо у дослідника календаря Власова В. ("Вокруг света", 1986, №8) про цю подію: "У XII столітті в знаменитому язичницькому храмі на острові Рюген, в Арконі, літнє свято Святовита відзначався 15 червня за юліанським календарем - в справжній день сонцестояння в цьому столітті." [Власов].
У М.Костомарова [див. Костомаров] знаходимо про тотожність західного Святовида і Дажбога, як богів Сонця. Літній Святовит називається Руєвит, він же Літній Дажбог – Купало, що святкується на літнє сонцестояння. Тобто 15 червня юліанського календаря в XII ст. – це й є свято Купали на сонцестояння. Не забуваємо, що юліанський календар кожні 128 років набирав одну добу відставання, ось сонцестояння і змістилося на 15 червня. Тому ця дата є грубою помилкою в сучасному календарі.
Також на осіннє рівнодення Г.Лозко ставить і Світовида осіннього, який у М.Костомарова має назву проява Поревит, а відповідно Дажбог осінній – це Мир. Чому не названі відповідні прояви Сонця залишається загадкою."

Ой вам трясця – не дівка.
Трясця вам, а не нам,
Трясця нашим ворогам.
Ой, у того Шума, Зеленая шуба...
На сплетені руки ставлять босоноге дитя років п'яти або шести, хлопця або дівчину – "аби шустре було, щоб шкереберть не полетіло". Дитя ходить по живому "плоті чи містку", а хор співає:
Шум ходить по діброві,
А Шумиха рибу ловить;
Що вловила, те й пропила,
Сукні дочці не купила.
Пожди, доню, до суботи,
Куплю сукню і чоботи.
Пожди, доню, понеділка,
Зів'ю вінок із барвінка.
Абож мені сукню крайте,
Абож мене заміж дайте.
В міру того, як "Шум" рухається вперед по руках хоровідниць, залишені позаду пари дівчат перебігають наперед і знову сплітають з своїх рук "місток". Таким чином "Шум" може йти і йти далі; так він звичайно рухається доти, доки не обійде навколо храму. [2, 308-310].
Література:
1. Войтович В.М. Сокіл-Род. Легенди та міфи стародавніх українців. – Рівне: Оріяна, 1997. – 332 с.
2. Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. – Т.1. – К.: Оберіг, 1991. – 456 с.
3. Губерначук С. Дажбог мене вислав... // Сварог. – 2001. – №11-12. – С. 34-38.
4. Цьось А.В. Українські народні ігри та забави: Навчальний посібник. – Луцьк: Надстир'я, 1994. – 96 с.
Малюнок Валерія Войтовича "Шум"

Більше інформації на сайті:
https://svit.in.ua
Наш телеграм канал:
https://t.me/ridna_vira
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Шум #Ліс #Літо #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник

www.svit.in.ua

Руське Православне Коло

новини, оголошення про Руське Православне Коло