Цифрові медіа повертаються до друкованих продуктів як одного з інструментів, щоб залучати підписників і розбудовувати свій бренд.

У США легендарне сатиричне медіа The Onion, яке починало як газета майже 40 років тому, але вже давно було лише онлайновим, недавно запустило газету для своїх підписників. Playboy повертає друкований магазин після чотирьох років паузи з початку пандемії.

Цікавий аналіз на цю тему — стаття аналітика Джейкоба Донеллі. Як він пише, «майбутнє [медіа] залишатиметься цифровим з різноманітними платними продуктами», але «друковані матеріали корисні як частина ширшої продуктової пропозиції»

В Україні гарний приклад — The Ukrainians, які роблять журнал Reporters для своїх амбасадорів. Я особисто читаю журнали Forbes і Локальної історії.

Навіть книгарня «Сенс» вже має свою невеличку газету, разом з онлайн-медіа «Сенсор».

Рандомний факт на честь 35-градусної спеки у Києві — батько-засновник Сінгапуру Лі Куан Ю вважав кондиціонування повітря важливим фактором успіху його країни.

Сінгапурці настільки залежать від кліматичного контролю, що один сінгапурський журналіст використав його як метафору усієї країни — заможної автократії:

«Вважайте Сінгапур “кондиціонованою нацією” — суспільством з унікальним поєднанням комфорту та централізованого контролю, де люди опанували навколишнє середовище, але ціною індивідуальної автономії та ризику нежиттєздатності».

Хоча я цілком їх розумію — складно уявити, як в такому кліматі жити без кондиціонерів.

Учора вийшов Digital News Report від оксфордського Reuters Institute, найбільше щорічне дослідження онлайн-медіа у кількох десятках країн.

На жаль, як і раніше, Україна там лише як тема, а не як досліджуваний ринок. Але все одно є багато цікавого про медіа в Європі, США й інших країнах.

Кілька ключових тез:
▪️ Роль Фейсбуку у споживанні новин продовжує падати (що є результатом свідомого рішення платформи Цукерберга — менше фокусу на новинах, більше на розважальному контенті). У нього немає одного очевидного замінника, але зростає роль месенджерів (WhatsApp, Телеграм) і особливо відео платформ (YouTube, TikTok, Instagram Reels).
▪️ Відео стає все більш важливим форматом для споживання новин. Традиційним медіа складно боротися із індивідуальними інфлюенсерами, які розповідають про новини легко і неформально.
▪️ Зростає відсоток людей, які уникають новин (у дослідженні 2024 року це 39% респондентів, що на кілька відсотків більше, ніж минулого року). Одна з причин — люди «втомилися» від теми України? (і також війни в Газі).
▪️ Відносно небагато людей платять за доступ до новин онлайн. Загальний показник — 17% серед респондентів з-поміж 20 заможніших країн. Лідирує, як і у всьому іншому, Скандинавія.
▪️ Новинні подкасти — «bright spot» для медіа. Вони все ще досить нішеві, але приваблюють цінну аудиторію: молодшу, більш заможну.

Детальніше:
? Повне дослідження
? Мій огляд для The Fix

Reuters Institute for the Study of Journalism

Digital News Report 2024

​​*? «Потяг прибуває за розкладом»*

Укрзалізниця, велика бюрократична машина на 200 тисяч людей, не лише встояла у війні, а й стала рятівним колом для України. Вона допомогла евакуювати мільйони на початку 2022 року, уможливила міжнародну дипломатію у воєнному Києві, допомагає військовим… І при цьому потяги прибувають за розкладом і стають комфортнішими.

Як їй це вдалося? Марічка Паплаускайте шукає відповідь розповідаючи історії людей, які зробили це можливим.

Наприклад:
▫️ провідниці поїзда Київ-Ужгород, який нон-стоп евакуйовував людей у перші тижні російського вторгнення;
▫️ машиніста інтерсіті Київ-Краматорськ, який возить солдатів на війну;
▫️ топ-менеджерів, які організовували в Україну приїзд Бориса Джонсона і Джо Байдена.

Обрамлює книжку персональний досвід Паплаускайте: збираючи матеріал для неї, вона сама потрапила під російський обстріл на херсонському вокзалі.

Книга вміло написана і сконструйована; видно, що за справу взялася професійна авторка і репортажистка.

Особливості, які можуть як притягувати, так і відштовхувати:

?Це книга про Укрзалізницю, але також це багато в чому книга про перші місяці повномасштабної війни у 2022 році. Особисто я про чимало з цього вже читав, писав, рефлексував і переживав сам. Люди, які менше у контексті, особливо міжнародні читачі, мають знайти для себе значно більше нового. (Не знаю, чи плануються переклади, але було б дуже доречно).

?Тут немає напівтонів: герої — або невтомні і хоробрі прості люди, які віддано роблять свою роботу попри важкі умови і низьку зарплату, або талановиті менеджери, які горять реформою залізниці і теж працюють 24/7. 

Раджу почитати, але подвійно раджу подарувати друзям з інших країн, якщо вийде англомовна версія.

?Якщо хочете щось коротше натомість — багато цікавого матеріалу на тему є у великій статті The New York Times, яка вийшла у кінці 2022 року (я робив короткий переказ українською).

#LT_BookReview

Фото: видавництво «Лабораторія»

За минулий місяць більшість часу провів у відрядженнях — не встигав щось писати тут, але мав достатньо часу і концентрації в дорозі, щоб трохи читати і дивитися. Тому ось вам три рекомендації:

1) Фільм «Оппенгеймер» Крістофера Нолана. Як на мій смак, неочікувано цікавий і гостросюжетний для тригодинного байопіка — попри те, що основна інтрига розгортається навколо дрібних політичних баталій 1950-их років. Точніше, ймовірно, саме завдяки цьому :)

2) Серіал «Проблема 3 тіл» за мотивами трилогії китайського письменника Лю Цисіня. Якісна наукова фантастика — повільно розгортається, але до кінця першого сезону захоплює і переконує чекати наступних сезонів.

?Бонусна рекомендація: цікавий профайл Цисіня у The New Yorker, який гарно показує, як Цисінь балансує на двох стільцях — популярний на Заході, але лояльний до китайського режиму.

3) Книга «Жовтолика» Ребекки Кван. Сатиричний роман про маловідому авторку, яка стала свідком раптової смерті своєї успішної подруги-письменниці і видала її щойно дописаний роман за свій. Нюанс в тому, що роман про китайську історію, оригінальна авторка була американкою китайського походження, а головна героїня — біла.

Тут багато цікавих деталей про видавничий ринок у США, цікаво про теми расизму і культурної апропріації ca. 2020-их років + про онлайн-хейт і швидкоплинність літературної слави. У підсумку не надто глибока, але хороше легке читання на один раз.

#LT_BookReview

​​*? «Сміття. Харківський детектив у часи постапокаліпсиса»*
Антиутопія, дії якої відбуваються у Харкові 2040 року — 15 років після глобальної екологічної катастрофи, у порівнянні з якою навіть війна виглядає не так страшно.

Гарно написана, динамічний сюжет, легко читається. При цьому органічно вплетені важливі теми: екологія, цькування слабших, переслідування ЛГБТ-підлітків. Загалом варта кількох годин вашого часу.

? Читайте також хороший детальний відгук від Тетяни Гонченко з «Непозбувного книгочитуна».

#LT_BookReview

Чи є російська Вікіпедія рупором кремлівської пропаганди? Яка загалом ситуація з Вікіпедією в Росії і коли її там заблокують?

Коли виступаю про Вікіпедію чи даю коментарі в медіа, одне з найпопулярніших питань — про Вікіпедію та Росію. Тому зберу тут п’ять тез: моя особиста оцінка того, яка ситуація з Вікіпедією у Росії і що нам з цим робити.

1. Російська Вікіпедія — це розділ Вікіпедії російською мовою, а не Вікіпедія країни Росія. Різниця велика. РуВікі редагують росіяни, але також багато людей з інших країн, де знають російську (зокрема й українці).

2. Російська Вікіпедія не підкоряється законам Росії і не контролюється путінським режимом. Висвітлення ситуації там відносно адекватне. Російська війна проти України називається війною, а не «спеціальною воєнною операцією»; описані російські воєнні злочини; заборонено вживати прокремлівські пропагандистські джерела для висвітлення війни тощо.
3. Це не подобається путінському режиму, і Вікіпедію там намагаються переслідувати.
Поки що її не заблокували. Складно сказати точно, чому. Імовірно тому, що ще не розробили своєї альтернативи. Загалом складно зробити робочу альтернативу глобальній енциклопедії, яку в режимі реального часу оновлюють і наповнюють тисячі відданих волонтерів. Російська влада намагається це зробити, але поки ці ініціативи досить безпорадні.

Хоча загалом усе поступово йде до китайського сценарію, за яким у Росії буде свій суверенний інтернет, і усі вільні джерела інформації — зокрема Вікіпедія — будуть заблоковані.

4. РуВікі не є рупором пропаганди Кремля, але у ній залишаються імперські наративи. Найбільш очевидний приклад — прийменник «на Украине», який досі є загальноприйнятим варіантом у статтях.

5. Чи можна з цим щось робити і покращувати російську Вікіпедію? Так, цілком. Див. пункт 1: до РуВікі може долучатися будь-хто, хто знає російську мову. Власне, за моїми спостереженнями, за останні кілька років ситуація там поступово змінюється на краще.

Але мене особисто значно більше цікавить розвиток української Вікіпедії та розвиток контенту про Україну основними мовами світу: англійською, іспанською, французькою, арабською. Тому приділяю свій час і увагу цьому — й іншим раджу те ж саме.