Вчора мене з'їдав рак,
Сьогодні додались ракети.
Хіба я не мало страждав,
Аби просто бачити небо?

Аби просто мати ще час:
Нехай без волосся і менше.
Ще вчора мене з'їдав рак,
Сьогодні я може й не вижив.

#kobylnyk_poetry

08.07.2024
Охматдит ?

Феміда відкрила очі після смачної вечері:
Мʼясо з кровʼю смакувало їй уже котрий раз.
Кістки, перемелені з спогадами й землею,
Подавали їй наче соус від якого відчувала екстаз

На друге - шибки та цеглини, приправлені криками й болем,
Уламки ракет подрібнюють великі шматки для зручності.
Між них вчувається поспіх просякнутий відчаєм й горем,
Дитячих настінних малюнків без авторської присутності.

Солодке вона не їсть: посада керує правила,
Десертом їй подають евакуаційні потяги.
Заплутані очі тих, хто більше нічого не має,
Налякані очі тих, хто досі шукає майбутнього.

Компоту їй не дають: лиш прозорий, солоний напій,
Його гіркий післясмак, здається із запахом смерті.
Смерть пахне людиною в самотній, тісній кімнаті,
Нігтями з під землі, як залишками в бенкеті.

Феміда завершила трапезу: лишились пусті тарелі,
Цікаво, яку історію смакують інші боги?
Феміда відкрила очі після страшної вечері,
Кухар Феміди незмінний, Феміду годуємо ми.

#kobylnyk_poetry

https://www.instagram.com/p/C84fo20MPNZ/?igsh=MTl1eDIyM2k1bTU0bg==

Прошу дуже до читання, бо моє авторство тут, не можливе без моєї позиції ⬆️

Танцюй моя квітко,
Танцюй моя мила.
Життя, то є слабкість,
Життя, то є сила.

Вдихай повні груди,
Малюй нові фарби.
Забудь, що є люди,
Згадай, хто ти й як ти.

#kobylnyk_poetry

АДАПТАЦІЯ ≠ ЗАБУТТЯ
Наш мозок - неймовірна річ. От правда. Якби не його здатність захищати наш організм і психіку - більшої б частини з нас вже не було. Тобто, ще більшої. Жахливо це писати, але це факти. Сухі, жорстокі факти.
Так от: наш мозок має чудове вміння - адаптовуватися до обставин. Глянемо в словник, що таке «адаптація», бо здається не всі знають.

АДАПТАЦІЯ (лат. аdaptatio — пристосування, аdaptare — пристосування), у широкому значенні — пристосування організму до певних умов існування, які постійно змінюються, що формувалося в процесі еволюційного розвитку, у більш вузькому — зміна чутливості органів чуття під впливом більш чи менш тривалої дії тих чи інших подразників.

Ви бачите десь тут слово «ЗАБУТИ»? От і я ні. Адаптуватися до умов війни - це допомагати війську, волонтерам,рятувальникам, постраждалим і тд. Це донатити, і розуміти, що частина моїх коштів має йти туди. Це змінити у чомусь свій устрій життя. Це вчитися новому, не дуже позитивному, але потрібному зараз. Ось що таке адаптація до війни.

Але це точно не забути про те, що кожного дня гинуть люди. Кожного. Я щодня бачу рідних біля кубів із загиблими, і бляха - це найважче, що я бачила: дитину, яка міняє квіти біля фото свого мертвого батька.

Я проти того, щоб люди переставали жити повністю, бо життя - це чудова можливість. Її варто використовувати. Але я точно проти «взяти і зробити вигляд, що нічого не відбувається, взяти і тупо забути, бо якісь депутати там …». До одного місця їх. Є ти і твоя відповідальність. Є ти і твоя людяність.

Закінчу традиційною для себе мантрою: життя триває, але війна триває теж.

#kobylnyk_poetry

Закину сюди не поезію і не прозу. А свої думки. Можливо - це не в тему каналу, але це в тему нашого з вами життя.

Речі не мають сенсу без людей,
Чашка з якої щоранку пʼєш каву, побита, подарована кимось.
Кимось, кого ти знаєш у кутиках вологих очей,
З ким прокидаєшся на вустах, і для кого готовий спинитись.

Зачекати. Змінити маршрути,
Бо тими дорогами колись ви ходили удвох, не поспішаючи.
Бачили ті будиночки, мріяли пригнути з парашутом,
Мали улюблену книгу, де герої подібні до вас, подібні сильно кохаючи.

І в тих героїв були особливі речі,
Сорочки, цукерки, шарфики, щось надто вже їхнє, без сенсу для когось іншого.
Предмети, що мали душі, невидимі живі течії,
Можуть стати байдужими, коли ні про що їх тріщини.

#kobylnyk_poetry

Вчитиму твої слова напамʼять,
Напишу на голому плечі.
Щоби відчувала як кохають,
Мої дотики твої сумні кінці.

Заплету волосся у косичку,
Заберу із втомлених очей.
Аби бачити твоє красиве личко,
Із відтінками недоспаних ночей.

Цілуватиму твої ключиці ніжно,
Щоби не утік від тебе сон.
Заховаю в ковдру твою ніжку,
Обійму без жодних перепон.

Не засну. Подивлюся ще трохи,
Бо, а раптом хтось украде час.
В який ти носила би мій одяг,
Де б нікого не було крім нас.

#kobylnyk_poetry

Вона бореться проти твоєї мʼякості,
Замість зброї у неї колючки всередині.
Дівчинка з виглядом милої святості,
Всередині з тишею сповнена демонів.

Власних ілюзій страхів й непокори,
Системі, що в чомусь здавалась б логічною.
Коли їй болить ховається в нори,
В яких вся земля проросла протиріччями.

Навчи її говорити про власне,
Чужих ж вона слухає наче на сповіді.
Створи ту капличку, де світло не гасне,
І демони зникнуть в короткому спогаді.

Коли її хворе не знає спочинку,
В загальній гонитві за ідеалами.
Навчи її тихій любові й мʼякому,
Навчи її з кимось ділитися ранами.

#kobylnyk_poetry