Телефонує вранці знайомий, який потрапив в іншу бригаду.

Каже, все життя прожив, але не уявляв насткільки це важливо!

"Рубашка на фотографії на посвідчення повинна бути білого чи кремового кольору?"

Хором ржемо, велкам. Це цікавий квест!

Прийшов ще один.
- Сержанти є? .... А водії?
- Є.
- На чому їздив?
- На велисипеді Гном. Гадітса?
ТЦКшники вже кажуть, щоб на нас не звертали увагу, нас уже забрали 😁

Ну хоч поржали. Дійшла черга влаштовувати нашого офіцера. Ну ми ж за ним на співбесіду. Заломились, кажемо так то й так, тцк підари, до вас привезли нашу людину, ось відношення, вони забили на нього і привезли до вас. Напишіть, що він вам не підходить, дебіл, схильний до суїциду, СЗЧшник потенційний, ще й родичі на раїсі та і він сам любітєль рускага міра.

Десь 3 години ми качали. Виходили і на рівні комбригів, обласне ТЦК дзвонили на Київ. Та частина спочатку йшла на зустріч, кажуть мол якщо є відношення і бажання йти до нас, то неїай іде.

Підари ТЦКуни дзвонили своєму підар полковнику в ТЦК, той там рвав на собі рубаху і кричав "Нє атдам", після чого дзвонив в Київ.

Мєлкі тцкуни бігали навкруги і дивувались, хто він такий, що за нього так б'ються?

І в результаті ми бій програли. Але ще не кінець. Наскаржились на підарів де тільки можна.

Був ще варіант вкинути його в свій пікап і забрати без доків, але вже не стали. От така історія без хепіенду 😔

Але поржали і покачали... подпол з тцк і всі інші мєлкі сошки були в льогком нєдоуменіі.

ПиСи: там якийсь нєгодяй під моїм постом про набір людей какашку поставив. Так от що я тобі скажу. Не пиши мені, коли будеш в ТЦКшному підвалі ночувати. Бо за тебе я так битись не буду, поки какашку на лайк не поміняєш! 😘

Зупинились на магазині, ТЦКуни побігли за цигарками. Ми до старшого в бусіку.

Тут історія як завжди. Не від мене залежить, це все начальство. А я білий і пухнастий. І то не я по телефону хамив, а хто - не знаю. Але у нас думага його вже в іншу частину, їдьте домовляйтесь.

Приїхали. Стоїмо разом з мобілізованими. Ловлю на собі погляди бравих сержантів, які відбирають в підрозділи собі людей. Підходить.

- Пацани, в мотопіхоту хочете?
- Та не дуже.
- А що хочете?
- Додому.
Ржуть. Кажуть, що то наврядчи.
- СЗЧ ніхто не відміняв. Не для того мама квіточку ростила.
Вздихнув і пішов.

Кажу ТЦКшникам, що з нами вони слонів не продадуть. Бо на відміну від нас, їх кандидати то шкутильгають, то мають вигляд нариків.

А ще гортав сьогодні реєстр судових рішень...

Один із бійців скоїв на початку літа дтп в стані сп'яніння. По дтп рішення устоялось. А по 130-ій подав апеляцію, тому ще не набрало законної сили.

Але суд 1 інстанції - 17к та позбавлення на рік.

Чую буде ще дисциплінарочка з позбавленням премії. Бо бухий за кермом - то ЗЛО!

Був у мене боєць ...
Та ні, живий. Пішов у відпустку і не повернувся.

Ну перед відпусткою задули правда, бо не було вже "мочі терпіти ці пекельні борошна".

Ну не повернувся, та й фіг з ним. Але ж ні. Воно почало дзвонити пацанам і розповідати, як нарішав собі молдавський аусвайс і виїхав за кордон. Навіть інших підбурював на СЗЧ.

А тут бац, і в реєстрі судових рішень з'являється запис про надходження в суд адмінматеріалу за фактом насильства в сім'ї.

Наврядчи наші поліцаї склали б адмінпротокол в Молдові. Правда ж? 😁

І величають зараз цього пєрця - піздун абикновєнний.

Хтось вже там? )))

Вже не спав 34 години, але почитав враження Вована від перших днів/тижнів у війську і вирішив черконути.

Мої перші два-три тижні були для мене мукою. Я скрізь бачив несвободу, обмеження моїх прав. Мій внутрішній революціонер просився назовні. Зараз смутно пригадую, але я навіть чомусь "образився" на курсового в учебці і на зло йому не пішов ввечері на прогулянку. Всруся, але не покорюся. А міг просто послати і забити )))

Згадую те відчуття, коли дивився на "вільних" людей, які йдуть по вулиці, куди хочуть і коли хочуть. Ну в межах коменданської години, звісно ?. А ми з Банкіром маємо повернутися через 30 хвилин. А так не хочеться... Але неібьот нікого ... ?

Це складно. Колись вільна і доросла людина змушена жити не за своїми правилами. І це складно. Але на початку... А далі звикаєш...

А далі частина. Перший день припав на неділю. Командир нас відпустив. Я навіть ще неоформлений був. І той день був як ковток свободи. Піца, кафешки, магазини.

А пізніше - сектор. В моєму випадку аж через 5 місяців, бо формувалися і злагоджувалися. Там свобод стає набагато більше: ніяких шикувань, ніяких погонів, ніяких "віддання честі". Жоден подпол не захоче потрапити на камеру дрона в той момент, коли ви йому віддаєте військове привітання ?

А потім я себе зловив на думці, що все не так і погано. Так, сумно без сім'ї, прикро що так мало спілкуюсь з дітьми. Але чорт забирай, мені подобається цей драйв. На цивілці не так.

А нещодавно побачив інтерв'ю одного знайомого. Його запитали, як мотивувати людей йти у військо? Він відповів словами свого загиблого побратима: "Я не розумію, чому люди не хочуть іти у військо. Це самий великий проект, який може трапитись у житті кожної людини. І дуже дивно в ньому не прийняти участь".

ПиСи:
І до речі, тут друг Володимир пише про свої перші дні. Можете почитати.
https://www.facebook.com/vtutov/

Facebook

Log in or sign up to view

See posts, photos and more on Facebook.