Повернулася давно забута дитяча звичка уникати людей біля під'їзду. В дитинстві я не могла вийти на вулицю, якщо хтось був на лавочці ці стояв поряд. Чекала, запізнювалась або взагалі не йшла, куди треба. Згодом це вдалося подолати, але зараз помічаю за собою, що боюся йти додому, якщо не впевнена, що біля під'їзду нікого немає. Дзвоню мамі, питаю, чи є сусіди. Навіть, якщо немає, відчуття, що вони дивляться. Жахливе таке відчуття. Я й так майже в повній ізоляції вже

Ну шо, як завжди, новий лікар каже бар нема. Зате тепер ставлять цікаве змішане ро. Щось там і межовий, і збудливий, і тривожний, і птср в структурі особистості, щось там ще. З висновком не сильно погодилась щодо бар, бо ми це вже проходили, сказала що типу давайте спостерігати, яка різниця одне іншого ж не відміняє

Тести показали дуже високий рівень ро, дисфункція ес фак, дезадаптація, ну і трошки на межі навіть антисоціальні прояви, які стримуються інтелектом. Такі справи)

Ніколи не любила романи. Там, де про людей, їх почуття та стосунки. Це завжди здавалося чимось нудним та навіть дратуючим. Ніколи не любила чужі мемуари, листи, блоги, будь що, де хтось вивертає почуття. Бо по-чесному - мені важко було б уявити, чому це могло бути цікаво. Якщо людина мені знайома або близька, це інша площина сприйняття її емоції. А незнайома? Тому завжди щиро не розуміла, чому люди читали такі канали як цей, коли тут було життя.

Взагалі більшу частину часу люди мене бісять. І не те щоб я, знаєте, підліток з кризою ідентичності, просто я більше майже не відчуваю сум, тільки злість та роздратованість. Вірніше, не так.

Сум я відчуваю, але тепер він предметний. Мені сумно від безкінечних поховань та понівечіних життів. І злість предметна, але раніше я її в собі боялась.

Моя колишня терапевтка все питала: "А що станеться, якщо ви не будете тримати себе в руках?". І це стандартний страх, типовий людей, кого, наприклад, в дитинстві змушували приховувати злість або й інші емоції - тобі згодом здається, що ти маєш не випускати "деструктивні" почуття, бо вони зруйнують як тебе, так і інших.

Але судячи з всього, мені поставлять новий цікавий діагноз, оце буде фєєрія.

Коротше, я давно зрозуміла, що без нормотиміка через кілька днів мені стає максимально тяжко, але блін ніколи не бувало так, що мені його могли норм підібрати. Остання надія на літій йобаний, хоча ніби він в таких випадках особливо не призначається. Вальпра настільки мені заходить, настільки допомагає, що ну просто пушка ракета, я могла пережити всі побічні ефекти, але типу якщо ви жінка і у вас підвищені андрогени, які ви додатково не особливо регулюєте, будьте готові до можливих проблем. Так прикро, такий ідеальний препарат

До речі, раптом у вас валяться без діла зайвий топірамат й ви хочете його комусь віддати, то напишіть пліз

У вас є якісь почуття до родичів?

Прик, можливо, у мене немає бар

Втратила здатність влучати словами на всіх відомих мовах.
Дійсно вперше за життя, здається, пишу гірше, ніж коли-небудь. А це моя професія. Хотіла би перевчитися на мертвого, отримати спеціальність за напрямком "Зоряний пил"

Бля))