У мене ?новина - на KyivBookFest можна буде отримати пробник першої книги "Променів Аласі" ?
Не всієї, звичайно) Шматочок ?
Завтра розкажу деталі, а поки піду поплачу в подушку, що не зможу фізично бути там.

З твоїм днем, вільна та незалежна.
З одного боку, ми з тобою майже однолітки. Я трохи старше, тож маю захищати та піклуватись про тебе.
І я намагаюсь це робити.

З іншого ж - ти така древня, така глибинна, корінням своїм уходиш в саму вічність віків, десь на межі світів. І це ти вчиш мене бути сміливою, вірною, багатогранною. Вчиш любити своє і за нього боротись, а коли падати - підійматись і йти далі. Не здаватись, захищати слабких, не підставляти щоки кривднику, а бити навідсіч. Вчиш, що правда вартує того, щоб за неї битись. Що штучне і брехливе все одно програє. Показуєш, що маю ще довести, чи гідна зватись українкою.
І я намагаюсь це робити.

В твоїй мові є два різні слова - любов і кохання. Та сьогодні вони обидва - про тебе.
Люблю й кохаю тебе, моя незламна і непереможна, вільна і незалежна.

??

*? *Отже, друга книга
Кажуть, що написати продовження складніше, аніж першу книгу, і я вже відчуваю, що це - правда ?
Основним питанням є - як її почати? У мене дилогія, яка раніше була однією книгою, тож друга частина починається буквально в тому самому місці, де закінчується перша. Але ж для читача мине набагато більше часу. То що робити?

Провела міні-дослідження і ділюсь рекомендаціями ?

? Не починати там, де зупинилися (так-так, це про мене?)

Навіть якщо перша книга завершилась запитанням без відповіді або на "крутому виражі", починати там, де закінчилась попередня книга - поганий вибір.

По-перше, читачам треба нагадати про головних героїв історії та сюжетні моменти, особливо якщо між частинами є часовий проміжок. По-друге, якщо читач візьме другу книгу, не прочитавши першу (що трапляється), він, швидше за все, розгубиться і втратить інтерес. Кожна книга має бути окремою і бути повною історією з початком, серединою та кінцем. Це означає повторне представлення головних героїв, відновлення світу та встановлення будь-яких нових конфліктів чи сюжетів на ранньому етапі.

Також бажано включити початковий гачок або сцену, яка захоплює читачів і затягує їх в історію або ж повертає назад. Треба закріпити читача у часі та просторі, а потім надати певний контекст (флешбеками, спогадами, тощо).

*? Не підбивати підсумків*
Варто тримати баланс між наданням занадто малої та занадто великої кількості інформації про першу книгу. Хороший спосіб, який радять — розглядати події першої книги як передісторію. Скористатися діалогом або внутрішніми думками головного героя, щоб вплести деталі, необхідні для пояснення того, де зупинилася перша книга. Це забезпечує основу для просування вперед у другій книзі, не набридаючи читачам, що вже все знають.

*? Підвищувати ставки*
Ставки – це те, що герой книги може втратити або отримати, коли історія розгортається. Щоб зберегти інтерес читачів, маємо підіймати ставки на наступний рівень у другій книзі. Що головний герой ризикував втратити в першій книзі, і як можна посилити це у другій? Можливо, у першій книзі його робота була під загрозою. У другій книзі можна збільшити ставки, піддавши ризику його життя.

*? Щось старе, щось нове*
Якщо читачам сподобалося все в першій книзі, може виникнути спокуса переказати ту саму історію лише з кількома змінами. Так, читачі хочуть знову поринути в знайомий світ і повернутись до знайомих персонажів, проте також вони очікують бути такими ж здивованими та зацікавленими, якими були з першою книгою. Щоб досягти цього, треба надати щось свіже та захоплююче - нових персонажів, нові пригоди та рівні розвитку стосунків, розширити світ.

Друга книга має запропонувати баланс знайомства та новизни. Читачі мають відчувати себе комфортно зі світом і героями, але також зустріти нові та захоплюючі події, які їх зацікавлять.

*? Показати розвиток персонажа*
Арка персонажа — це трансформація або внутрішня подорож головного героя протягом історії. У сиквелі буде загальна арка персонажа від початку першої книги до кінця другої, але кожна книга має показувати, як персонаж розвивається в міру розвитку саме цієї історії.

Ось така задача із зірочкою.
Доведеться знову переписувати початок? Проте і не з таким справлялись, егеж?

#процес

? Й досі не знаю, як підготувати себе до критики.
Попереду робота з відгуками бета-рідерів. Це необхідно, хоч іноді й до біса боляче.

Далі - відповіді (чи ігнор) видавництв, де точно будуть якісь "ні". Потім, якщо повезе отримати хоч одненьке "так" - відгуки читачів, блогерів, всіх-всіх, хто просто прочитає і має повне право публічно висказати свою думку.

? Нормально, що не всім сподобається.
? Комусь навіть сильно не сподобається.
? Когось точно буде бісити і моя книга, і персонажка, і взагалі я ?

Таке собі публічне препарування, на яке так складно наважитись.

Як можна до такого підготуватись? І чи можна взагалі?

*? *Якщо б мені хтось сказав, що я колись буду робити БУКТРЕЙЛЕР для своєї книги - я б посміялась.
Але ось вона я ?

П'ять годин пошуку відео, підгону музики та монтажу - і перший буктрейлер готовий ?

Насправді, найскладніше виявилось знайти відео, які б передавали атмосферу чи відповідали б сценам. Адже коли пишеш - буквально бачиш в голові картинки, фільм.

Геть не все тут так, як в книзі (наприклад, пустельні монстри в мене інші, прийоми - також). Але загальний вайб наче є, і це краще, на що я наразі здатна.

Вийшов дуже цікавий досвід ?

#книгабезназви

?У чому користь писати оповідання?
Більшість тих, хто наважується чи ще й досі не наважується назвати себе письменником, мріє написати книгу. Чи навіть трилогію. Чи взагалі серію книг на кілька полиць. Чого там, я й сама така ?

? Проте, мені є що сказати. По-перше, мала форма прекрасна. І навіть якщо переважно працюєш з великою формою, досвід написання оповідань може стати у нагоді.
На багатьох письменницьких курсах я брала саме опцію із домашкою та редактором, і це дало мені більше, ніж, власне, теорія на цих самих курсах ?

? Написання оповідань, особливо із обмеженою кількістю знаків та обмеженими темами - це чудовий тренажер, що допомагає:

? зрозуміти, чи подобається тобі писати і трохи розписатись.
? відточити навичку побудови сюжету, адже в малій формі треба вмістити і зав'язку, і кульмінацію, і фінал.
? розвинути хист до редагування, різання та "прибирання зайвого", особливо якщо ти обмежений в знаках. Редагувати малу форму простіше, ніж ділогію, до прикладу ?
? безболісно відпрацювати принцип "показувати, а не розказувати".
? натренувати вміння генерувати ідеї "тут і зараз", за потреби.
? не розчаруватись в пісьменництві. Велику форму можна писати ~~століттями~~ роками. З оповіданням ти швидко бачиш результат і можеш його показати комусь.
? покласти початок більшому. Часто з оций самих оповідань народжується ідея для великої форми.
? відволіктись, коли нема більше сил.

? Окрім цього, оповідання можуть працювати і на той самий "бренд автора", бо можна:

? викласти їх на онлайн-платформах і вже потроху збирати навколо себе читачів
? брати участь у конкурсах із часто дивними назвами, але це все досвід і ачівки
? використовувати їх як зразок творчості для видавництв

Якщо так подивитись - одні плюси ?
Аби ще знайти на все те час...

#процес