✍? Автор: @__military_poet__
? Декламує: @__military_poet__

За містом повітря і простору більше, кольори яскравіші і соковитіші. Дерева набувають стиглості, додається золотого і червоного. За посіченими парканами, на порожніх обійстях, важко завмирають яблуні - збирати врожай навряд чи хто буде, селища у прифронтовій зоні порожні, цивільних майже немає. Уздовж дороги вигорілі поля - схоже, горіло нещодавно, в місті цей запах паленого стоїть і тепер. Небо чисте, прозоре, з сивими нитками після вибухів. Віддалік, за пагорбом, працює артилерія. Артилерія наша. Це заспокоює.

Добраніч.

#ОлександрДовженко

+ + +

Ти його розпізнаєш із тисячі,
В будь-якій кольоровій версії,
Він окликнетьмя в серці нестримністю,
Незалежністю гордої впертості.
У нього дві сторони медалі,
Й кожна з них особлива по своєму,
Кропітка робота аграріїв,
І нестримна жага перед волею...
Тут один може буть у полі воїном,
І всі разом іти териконами,
Запах поля і степу широкого,
Залатають у серці пробоїни.
Він карбується у душу природою,
Добротою, гостинністю, вродою,
Прапор - завжди несеться народами,
Незалежними, впертими, гордими...

✍? Автор: Анастасія Коробська

+ + +

Я по зоряному небу йшла до тебе,
Шлях незримий відчувала у пітьмі.
Як же довго, дуже довго я шукала,
Ти привидівся мені в короткім сні.
.
Там в незвіданих краях, а може далях,
Десь за межами свідомості людської,
Долі нитками спускаються на землю,
Перетнулися шляхи у нас з тобою.
.
Ми не знаємо, що з нами буде завтра,
По межі Світів крокуємо, блукаєм,
У душі горить надія наче ватра,
Ти проходиш повз і слід не залишаєш.
.
А життя баским конем промчало швидко,
Все позаду: мрії, радість і кохання.
Залишилися зі мною мої думи,
На Чумацькому шляху тебе шукаю.
.
Зірка впала, освітила путь-дорогу,
Я до крил її не встигла доторкнутись,
Знову темно, знову сумно, розумію —
Це був сон, прекрасний сон. Він безнадійний.

14.09.24

✍? Автор: Тетяна Шпак

+ + +

Хвилі котяться, піняться, граються,
В насолоду поринути звуть.
Зграя бризків здіймається. Зграя ця
Тане сіллю, торкаючись вуст.
.
Хвилі ринуть стіною незламною,
Не вгамуються грізні ніяк,
А на березі дівчинка з мамою
Робить вежі з піску і гілля.
.
Стяг на башті – то хустка і палиця.
Замість рову є в ямочці "став".
Плескіт хвилі – і вмить розсипаються
На крихтини піщані міста.
.
Чайки скиглять відьомською мовою.
Плаче гірко маленька навзрид.
Море мовчки цей кадр зафільмовує,
Море – свідок: на все воно зрить.
.
Хвилі бавляться, з реготом плескають
На розпечені сонцем піски.
Бриз до скроні торкається лескотом,
Ніби милий, що серцю близький.
.
Тій, хто вчора була ще дитиною,
Вже шістнадцять. Наївна, та й що?
Наче ягоди влітку, достигнула
Ніжність перша й настигла, як шторм.
.
З морем мрійниця ділиться пошепки:
"Не втечу вже, та й нащо, коли
Увірвався до серця непрошений
Погляд глибший від інших глибин?
.
Вже не дівчинка-підліток – дівчина
Зазирає у прірву морську.
Крок один – і ніким не помічена
Може швидко позбутися скрут.
.
Завмирає, тамуючи дихання.
Йти вперед? Відступати назад?
Та зненацька сміється: "Це ж дико як...
Ладна вмерти. Якби ж то ти знав".
.
Геть, до міста, крокуючи похапцем,
Вже гадає: "Загибель – табу".
Море шле навздогінці* їй оплески,
Море любить сильніших від бурь.
.
Хвилі, сонце вітаючи вранішнє,
Сонні й теплі не знають негод.
Море цілить серця, що від ран іще
Час від часу поболюють знов.
.
Ліків різних удосталь у долі є.
Море радить: "Втомився – зажди!
Ті, хто шквалами сильними стомлені,
Врешті скажуть спасибі за штиль".
.
Пляж промінням ласкавим осяяний.
Увімкнувши в навушниках блюз,
Жінка море тривожить зізнаннями:
"Я безсила, бо знову люблю.
.
Знати б тільки: ця ніжність небачена –
Пара крил чи підступна печаль?"
Море плюскає, кажучи начебто:
"Це тобі хай показує час..."

✍? Автор: Марія Чекарьова

+ + +

Щаслива я, бо є у мене ти,
То доля тебе подарувала,
З тобою щастя відчуваю я,
Без тебе тільки сумувала.
.
Навкруг лиш сірим все було,
Яскраві кольори подарував ти,
Став ангелом та оберегом ти,
І сонечком, що зігріває.
.
З тобою стала інша, не така,
Навчилася життю радіти,
І дуже вдячна милий я,
Що є ти в цьому світі,
.
Ти сили додаєш,
З тобою все мені вдається,
Тепер навіки я твоя,
Ти оселився в моєму серці.
.
Коханим й дорогим, тебе я називаю,
Сказати хочу, що тебе кохаю...

? Автор: Zarina Zorina

+ + +

Мамина любов, мамина молитва!
Закипає кров і триває битва!
Мамина сльоза обпече до болю!
З мужності плече бореться за волю!
Найдорожчий син пішов воювати!
Часу гіркий плин і великі втрати!
Кожен день болить серце,
бо не камінь!
І вогнем горить і ніяк не стане!
Смуток у очах і в думках тривога!
Випала гірка нам усім дорога!
Дай нам Боже сил все це перебути!
Щастя Боже дай волю повернути!
Вже цвіте весна квітами надії!
Розквітають рясно синьо-жовті мрії!
Перемоги смак тане на губах!
І розтанув страх!
Вже розтанув страх!
Не здолали нас сніги і морози!
В темноті ночей гірко лили сльози!
Вірою горів наш вогонь надії!
І тепло долонь серце наше гріє!
Руки в мозолях і обличчя в шрамах!
Мужність у очах, і життя у драмах!
Це страшне кіно доля нам знімає,
І терпке вино пʼяна допиває!
Вулиці пусті і хати розбиті,
В небі журавлі хмарами розмиті!
Стеляться стежки до могил нових,
Як багато там вснуло молодих…
Як багато сліз пролились рікою,
Від хрестів з беріз побіліло в полю…
Як багато тіл тихо землю вкрили!
Молимо Всевишній!
Дай нам більше сили!
Захисти в бою всіх, хто в нашім серці!
Потім у раю їм відкриєш дверці…

? Автор: Тетяна Швець

+ + +

Моя любове, ти як Бог, —
Я вже не вірю, що ти є.
У безлічі земних тривог
Згубилося ім'я твоє.
.
Та я належу ще тобі,
Хоч сам від себе це таю,
Хоч не в молитві, а в клятьбі
Я силу згадую твою.
.
Жорстоко в правоті своїй
Невірство не суди моє.
З'явись, благослови, зігрій,
Якщо ти є, якщо ти є!

#ДмитроПавличко