закликаю!!

доки серце — пругке,
твого сонця сто рук золотих
не приб'є до землі цвяхáми
з небесної ртуті:
відкорковуєш третю, четверту — безсмертний єси,
і безсмертя своє, як кохання, у губи цілуєш

ні гріхів, ні спокут,
і раптова сльоза не згірчить,
бродять вíрші у грудях, солодким неспокоєм здобрені,
на зім'ятій постéлі холоне
розґнуздана ніч,
а під стелею дим,
ніби спомин про неї,
розходиться

кажеш: чорт уже з тим, куди тебе,
дýрня, несе,
і об що розіб'єшся, і в чому розчинишся — байдуже:
все — напропáле, як зóпалу, серце твоє — пругке,
однаково, кажеш, настане пора повертатися

і просити дощу, як прощення. аби розіпнув
твоє сонце на ґрунті, проміння прибивши водою,
допивати вино, витирати цілунок із губ,
і робитися смертним, і світла учитись в любові

лиш тільки пісень би на цей невторований шлях,
і знати б, що бýде до кого, і знати б напевне:
не зрадить зоря,
не втоне зоря,
не загасне маяк,
не вернешся у темінь

*

викради мене, мій маленький вихор
зведи руки за спину та поведи поміж гір
і хай я буду недалекою
хай залишусь собі вірною
хай серпантин моїх доріг зведеться у спіраль
попри все
я готова бути грядкою звіра
готова стати хребтом хвойних лісів
готова залити й втопити кожний свій дотик у вигук
тільки викуй моє тіло із цегляного гіпсу
я потребую відчути запах вишневої смоли.
у собі.
на собі.
між нами.

А далі починались вечори. Із запашними вечерями, тьмяним світлом від свічок, музикою, яка пронизувала тіло і народжувала скромні-безсоромні бажання виливати безліч слів прозою у ворді, затоплювати квартиру рухами свого тіла, вглиблюватися у кожний закуток записника, бути штилем і грозою, бути Бистрицею і Атлантичним океаном, бути течією, настільки різною, наскільки вистачало фантазії і потреби. 

цей текст, як гарний підсумок кінця липня у львові, у тимчасовому домі. менш ніж за пів години звідси виїжджаю у нову площину. тому поки не пізно, залишаю історію на цих словах.

до речі,  жінку звали Нора і вона одна з найкращих кішок, яких я тільки могла зустріти.

Я вперше в житті мала силу волі просинатися зрання, не нехтувати сніданками, обережно готувати каву у турці, аби відчувати насолоду протягом дня. я їхала на роботу, працювала, мала час опісля читати книгу в парку Франка та спокійно йти на йогу чи пілатес, розминаючи своє тіло, зміцнюючи силу в м'язах. надвечір'ям верталася додому, кожного разу проїжджаючи улюбленою вулицею Г. Чупринки, спостерігала, як схід сонця заливав транспорт і разом з ним тіла втомлених та впрілих людей. із зупинки одразу заходила в крамницю за фруктами, сиром та печивом-гранолою та легко, похитуючись у стегнах, йшла до дому і його власниці.  не дурно наголошую на ходьбі. на цей період обдумано, аби не було спокуси, взяла лиш дві пари взуття — кросівки на дощ і підбори, на всі інші випадки життя. 

якби мої дні могла описати декількома словами

говорила б про кольористику сидінь у плацкарті

мій вибір припадає на пасма льону
на оголену скромність
на апельсиновий фреш в еспресо
і якби я мала змогу
хоч на краплю обмочити буденність
я б втопилась у морі
І розтрощила всі камені своєю опорою

~~а ще від сліз розтерту туш на долонях~~

у львівському вокзалі у своїх кросівках відчуваю одеський пісок