Любий щоденнику, одна з моїх улюблених ментальних вправ (після оверсінкінгу, звісно ж) це «ставити книгу на уявну полицю» в процесі читання. «Найпотаємніший спогад людський» Могамеда Мбуґара Сарра можна поставити на полицю з французькою літературою, чи до франкомовних авторів африканського походження або володарів Гонкурівської премії. Однак, у моїй уявній бібліотеці, ця книга стоятиме на полиці «Романи про пошуки автора твору» (ще там буде «Флікер» Теодора Рошака, «Нічне кіно» Маріші Пессл, «Крамничка з легкої руки» Горана Петровича і, звичайно ж, «Тінь вітру» Карлоса Руїса Сафона).

Тиняючись нічним Парижем, герой роману – уродженець Сенегалу, а зараз молодий французький письменник, – зустрічає в одному з барів легендарну письменницю африканського походження. Висловивши своє захоплення, герой вирішує її звабити. Вони йдуть в готельний номер письменниці і… все обмежується поцілунками.

Також письменниця раптово передає горе-коханцю книгу «Лабіринт жорстокості» загадкового Т.Ш. Елімана. Книга з’явилась у міжвоєнний період і викликала фурор у літературних колах Франції. Критики були вражені сюжетом, що базувався на африканській легенді, та майстерністю автора (багато хто навіть не вірив, що таку книгу міг написати африканець!). Однак, досить скоро з'ясувалося, що в текст вплетено багато цитат зі світової літератури. Автора звинуватили у плагіаті, видавництво збанкрутувало, а згодом почалася Друга світова війна. Письменник, який і до того не з'являвся на публіці, просто зник, а про роман забули.

Герой вирішує розшукати загадкового Т.Ш. Елімана і перед читачем розгортається масштабне історичне полотно XX століття. Події відбуваються в Сенегалі, Парижі та Латинській Америці. Серед вигаданих персонажів, раптом з’являється Вітольд Ґомбрович та ще кілька авторів співставного та меншого калібру. Зрештою, історія зациклюється і все завершується там, де почалось.

Роман зроблено майстерно: тут і речення на кілька сторінок; фрази, які хочеться цитувати; дрібка містики чи то пак магічного реалізму. Та зрештою сюжет таки трохи пріснуватий, а поза автора і його бажання пограти літературними м’язами починає напрягати, ну бо щоб шо? Тому, завершивши читання, я був скоріше розчарований.

Однак за кілька днів подумав собі таке: з дитинства я сприймав Африку як територію пригод. Там діяли герої Шклярського, Берроуза та Гаґарда. У цих творах і сам континент, і його автохтонне населення, виступають як елемент антуражу. На противагу цьому, Сарр поміщає Африку в світовий історичний та культурний контекст. Зрештою, «Найпотаємніший спогад людський» виявляється розгорнутою метафорою «Лабіринту жорстокості».

Купити роман на сайті видавництва.

Дочитую «Пристрасть, згідно Г.Х.» Клариси Ліспектор і маю хот тейк, чому її проза така дискомфортна. Здається, вона використовує незвичні комбінації звичних наративних технік і через це ти постійно спотикаєшся, загрузаєш в тексті.

Зрештою, це настільки дезорієнтує, що от ніби йшов на горище, а відчинивши останні двері, опинився в підвалі. Чи заходиш в квартиру через душову кабіну. Або відчиняєш вікно на глуху стіну...

При чому, робить вона це дуже органічно, без жодної потуги. Просто так сприймає світ. Я в захваті.

? На Yakaboo знижка 30% на електронки видавництва «НК-Богдан».

Зокрема, можна знайти багато фантастики та фентезі: Чайна М'євіль, Джеймс Р. Корі, Станіслав Лем, Роберт Джордан, Роджер Желязни, Н.К. Джемісін. А ще Яна Флемінга та твори про Арсена Люпена.

Якщо ви не такий як усі, то можна купити «Шах-наме», середньовічну перську та арабську поезію або, скажімо, «Смерть Артура» Томаса Мелорі.

Не дякуйте!

Книжкові покупки ?️ січень-березень

Щось я зовсім забув про цю рубрику на каналі і не був певен, чи варто її повертати. Ну але з іншого боку, сам отримую вуаєристичне задоволення, дивлячись на книжкові покупки інших людей тому – поїхали.
Христина Шалак «Нікого немає в лісі. Історії про людей, будівлі і психіатрію»
Чув дуже (дуже!) багато позитивних відгуків про цю книжку. Сподіваюсь, найближчим часом з'явиться ще один.

Софія Яблонська «Чар Марока. З країни рижу та опію. Далекі обрії»
На фенсі видання від «Родовід» грошей пошкодував, але й за народним варіантом від літературної агенції «Піраміда» теж довелось довго полювати. Це збірка подорожніх нотаток (художніх репортажів? тревелогів?) української фотографині, що в 30-их роках минулого століття подорожувала між Марокко та Китаєм. Подорож в часі і просторі, так би мовити.

Богдан Коломійчук «Експрес до Ґаліції»
Давно відчуваю непереборну потребу зануритись у сегмент українських ретро-детективів, а поки накопичую матеріал на розпродажах та знижках.

Микола Вінграновський «Северин Наливайко»
Історичний роман письменника-шістдесятника, що вийшов вже за незалежності і отримав високу оцінку критиків (на відміну від переважної більшості інших прозових потуг письменників-шістдесятників, опублікованих за часів незалежності). Що ж, спробую і обов'язково поділюсь враженнями.

Марлон Джеймс «Чорний Леопард, Рудий Вовк»Все що я знаю про цей роман – це фентезі в африканському сеттінгу. В принципі, цього достатньо, щоб мене зацікавити. Колись давно читав нігерійський магічний реалізм Амоса Тутоли і це було, як мінімум, незвично (хоча «Дітлахами Анансі» Ніла Геймана взагалі не запам'ятались). В даному випадку налаштований позитивно.

Василь Земляк «Лебедина зграя. Зелені млини»
Чекайте відгук у найближчі кілька днів.

В кінці лютого «Видавництво Старого Лева» пригрозило списати бонуси, якщо я негайно їх не використаю. На знак протесту, поповнив свій кіндл доволі стандартним набором електронок: Метью Вокер «Чому ми спимо. Користаємо з усіх можливостей сну та сновидінь», Вітольд Шабловський «Кухня терору» та Філіп Сендс «Щурячий лаз».

Олексій Жупанський «Осіннє заціпеніння (Стрічання мертвих)»
Новий роман одного із найбільш химерних українських письменників. Минулого року прочитав «Чорного генсека», а тепер спробую зґвалтувати свій мозок ще раз.

Чімаманда Нґозі Адічі «Половина жовтого сонця»
Крітікалі еклеймед роман нігерійської письменниці для розширення читацьких горизонтів. Таким чином, у мене збирається невеличкий корпус африканської літератури, так що можна буде присвятити якийсь місяць тематичним читанням.

Володимир Діброва «Переказки»
Минулого року «Бурдик» Володимира Діброви став для мене справжнім відкриттям, а це його збірка есеїв-ретелінгів. Уявлення не маю чого чекати, але тираж всього 500 екземплярів, тому вирішив ризикнути і купити, а далі розберемось.

Людмила Старицька-Черняхівська «Вибрані твори»
Чесно кажучи, закинув у кошик електронку, щоб отримати безкоштовну доставку паперових книжок ? Точно пам'ятаю, що хтось про неї позитивно відгукувався!

Ще один більш менш стандартний набір книжок купив на гаражному розпродажі видавництва «Лабораторія»: Вівек Мурті «Самотність. Сила людських стосунків», Едвард Вайт «Дванадцять життів Альфреда Гічкока. Історія короля саспенсу» та Даррен Байлер «У таборах високих технологій. Як живуть меншини у Китаї?».

Саймон Бекетт «Записано на кістках. Друге розслідування»
Детективи і трилери читаю, здебільшого, коли мозок відмовляється сприймати щось складніше. Є відчуття, що цей період наближається, тому запасаюсь книжками. Минулого року прочитав першу частину трилогії – not great, not terrible.

Моя мікрообсесія невизнаними республіками та замороженими конфліктами триває вже певний час. Щоправда, дотепер вдавалося вдовольняти її статтями та відео на ютубі, але прийшов час художніх репортажів: Войцех Ґурецький «Абхазія» та Анастасія Магазова, Тетяна Козак «Невизнані Історії. Подорож у самопроголошену реальність Вірменії, Азербайджану, Грузії і Молдови».Запрошую до обговорення у коментарі ??

Прочитане в лютому ?****

? Володимир Рафеєнко «Мондеґрін. Пісні про смерть і любов»
Чув стільки хороших відгуків від поважних людей про цей роман, що був наперед переконаний – мені сподобається. Однак, щось пішло не так. Це історія переселенця з Донбасу, який після початку війни опиняється в Києві і починає опановувати українську мову. Намір, безумовно, благородний, от тільки герой наполовину маргінал і автор описує його шлях із такою в’їдливою іронією, що аж щелепи стискаються. Скажімо, в одному з епізодів на небі з’являються ангели з якими герой на всякий випадок вітається «Слава Україні!». Одразу пригадуєш перші дні вторгнення і як всі об’єднались довкола національних символів. Зрештою, від автора дістається всім, включно із корінним населенням Донбасу, але, все одно, didn’t age well.

До речі, читав роман у форматі buddy reading із Grumpy Readerka. І це була класна нагода покрисити в процесі.

? Ольга Токарчук «Правік та інші часи»
Історія про вигадане польське чи то село чи то містечко Макондо… Ой, тобто Правік! В декораціях цього населеного пункту авторка розігрує концентровану версію польської історії XX століття. Окрім олюдненого простору, Токарчук включає в оповідь доволишні ліси, дерева, рослини та її улюблені гриби з їхніми грибницями, що невидимою підземною павутиною охоплюють увесь світ... Я люблю її – тепер це офіційно!

? Деніел Воллес «Велика риба»
Зараз підуть відписки, але у мене є незрозумілий сентимент до фільму Тіма Бартона, знятого за мотивами цієї книги. Це магічний реалізм американського штибу, де батько головного героя постає героєм міфічного масштабу. На смертному одрі, син починає пригадувати батькові історії і... Фільм доволі фрагментарний і ти думаєш «ну в книзі мабуть історія повніша!», але екранізація виявляється доволі близькою до тексту, окрім фіналу (і це лише в плюс фільму).

? Міленко Єґрович «Батько»
Мої віртуальні друзі з мережі твітер закібербулили мене за те, що я досі не читав Єґровича, тому довелося надолужувати в екстреному порядку. Ця збірка мікроесеїв (спогадів? історій?) розпочинається із того, що Єґровичу повідомляють про смерть батька. Автор починає пригадувати все пов’язане з батьком і на тлі цих спогадів розгортається панорамне полотно приватної історії, переплетеної із глобальними подіями. Боснійська війна тут згадана побіжно, але книга могла б стати приквелом для «Сараєво для початківців». Якщо продовжувати аналогії, то це «Кафе “Європа”» здорової людини.

? Горан Войнович «Югославія, моя батьківщина»
Продовжуємо тему Югославії, але закриваємо тему daddy issues. Головний герой роману дізнається, що батько, якого він вважав мертвим – живий. Справа в тому, що смерть доволі надійно захищає від міжнародного трибуналу, якщо ти чинив геноцид. Герой полишає рідну Словенію і починається балканський тріп до Сербії, Хорватії та Боснії, та паралельна подорож у глибини пам’яті. Парадоксальним чином, героя війна ніби й оминула, але вона займає просто велетенську частину у його житті.

? Войцех Тохман «Ти наче камінь їла»
Серія коротких репортажів із ексгумацій жертв війни у Боснії. Без зайвого натуралізму та емоцій. Просто фіксація подій та особистих історій і від цього якось особливо боляче.

? Горан Петрович «Крамничка "З легкої руки"»
Книжки про книжки та книгарні – мій кінк. Однак, читати сербського автора, після попередньої книги, було не найкращою ідеєю. Зрештою, Петрович робить усе можливе, щоб підтвердити неоднозначну репутацію сербського народу. Ностальгує за Королівством Югославія, носиться з великою російською культурою, оминає тему війни – все як ми любимо. Це таки псує враження від доволі милої історії і починаєш зауважувати, що біографію Браніци можна було розжовувати менше і, взагалі, у Джаспера Ффорде цікавіше вийшло обіграти тему людей, що можуть загубитись у книжках!

Ось такі запізнілі читацькі підсумки лютого. В коментарях можете розказати, що читали ви.