До Дня залізничника (Укрзалізниця, вітаю та дякую!) — оркестрова п'єса Артюра Онеґґера ("симфонічний рух" за його визначенням), яка передає враження від роботи паротяга — "Пасифік 231".

"Пасифік 231" — знаменитий американський паротяг, з видатними технічними характеристиками, один із найкращих зразків свого часу та на момент написання п'єси (1923).

У п'єсі можна почути весь цикл руху машини: як паротяг прискорюється і набирає хід, його заворожуючу міць (як же я розумію Онеггера!) і, нарешті, як він пригальмовує та зупиняється. Іноді Онеггер використовує прийоми імітації: брязкіт, гудки, рух поршнів тощо.

Сам композитор вважав, що цей твір треба сприймати абстрактно, як "рід великого варійованого хоралу, насиченого контрапунктом у бахівському дусі", і що він не просто ілюструє роботу механізмів, а більше належить до царини "чистої музики".
Онеґґера, звісно, ніхто не послухав, і "Пасифік 231" увійшов в історію як один із найпоказовіших зразків урбаністичної музики, одним з основних принципів якої якраз і є ілюстративність.

Урбаністична (або конструктивістська) музика набула поширення у 20-х роках, потім інтерес до неї пропав, але вона справила помітний вплив на весь подальший хід розвитку музики. Зокрема, її можна вважати попередницею конкретної музики, а отже, й електронної музики.

Інші відомі зразки урбаністичної музики, на які вплинув "Пасифік", це "Завод"Олександра Мосолова (1928) і "Сталевий скок" Сергія Прокоф'єва (1926).

Прем'єра "Пасифіка 231" відбулася 8 травня 1924 року в Парижі, диригував Сергій Кусевицький. Також у жанрі "симфонічного руху", який, напевно, можна розглядати як трансформацію або різновид симфонічної поеми, Онеґґер пізніше написав ще 2 п'єси: "Реґбі" і "Симфонічний рух" №3 (№3 тому, що першими двома були "Пасифік 231" і "Реґбі").

Пропоную подивитися фільм Жана Мітрі 1949 року. Він знятий на музику "Пасифіка" і в ньому використано його запис під керуванням Онеґґера. Прекрасний фільм із приголомшливими, дуже красивими зйомками (приз Каннського фестивалю 1949 року), і якщо ви любите залізниці, як люблю їх я — отримаєте велике задоволення.

https://youtu.be/rKRCJhLU7rs

Однак, це не перший фільм натхненний "Пасифіком". У 1931 році фільм на цю музику зняв Михайло Цехановський (оператор Леонід Палтіс).
У ньому теж використані складні монтажні техніки, а музику для фільму записав симфонічний оркестр під керуванням Олександра Гаука.

https://ru.m.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:%D0%9F%D0%B0%D1%81%D0%B8%D1%84%D0%B8%D0%BA_231_(1931).webm

Гарних усім поїздок 🖤

Був на цьому концерті Євгена Громова в Музеї Ханенків, де він зіграв увесь фортеп'янний доробок Володимира Загорцева з нагоди його ювілею:

https://youtu.be/V3fftGqrOaM?si=JMvVS34B76Jh3lmp

Вже декілька років Загорцев для мене найцікавіший український композитор. Люблю його складність, насиченість музики, його тяжіння до симфонізму. Його максимальне заповнення звуком простору, обертони, відлуння, призвуки — нанотехнологічний рівень компонування. Я за такий максималізм.
Музика Загорцева відгукується мені чимось особистим та близьким. То виникають спомини, то стійки асоціації, то щось пов'язане з залізною дорого, то з вечірніми та наочними пейзажами та прогулянками, то щось з дитинства, то щось урбаністичне — багато всього. Але це не заважає мені, навпаки, тільки більше затягує. Притаманні йому темні тони нагадують мені бартоковську "музику ночі". Все це я дуже люблю.

Напередодні концерту була лекція композитора та музикознавця Олексія Войтенко. Олексій та Євген роблять велику працю по упорядкуванню та популяризації музики Загорцева.
Льоша зробив про Загорцева книгу, вона вийшла незадовго до повномасштабного вторгнення. Пам'ятаю, як збирали на її видання усією спільнотою. Книга важлива та цікава, ще залишились примірники — можна звернутися до Льоши щодо їх придбання. Ось його Фейсбук: https://www.facebook.com/vojtyla

А також на ютубі Льоши можна послухати цілу добірку музики Загорцева: https://youtube.com/@alexvoytenko?si=3Ikd0FCGW26voTmZ

На концерті також був Виталий Годзяцкий, друг та колега Загорцева. Вони були учасниками неформального об'єднання композиторів, учнів Бориса Лятошинського, відомого як Київська група або Київський авангард. Для мене, це безперечно найцікавіші сторінки нашої академічної музики.

А яка у Загорцева біографія! Варта екранізації.

​З Днем народження, Лучано Беріо! 99 років і наші вітання!

Коло можливостей та інтересів Беріо вражають: він не тільки прекрасно знав і вільно володів колосальним набором авангардних технік, але й умів майстерно поєднувати їх з більш традиційними, наприклад, з експресіоністськими мелодіями та фольклорною діатонікою, а також серйозно вивчав літературу і філософію, був у курсі актуальної проблематики сучасних гуманітарних наук.
Його цікавив синтез ідей, який він втілював у музиці, використовуючи широкий арсенал різноманітних прийомів. Геніальна людина!

Концерт для двох фортепіано з оркестром (1972-73):

https://youtu.be/_v0ZHXzmvZs

Можливо, не самий ключовий твір, але, по-перше, це запис із самим композитором за диригентським пультом Лондонського симфонічного оркестру, а по-друге, Антоніо Балліста та Бруно Каніно тут на висоті (вони грали світову прем'єр, якою диригував П'єр Булез), та й узагалі — гарна музика.
Відео з партитурою твору, в опису — авторський коментар.

Buon compleanno signor Luciano!

На фото іменинник (праворуч), Елліот Картер із своєю дружиною Гелен Фрост-Джонс, а також омар і хтось невідомий у формі, який за ними наглядає.

​213 років Лісту!

Ференц Ліст замолоду був справжньою рок-зіркою, писав ефектну концертну та салонну музику, однак на схилі життя узявся за голову і почав видавати шедевр за шедевром.

Ось тоді він і став справжнім новатором — тут уже повне передчуття Нової музики, що з'явиться роки потому. Атональність, сонорика, імпресіоністичні гармонії, діатоніка і мало не серіалізм. Про такі речі як дисонанси чи остинатні мелодійні та ритмічні знахідки, годі й казати.

Це так вражає і настільки цікавіше того, чим він займався за часів своєї бурхливої молодості, що, відверто кажучи, більшу частину його ранньої музики я б узагалі взяв та й... але, гаразд )

Ось хоча б "Багатель без тональності" (1885; грає Альфред Брендель):

https://youtu.be/ZB6N3e6wyNg 

Це, звісно, ще не атональність (позатональність), але вже впритул — варто не те щоб зробити наступний крок, а всього лише простягнути руку.

У ті роки подібні за сміливістю гармонії були тільки в ранній фортепіанній музиці Еріка Саті, а широко відомими (у вузьких, зрозуміло, колах) вони стали після "Післяполудневого відпочинку фавна" (1894) його тодішнього учня Клода Дебюссі. Але Саті з цього і почав, а щодо Ліста, вражає, як круто (у всіх сенсах) змінився його стиль. Дві абсолютно різні людини! 

Пізні роботи Ліста (справжнього Ліста, вибачте) до образливого мало відомі навіть у професійних колах. Їхньою популяризацією багато займався Рейнберт де Леу, при тому як фортепіанної музики, так і оркестрової — він був видатним музикантом і там, і там. Ось один із плодів його зусиль:

https://youtu.be/5kst5Re9oZs

Список творів дивиться в одному з коментарів до відео.

Такі справи.

​Елегантний пан у капелюсі — Чарльз Айвз, класик американської музики та один із найсамобутніших авторів ever. Йому сьогодні 150 років.

Айвз походить із поважної американської сім'ї, та, як заведено, музичні здібності почали проявлятися в нього з самого дитинства. Крім звичайного набору музичних штудій і вражень, особливе місце і сильний вплив на всю творчість композитора мав його тато Джордж (1845-94). У Громадянську війну він служив капельмейстером в армії північан, а після, на дозвіллі, любив розважитися тим, що одночасно запускав на марш два військових оркестри, що синхронно грали дві абсолютно різні п'єси. Пізніше Айвз-син успішно користувався цим прийомом у своїй музиці — прописував оркестровим групам абсолютно різну музику, яку вони виконували одночасно.

Маючи достатньо коштів Айвз писав не озираючись на традицію та кон'юнктуру, так само як і на виконання своєї музики, тому багато експериментував. Раніше (іноді задовго) або незалежно від своїх сучасників він почав застосовувати політональність, кластери, поліритмію, колаж, елементи алеаторики (випадковість у композиції), мікрохроматику, додекафонію, просторові стереофонічні ефекти та, напевно, щось ще — всього не згадаєш. Одна з відмінних рис його творчого методу - використання цитат. Він умів майстерно з ними поводитися, вплітаючи у свою музику запозичення і цитати з найрізноманітніших стилів і часів: від простонародної музики до Вагнера та Брамса.

Музиці Айвза притаманні багатошаровість і густота, поєднання й оригінальне чергування найрізноманітніших тем, ідей, цитат і музичних технік, за незмінної переконливої цілісності стилю і художнього результату.

У музиці він прагнув втілити ідеї та принципи, що його хвилювали: щира віра в Бога, демократичні ідеали, оптимізм і споглядання природних красот, при цьому він нерідко приправляв свої опуси неабиякою часткою чудового й екстравагантного гумору, успадкованого від батька.

За посиланнями у коментарях буде його Друга фортепіанна соната «Конкорд Массачусетс. 1840-60» (близько 1915). Масштабний твір, вартий окремого посту.
Грають П'єр-Лоран Емар та у партії альту ab libitum (тобто вільно та по бажанню) Табеа Ціммерман. Справжня Dream team!

https://youtube.com/playlist?list=PLNr5uin07OKYLDBOsJej1kYyWp3XjYEI8&si=vMCKpSGK3Z0yjd8C

Айвз надавав фінансову допомогу і підтримку своїм колегам-музикантам.
Хороша людина.

З днем народження, dear Mr. Charles Ives!