Про мистецтво доступно і вишукано водночас

Діану Клочко знаю як чудову лекторку, якій завдячую своїй трішечки надивленості українським мистецтвом. Тепер вона відкрилась ще й як добра есеїстка. Здавалося б, чого іще такого можна сказати про спрофанованих маскультурою Малевича чи Ріпина? А про Шевченка? Клочко підходить до кожної постаті обережно — щоби не сполохати її тінь, вицвілу у прожекторах добрих і не дуже розвідок. І потім — о диво! — зʼявляються нові обриси, оприявлені тією самою продуманою ґречністю авторки.

Поза тим, пані К. оцінює, до прикладу, сталість звʼязків з прарафаелітами чи сецесіоном, а чи з ранніми візантійськими памʼятками. Адже вкрай важить бачити себе невіддільними від загальноєвропейської традиції, та щонайголовніше — щоб з нами говорили чесно.

У збірці, на Зевсове щастя, немає ні радянської академічної мови, ні його порожнього драматизму.

Так, книжка не долучить вас до знавців мистецтва негайно, але може стати орієнтиром у дальших дослідженнях, якщо таке бажання зʼявиться.

Ніхто
Не свідчить
За свідка.

— Пауль Целан. Злам подиху
Переклад Петра Рихла

Томас Стернз Еліот в діяспорному перекладі!

У яку мить повсякдення стає історією?

— Ґеоргі Ґосподінов

? Година божевілля від Моррісона і Ко / Рок-н-рол, блюз, джаз.

Навіть не усі фани дорсів чули повну версію цієї роботи (до речі, уперше опублікувану в перевиданні The Soft Parade у 2019-му). Купа посилань на інших авторів та культові композиції.

Втім, це лиш зовнішній бік. Насправді Rock is Dead — це коли ніжні завивання мотивів Преслі змінюються жорстокою сповіддю про американські 60-ті.

І, звісно ж, Моррісон, цей бісів Бог, не може насамкінець не вклинити суто діонісійське: я лиш одне хочу бачити — як ми збуджено танцюємо.

Імпровізацію записали за 4 дні до "пʼяного інциденту" Моррісона у Маямі. Ну і Rock is Dead стала передвісником початку кінця самих дорсів.

Найбільшим письменником, можливо, є той, кого ми ніколи не читали.

— Умберто Еко та Жан-Клод Кар'єр. Не сподівайтеся позбутися книжок.