О недруги, ми разом постаріли!
У вас з роками притупились стріли,
А я байдужим став до ваших стріл...
Так, осінь. А весною як дуріли!

О недруги, мы вместе постарели!
У вас с годами притупились стрелы,
Я равнодушен к вашим стрелам стал...
Да, осень. Но весною как дурели!

Хрипить собака, каравани йдуть,
Ой, злий собака, каравани йдуть,
Слонів немає, Мосько, лиш верблюди,
Палає захід, каравани йдуть.

Собака лает, караван идёт,
Собака злая, караван идёт,
Тут, Моська, нет слона, одни верблюды,
Закат пылает, караван идёт.

Не утриматися від ненависті. Хвилі
Ці два «не», як монетки, тягають в борні.
І безглуздим стає все, що билося вільно,
Ніби чесно молитву підніс сатані,
А тебе не почули. На заході свято -
Кров тече з небокраю. Порожній рукав
У самотнього в'яза, каліки-солдата.

Ось тепер розумієш, що шлях вже зника,
Незабаром розплата.

Прилетал жирный ястреб войны,
Клекотал: "Твои дни сочтены!"
Клювом щёлк он да щёлк,
Пот лил градом со щёк,
Не сходились на пузе штаны.

БАЛЛАДА МАСОК Война прикинулась рутиной, Стоит и курит у крыльца. - Да, - говорит, - взяла отца, Но я ведь пощадила сына? Да, света нет, но есть вода, Да, нет воды, но свет включили, У беженцев спросила: "Чьи вы?" И развела по городам. Есть стол, сантехника…

БАЛАДА МАСОК

Війна прикинулась рутиною,
Стоїть і палить біля ґанку.
— Так, — каже, — я забрала батька,
Але ж помилувала сина я?

Немає світла? Є вода.
Води немає? Буде світло.
Так, біженців хитає вітром,
Та ось притулок, не біда,

Є ліжко, стіл, і ванна є.
Це ж їх не в полі градом б'є?

Війна прикинулась сусідкою,
Заходить солі взяти в борг:
— Пліч-о-пліч жити нам, їй-бо,
А ну накриємось масксіткою!

Гримить? Опівночі гримить?
Сусіде, боїмося разом:
Розлий по двісті, ріж ковбаску,
Та й вип'ємо під до-ре-мі.

Що? Не на часі до-ре-мі?
Сусіде, будемо ж людьми!

Війна прикинулась коханкою,
Лягає поруч, обійма:
— Життя ще є? Міцніш тримай!
Хто зна, що вирішу там зранку я!

Минув твій день — немає дня,
Минув і тиждень — слава богу,
Вже час в останню йти дорогу?
Не плач, пий чарку на коня,

Скажи: пече щоку сльоза,
Ой, мамо, народи назад!

Війна прикинулась війною,
Забулась, курва, в метушні —
Хто ще стріляє, хто вже ні,
Смерть вибухає в купі гною,

Смердить окоп, горить село,
Солдат втрачає ліву ногу...
Війна отямилась — і знову,
Знов прикидається, ракло.

Себе, кохану, боячись,
Міняє маски — блазню, вчись!