Останні тижні були багаті на нові "мовні події", але нічого принципово нового не сталося. Або пильні студенти завадили викладачеві використовувати на занятті російські слова (і того зрештою звільнили, та ще й обіцяють покарати), або хтось десь дивився чи слухав щось російське, або десь оголосили збір російськомовних книжок у макулатуру.

Нещодавно я писав про те, що бачу в цих кейсах відлуння марскистсько-ленінських ідеологем, які вже давно перебувають у колективній підсвідомості, успадковані від "батьків" та "дідів" (перший пост і додаток до нього). Це однобока діалектика, в якій акцентується боротьба протилежностей та ігнорується сама можливість їх єдності — і вона видається цілком узгодженою з заповітами Ілліча: "Единство противоположностей условно, временно, преходяще, релятивно. Борьба взаимоисключающих противоположностей абсолютна, как абсолютно развитие, движение".

Варто згадати й те, що в радянській ідеології існував поділ на два різновиди діалектично обумовлених міжкласових суперечностей: антагоністичні суперечності та неантагоністичні. Перші — властиві капіталістичному суспільству, і такі суперечності виступають рушійним чинником класової боротьби, подальшої соціалістичної революції і ліквідації експлуататорського класу. Другі — властиві суспільству, в якому переміг пролетаріат: наявність таких суперечностей не порушує соціально-політичну та ідейну єдність народу, і вони розв'язуються через добровільне співробітництво.

В принципі, зрозуміло, навіщо така ідеологія була потрібна більшовикам: загострити антагоністичні суперечності капіталістичного суспільства, зростити класову ненависть, розпалити пожежу Світової революції — і "весь мир насилья мы разрушим до основанья, а затем..." А СРСР був при цьому начебто позбавлений антагоністичних суперечностей: вони ж бо у капіталістів, а між дружніми класами соціалістичного суспільства антагонізму немає й бути не може. Разом із цим, індивідуальні та соціальні суперечності могли оформлюватись також і всередині радянського суспільства (наприклад, існували т.зв. "тунеядці", існувало релігійне питання, існували "буржуазні націоналісти", "космополіти" тощо), і було багато способів нагляду за різними верствами населення та контролю за ними — а внутрішні суперечності, регулярно та цілеспрямовано загострювані, сприяли розшаруванню суспільства та виділенню з нього певних соціальних груп.

Я розумію, навіщо це було потрібно в СРСР. Я не розумію, навіщо ми тягнемо всі ці методи в наше сьогодення, викликаючи ідеологічних привидів минулого та видобуваючи у людей з підсвідомості те, що нібито вже давно має бути пережитим та забутим. "Мовне питання", мовні патрулі на вулицях, поділ спільноти на табори "Своїх" та "Чужих" із перспективою загострення суперечностей між ними — все це йтиме до того, що у когось із наших співгромадян дедалі зростатиме почуття страху (скажеш щось невчасно, не те або не тією мовою, а тебе зганьблять у соцмережах чи на газетних шпальтах, і згодом втратиш роботу), а хтось ставитиметься до цього більш ніж серйозно та відповідально, адже вважатиме, що таким невпинним пошуком внутрішнього ворога можна дієво посприяти Перемозі і, насамперед, "захистити Мову".

Навіщо гратися в ці соціальні ігри в державі, яка вже третій рік переживає криваву війну, яка майже щодня втрачає території, яка занурена в демографічну кризу, яку майже щоденно атакують сотні дронів разом із ~~"Кокошнікамі"~~ "Орєшнікамі", у якої будь-коли можуть "покласти" енергетику з настанням зими, в якій регулярно висвітлюються космічні за обсягами корупційні кейси і в якої невизначені політичні перспективи навіть на найближче майбутнє?

Мова — це важливо, ба навіть дуже важливо, але щоразу коли її перетворюють на інструмент популістичної політики, застосовують як фактор загострення суперечностей всередині українського суспільства і використовують для його побутової сегментації, в Кремлі лунають оплески.

15 березня 2025 року у Нью-Йорку відбудеться прем'єра мого "Homo Fugens" (2018) для двох фортепіано та метронома. Цей твір я писав довго і важко, і протягом 2014-2018 років він прийняв декілька аґреґатних станів, перш ніж остаточно втілився саме в тому форматі, в якому звучатиме.

Цей твір пов'язано з романом Стівена Кінга "The Running Man" (1982), одного з моїх найулюбленіших в його доробку: це похмура і жорстока антиутопія з соціополітичним підґрунтям. "Inspired by" — найбільш коректний вислів, адже в моєму творі немає жодних сюжетних аналогій, але є певне ідейне узагальнення.

Цікаво, що дія роману відбувається... у 2025 році. Та ще й 2025-го ж року готується екранізація, яку особисто я дуже чекаю, адже сподіваюсь побачити значно більш адекватну кінематографічну версію цього роману, ніж фільм 1987 року зі Шваргенеґґером у головній ролі. Тож будемо вважати, що прем'єра "Homo Fugens" відбудеться вчасно.

Одну з проміжних версій цього твору проаналізовано в статті Анни Юферової ( https://cutt.ly/CJuB34P ). Загалом, це одна з моїх найбільш послідовних алгоритмічних композицій, власне — структуральний етюд, дуже вибагливий до виконавців, яким треба грати з буквально механічною точністю.

Вдячний музикознавиці Лії Бетстоун, співорганізаторці "UKRAINIAN CONTEMPORARY MUSIC FESTIVAL", за надану можливість вже не вперше взяти участь у цьому фестивалі.

Програма концерту:

Leonid HRABOVSKY, Bucolic Strophes for organ (1975)
Inspired by “The Eve of Ivan Kupala” by Nikolai (Mykola) Gogol

Adrian MOCANU, Les chevaux de feu (2022)**
Inspired by Shadows of Forgotten Ancestors by Mykhailo Kotsiubynsky

Alla ZAHAYKEVYCH, TERCET for clarinet, violin, and cello (2010)**
Inspired by Taras Prokhasko’s Necropolis

Alex VOYTENKO, Homo Fugens (Running Man) (2018)*
Inspired by Stephen King

Renata SOKACHYK, The Desert Breathes (2024)**
Inspired by Lesia Ukrainka

Alisa ZAIKA, “he only dreamed of places now…” (2022)**
Inspired by Ernest Hemingway’s The Old Man And The Sea

Lena SIEROVA, The Last Leaf (2010-11)**
After the short story by O. Henry

Yurii PIKUSH, Be a Cycle (2023)
Inspired by T.S. Eliot’s The Waste Land

Фейсбук нагадав, що рік тому, 15.11.2023, відбулася онлайн-прем'єра ірландського мультфільму "Fall of the Ibis King", зробленого на основі моєї музики. Давно не згадував цю стрічку, тому принагідно дублюю пост, у якому я тоді зібрав основну інформацію по ній. *

Мультфільм "FALL OF THE IBIS KING" (2021, Ireland)**

Відбулася онлайн-прем'єра ірландського мультфільму "Fall of the Ibis King" ("Падіння Короля Ібіса", 2021); скорочено — FOTIK. В ньому використано низку фрагментів з моїх творів (а саме "Nomos I", "GZI", "Lento") та зокрема, як писали мені в листі режисери Джош О'Каоїм та Мікай Джеронімо, "<...> your music was a massive inspiration and much of the film was inspired by and timed to your work". Тож це не тільки фільм із моєю музикою, це насамперед фільм за моєю музикою. Окремі номери для саундтреку написала композиторка Саманта Сек — і вони настільки органічно пасують до моєї музики, що під час першого перегляду я в якийсь момент навіть заплутався: моє чи не моє?

https://cutt.ly/xwYFYeux (Youtube)
https://cutt.ly/MwYLWLrv (Vimeo)
https://cutt.ly/NwYFWADs (shortoftheweek.com + стаття)

В одній зі статей про цей фільм зазначено:
<...>
While writing the script, O’Caoimh spent a lot of time listening to the work of the Ukrainian composer Alex Voytenko. “Once we began creating a temporary scratch track we added Alex’s piece ‘Lento for Piano and Strings’ over the finale and it worked immediately,” Josh explained. “That was one of the best days of production”. “We wrote to Alex and thankfully he gave us permission to use three pieces of his work in the film!” Josh exclaimed.
<...>
https://cutt.ly/GwYFQziK

Прем'єра фільму відбулася на 78-му Венеціанському фестивалі (https://cutt.ly/8wYFQE1A), s зокрема його було обрано одним з 22-х номінантів на премію Європейської кіноакадемії (https://cutt.ly/GwYFQSGR).

Загалом на даний момент FOTIK взяв участь у 122-х кінофестивалях у різних країнах світу, та він вже отримав 25 нагород (список наведено на сайті www.falloftheibisking.com/).

Зокрема фільм здобув кінонагороду Irish Film & Television Award (т.зв. "Ірландський Oscar") в номінації як кращий анімаційний фільм 2021 року. Пам'ятно, що це відбулося саме тоді, коли на початку березня 2022 року Київ потерпав від постійних бомбардувань, і на церемонії нагородження режисери висловили свою підтримку Україні.
https://cutt.ly/TwYFQZdg

"The making of FALL OF THE IBIS KING"
https://cutt.ly/RwUlwFnJ

Відносно повний список фільмів, де використано мою музику.

[Педагогічний етюд на матеріалі античної міфології, який я опублікував майже 2 роки тому].

Правовой прецедент против педагогического принципа

Евмолп учил Геракла пению и игре на кифаре, а Лин, сын бога реки Исмений, приобщил его к изучению литературы. Однажды в отсутствие Евмолпа Лин стал давать ему уроки игры на кифаре, но Геракл, не желая изменять принципам, в которых его утвердил Евмолп, и побитый за свое упрямство, убил Лина, ударив кифарой по голове. Привлеченный к суду за убийство, Геракл привел на суде закон Радаманта, который допускал применение силы против нападавшего, и был оправдан.Роберт Грейвс. Мифы Древней Греции.Какой состав преступления?
1) выход за пределы своей педагогической компетенции;
2) стремление навязать ученику своё наставничество (как минимум нет свидетельств в пользу того, что Евмолп ушел на больничный и попросил Лина подменить его);
3) пренебрежение методикой основного педагога;
4) применение физической силы в качестве аргумента.

Вердикт: всё вышеназванное свидетельствует о том, что действия Лина следует расценивать как нападение, и в таком случае отбиваться кифарой было вполне допустимо, даже если это привело к летальному исходу.

Telegram

Tempus Fugit

Правовой прецедент против педагогического принципа Евмолп учил Геракла пению и игре на кифаре, а Лин, сын бога реки Исмений, приобщил его к изучению литературы. Однажды в отсутствие Евмолпа Лин стал давать ему уроки игры на кифаре, но Геракл, не желая изменять…

Нагадаю, що рік тому на каналі була важлива публікація: у філософському часописі "Sententiae" тоді вийшла низка статей про Всеукраїнські філософські школи в м. Алушті.

Вийшов 42-й випуск історико-філософського часопису "Sententiae". Цілу низку статей тут присвячено Всеукраїнським філософським школам, що проходили у 1986-1993 роках у м. Алушта (Крим).

"Зазначених Шкіл було шість (1986, 1987, 1988, 1989, 1991 і1993 рр.). Дві останні припали вже на часи незалежності. Школи відбувалися в пансіонаті «Юність» (Алушта), кожна тривала 12 днів навесні або восени, кількість учасників варіювала від 40 (1993) до 140 (1989). Здебільшого лектори Шкіл мали неофіційний статус лідерів як української, так і загальносоюзної гуманітаристики (передовсім філософи і соціологи), були відомі оригінальністю, критичністю мислення, ідеологічною незаангажованістю. Тільки першу школу (1986) слід вважати стандартним радянським заходом і нашої розмови вона не стосується. Усі наступні Школи, після зміни оргкомітету (у 1987 році основний організаційний тягар узяв на себе Сергій Пролеєв, йому допомагали Людмила Ситніченко і Людмила Никанорова), були яскравими подіями в інтелектуальному житті, осередком опозиції офіційній ідеології, простором зближення української і західної філософії" (с. 151, зноска 1).

Алушта — це моя "мала батьківщина", в цьому місті я провів більшу частину свого дитинства й юності. Звісно ж, я досі нічого не знав про те, що саме в ці роки в Алушті відбувались події, важливі для становлення української філософської спільноти. Серед учасників Шкіл — Мирослав Попович, Мераб Мамардашвілі, Сергій Кримський та ін.

Сергій Пролєєв, організатор Шкіл: "Мною керувала не певна особиста прихильність, а розуміння природної форми існування філософського дискурсу як такого — цілком вільного, нічим не заангажованого, невимушеного, дійсно діалогічного спілкування. Усі інші формати існування філософії радше шкодять мисленню, перетворюють академічні заходи (конференції, захисти дисертацій) на вихолощені процедури, призводять до виродження філософської думки. Алуштинські школи були задумані як яскрава альтернатива несвободі, монологізму, псевдомисленню на основі готових взірців відповідей на всі запитання в межах ідеологічному катехізису. Ця справа інтелектуальної (та й духовної) емансипації потребувала й відповідного місця — якнайдалі від пильнуючого цензурного ока, вільний і надихаючий простір, можливість спілкування та поведінки без регламентацій. Алушта — субтропіки, море, пляжі — чудово відповідала цим вимогам, цілком у дусі філософських вправ давньогрецької традиції. Символічно, що й саме місто було засноване ще античними греками" (с. 153-154).

Круглий стілАЛУШТИНСЬКІ ШКОЛИ ЯК ФЕНОМЕН УКРАЇНСЬКОЇ ФІЛОСОФСЬКОЇ ДУМКИ НА МЕЖІ ХХ–ХХІ СТОЛІТЬВіктор Малахов, Тетяна Чайка«ШКОДА, ЩО ВАС НЕ БУЛО З НАМИ...»Сергій ПролеєвФІЛОСОФСЬКА СПІЛЬНОТА І ЕМАНСИПАЦІЯ МИСЛЕННЯ: ДОСВІД АЛУШТИНСЬКИХ ШКІЛМарина Столяр, Микола БогунАЛУШТИНСЬКА «СОВА МІНЕРВИ»

P.S. Наступним постом рік тому я розповів, як один незвичний алуштинський ландшафт став з моєї подачі витвором польського геймдизайну.

Щось надто давно я не публікував своїх домашніх записів. Наразі граю соло Джона Лорда з пісні Deep Purple "Burn" (1974). Але тут є низка відмінностей: коли граєш щось протягом тривалого часу, вносиш невеличкі видозміни, десь адаптуєш під себе, десь трохи спрощуєш, а десь навпаки ускладнюєш, вже не звіряючись з оригіналом — то зрештою виходить, що це ніби та сама музика, але значною мірою перевикладена (а десь навіть дофантазована "à la Lord"). І, мабуть, є сенс назвати це "Спогад про соло Джона Лорда" (як у Ліста є Спогади про "Норму" Белліні, про "Дон Жуана" Моцарта тощо). Граю на Yamaha Arius YDP-163.

Є такі актуальні питання про зв'язок музики та політики:

1) чи може бути музика поза політикою?
2) чи може музика бути поза політикою під час війни?

Спочатку окреслю контекст, у якому я мислю цю проблему.

a) Будь-який політичний контекст вторинний для музики, а первинним є те, що музика як така — це різновид мистецтва (нещодавно я про це вже писав)
b) В цій системі координат завжди наявний суб'єкт, який має свідомість та свободу волі (про це я теж писав нещодавно).
c) Будь-яка війна скінченна.

І тому я вбачаю такі відповіді:

a) політика може здійснюватись через музику;
b) кожен митець може здійснювати політичний вислів через музику;
c) кожен митець може здійснювати політичний вислів через музику, і зокрема під час війни.

Telegram

Tempus Fugit

Про те саме, але ще коротше. I] Є первинні смисли, а є вторинні. II] Первинний смисл: музика — це різновид мистецтва, і, відповідно, будь-який музичний твір — це мистецький артефакт. III] Вторинний смисл: музичний твір можна використовувати в різних…