Принагідно нагадую, що в центрі міста досі стоїть якір-логотип Артемія Лєбєдєва і досі використовується в деяких написах "Я ⚓ Одесу"

⚡ Viber видалили з Google Play
Замість нього видає Telegram

mono-проїзні в Одесі. Тримаємо кулачки

Колись цей канал я хотів вести як свій блог по розробці, менеджменту та цікавинкам із індустрії ?

Але, як зазвичай, на власні пости вже не вистачає або часу або сил. Коли я працюю я не можу писати, а коли не працюю хочу зайнятись чимось окрім того щоб писати.

Думаю я ще повернусь до формату, який планував

Але я можу періодично каналами, які я сам читаю, вважаю авторів та авторок цікавими людьми і рекомендую підписатися

? Першим каналом буде
t.me/dukinad — менеджерка, що допомогла Студраді Одеської Політехніки піднятися з колін, яка відповідально працює в @univera_app, має класні знання і досвід. Ділиться цим без реєстрації і смс в зрозумілій формі

Періодично буду ділитися класними каналами, на які я підписаний і які варті уваги

Telegram

Таємниці Менеджменту

Розкриваю секрети ефективного менеджменту

Сьогодні був чудовий воркшоп-розмова із стартаперами свіжого батчу CfE ideasLab

Дякую нашій команді @univera_app, а конкретно Олексію за це прекрасне фото з презентації

Перехід з постмодерна в метамодерн

В середині минулого століття виникає таке явище як «постмодерн», виникає як реакція на модерн, і приносить нові виклики суспільству. Характеризується постмодерн недовірою до авторитетів, деконструкцією та іронію. Зараз, спілкуючись в інтернеті, можна часто зустріти похідне від нього явище - постіронія, коли ти вже не знаєш що правда, що ні, чи дійсно твій співбесідник їбав вчора дохлу собаку, чи це всього лише «постіронія». І проблема в тому, що лише контекст може до кінця визначити правду і «насмішку». Але, як правило, всі, хто таким займався, рано чи пізно ~~переходив в 10 класс~~ виростав з цього. Приходить час, і вже немає тих емоцій, а в інтернеті всім похуй коли ти намагаєшся їм розповісти щось важливе про свою собаку. Тебе не розуміють. І все, що ти відчуваєш від спілкування — лиш жорстокість і злобу. Ти хочеш показати їм щось більше, але бачиш, що нікому не потрібна твоя «нова щирість». Нова щирість — спроби вийти з постмодерну, але в інтернеті пишуть, що «з постмодерну немає виходу». Напевно, так і є, я так часто це говорив з іронією, що, думаю, повірив в це. Так і виглядає спроба в метамодерн. Як кажуть, «ми всі тягнемося в метамодерн, але він про щирість, а не самообман».

І ось ситуація: ти пишеш пісні, але вони нікому не цікаві. Напевно, у всіх був рок гурт в дитинстві, де ви були рок-зіркою. Ти бачиш, що світ деградує, і вирішуєш посміятися з них. Пишеш іронію, і вона стає популярною, у тебе з'являються фанати, вони також бачать ці вади оточуючої реальності. Але така популярність має і інший бік. З'являються люди, які говорять: «Ваша пісня така життєва, в мене було прям як там, яхта, парус в Ялті, в серпні, все прям як в пісні». Очевидно іронічна пісня не є такою «очевидно іронічною» для когось.
Я пам'ятаю коли вперше почув пісню «Все решено», це було в дитячому таборі, мені було років 13, і я не можу для себе пояснити, чому всім так подобається пісня про гейство, і чому навіть вожаті її співають. Тоді я не знав постіронії, просто не розумів, мені було всього лиш 13.

Юрій Каплан став відомим як автор іронічних пісень, але світ його переварив, переварив іронію. Я думаю, всі чули його пісні, тому що вони грали буквально з «кожної праски». Випускає альбом, де вся та ж іронія, як і в «відеозверненнях», місцями навіть більш зла, чи більш тонка, але в цей же момент з'являються і щирі пісні, де показується щось більше... Музика починає приносити гроші, а отже автор може розвиватися... Звичайно, інколи здається його іронія аж занадто товстою, а інколи настільки тонкою, що навіть люди, добре знайомі з «постіронією», інколи можуть її не побачити. Серйозні пісні бачать як іронію, а в іронії бачать серйозну пісню. Так би мовити, коли робиш іронію, впевнись в тому, що на неї щось вказує.... Виходить другий альбом, в ньому видно вже більший відхід від іронії, але ще є та зла іронія, яка всім подобається... Але явно автора це тяготить, він хоче вийти з цього, йому не дуже подобається, коли на інтерв'ю його називають Валентин (дехто навіть думаю намагався знайти де ж те "село Бурильцево"), автор хоче більшого, ніж просто смішний образ... Виходить третій альбом, де вже немає такої іронії, але його ніхто не сприймає, в цьому альбомі вже немає тієї іронії, є сум та, можливо, злоба, напрямлена всередину. Публіка сприймає його холодно, публіці це нецікаво... Автор не зміг осилити, чи навіть не зміг прийняти перехід до метамодерну. Так закінчуються історії. А потім, на ютубі можна знайти відео по типу, "чому валентин стрикало більше не повернеться"... А справа в тому, що йому ні з чим повертатися, його образ сказав все, що мав можливість сказати, і не зміг перетворитися в щось більше, не став чимось більшим, ніж автор смішних пісень та відео... Залишається тільки стати дизайнером...

"А у вас було відчуття що вас обманули?"