+ + +

О панно Інно, панно Інно!
Я — сам. Вікно. Сніги...
Сестру я Вашу так любив —
Дитинно, злотоцінно.
.
Любив? — Давно. Цвіли луги...
О люба Інно, ніжна Iнно,
Любові усміх квітне раз — ще й тлінно.
Сніги, сніги, сніги...
.
Я Ваші очі пам’ятаю,
Як музику, як спів.
Зимовий вечір. Тиша. Ми.
Я Вам чужий — я знаю.
.
А хтось кричить: ти рідну стрів!
І раптом — небо... шепіт гаю...
О ні, то очі Ваші.— Я ридаю.
Сестра чи Ви? — Любив...

✍🏻 Автор: Павло Тичина

+ + +

можливо,
якось побачимось
на залізничній станції,
коли сідатимемо на потяги,
що рушатимуть
в різних
напрямках.

час не зупиниться.
рейси не будуть відкладені.
ніхто не помітить
старанно
зализаних
шрамів.

скоріше за все,
ми обидві не озиратимемось.

є відстані,
що не долаються
жодним транспортом;
забуті міста,
до яких неможливо дістатись;
квитки,
де зазначено у кутках
неіснуючі дати
відправлень.
ㅤ
надріз за надрізом:
колій горизонталі,
перони, в яких
не лунатиме
жодне
прощання.

ми тепер – тільки тіні
у різних площинах станції,
дві паралелі,
не здатні перетинатися.

наші сліди будуть стерті з платформ
ще десятками таких самих.
деякі рани не заживають,
а спогади не стираються,

та якщо я колись
забуду твій голос –

вокзали усе пам’ятатимуть.

✍🏻 Автор: @adaasterri

✍️🏻 Автор: @anastasiia.konopelniuk
📽 Відео: Іванна Дроздюк

+ + +

Ти його розпізнаєш із тисячі,
В будь-якій кольоровій версії,
Він окликнетьмя в серці нестримністю,
Незалежністю гордої впертості.
У нього дві сторони медалі,
Й кожна з них особлива по своєму,
Кропітка робота аграріїв,
І нестримна жага перед волею...
Тут один може буть у полі воїном,
І всі разом іти териконами,
Запах поля і степу широкого,
Залатають у серці пробоїни.
Він карбується у душу природою,
Добротою, гостинністю, вродою,
Прапор - завжди несеться народами,
Незалежними, впертими, гордими...

✍? Автор: Анастасія Коробська

+ + +

Я по зоряному небу йшла до тебе,
Шлях незримий відчувала у пітьмі.
Як же довго, дуже довго я шукала,
Ти привидівся мені в короткім сні.
.
Там в незвіданих краях, а може далях,
Десь за межами свідомості людської,
Долі нитками спускаються на землю,
Перетнулися шляхи у нас з тобою.
.
Ми не знаємо, що з нами буде завтра,
По межі Світів крокуємо, блукаєм,
У душі горить надія наче ватра,
Ти проходиш повз і слід не залишаєш.
.
А життя баским конем промчало швидко,
Все позаду: мрії, радість і кохання.
Залишилися зі мною мої думи,
На Чумацькому шляху тебе шукаю.
.
Зірка впала, освітила путь-дорогу,
Я до крил її не встигла доторкнутись,
Знову темно, знову сумно, розумію —
Це був сон, прекрасний сон. Він безнадійний.

14.09.24

✍? Автор: Тетяна Шпак

+ + +

Хвилі котяться, піняться, граються,
В насолоду поринути звуть.
Зграя бризків здіймається. Зграя ця
Тане сіллю, торкаючись вуст.
.
Хвилі ринуть стіною незламною,
Не вгамуються грізні ніяк,
А на березі дівчинка з мамою
Робить вежі з піску і гілля.
.
Стяг на башті – то хустка і палиця.
Замість рову є в ямочці "став".
Плескіт хвилі – і вмить розсипаються
На крихтини піщані міста.
.
Чайки скиглять відьомською мовою.
Плаче гірко маленька навзрид.
Море мовчки цей кадр зафільмовує,
Море – свідок: на все воно зрить.
.
Хвилі бавляться, з реготом плескають
На розпечені сонцем піски.
Бриз до скроні торкається лескотом,
Ніби милий, що серцю близький.
.
Тій, хто вчора була ще дитиною,
Вже шістнадцять. Наївна, та й що?
Наче ягоди влітку, достигнула
Ніжність перша й настигла, як шторм.
.
З морем мрійниця ділиться пошепки:
"Не втечу вже, та й нащо, коли
Увірвався до серця непрошений
Погляд глибший від інших глибин?
.
Вже не дівчинка-підліток – дівчина
Зазирає у прірву морську.
Крок один – і ніким не помічена
Може швидко позбутися скрут.
.
Завмирає, тамуючи дихання.
Йти вперед? Відступати назад?
Та зненацька сміється: "Це ж дико як...
Ладна вмерти. Якби ж то ти знав".
.
Геть, до міста, крокуючи похапцем,
Вже гадає: "Загибель – табу".
Море шле навздогінці* їй оплески,
Море любить сильніших від бурь.
.
Хвилі, сонце вітаючи вранішнє,
Сонні й теплі не знають негод.
Море цілить серця, що від ран іще
Час від часу поболюють знов.
.
Ліків різних удосталь у долі є.
Море радить: "Втомився – зажди!
Ті, хто шквалами сильними стомлені,
Врешті скажуть спасибі за штиль".
.
Пляж промінням ласкавим осяяний.
Увімкнувши в навушниках блюз,
Жінка море тривожить зізнаннями:
"Я безсила, бо знову люблю.
.
Знати б тільки: ця ніжність небачена –
Пара крил чи підступна печаль?"
Море плюскає, кажучи начебто:
"Це тобі хай показує час..."

✍? Автор: Марія Чекарьова

+ + +

Щаслива я, бо є у мене ти,
То доля тебе подарувала,
З тобою щастя відчуваю я,
Без тебе тільки сумувала.
.
Навкруг лиш сірим все було,
Яскраві кольори подарував ти,
Став ангелом та оберегом ти,
І сонечком, що зігріває.
.
З тобою стала інша, не така,
Навчилася життю радіти,
І дуже вдячна милий я,
Що є ти в цьому світі,
.
Ти сили додаєш,
З тобою все мені вдається,
Тепер навіки я твоя,
Ти оселився в моєму серці.
.
Коханим й дорогим, тебе я називаю,
Сказати хочу, що тебе кохаю...

? Автор: Zarina Zorina