нових робіт буде менше, поки працюю над замовленнями. але інколи буду кидати вам якісь скетчі

звертаюся до вас за допомогою, бо я лох конкретний, якого намахали на бабло. чому? бо я ідіотка яка вірить людям. у мене вкрали 300$, гроші я збирала на навчання. тож, прошу у вас допомоги для відновлення цих грошей. як ви можете мені допомогти: замовити у мене малюнок на любу суму, яку можете осягнути самі. можете замовити принти або просто кинути на карту, якщо є можливість.
також прошу поширити цей допис, буду вдячна любій допомозі від вас, дякую
приват: 5457082520534806
моно: 4441111067260285

інколи у мене питають чому деякі мої роботи такі сумні чи темні. воно якось завжди в мені сиділо, оце темне, жахливе. мистецтво допомагало мені трохи сублімувати якісь свої тривоги. але зараз навколо мене страх. цей гість насправді давно зі мною, але останні роки він постійно зі мною. він сидить на краю ліжка, коли я прокидаюся в засинаю. цей страх виє сиренами у вікно посеред ночі і гримить над головою вибухами. цей страх у байдужості інших. він переслідує, йде по пʼятах і випробовує тебе на міцність. він кує тебе, створює в голові образи, що лягають на папір після. але і роздирає, втомлює.
однак через мистецтво я можу з ним, страхом, боротися.

швидкий ЧГ на поганому папері

#artistvsart2024

я зрозуміла цей челлендж занадто буквально

мистецтво. в мене так багато ненависті до цього слова. мистецтво. мистецтво. мистецтво.
свобода людської душі. і щось там ще, не хочу далі в свої думки лізти, бо саме мистецтво стало мені ворогом ще з моменту мого всього. але і стало моїм спасінням. таке щось. мистецтво надало мені крила і так само їх зірвало. знищило мене і відновило знову і так постійно. кожного бісового дня. але біль в тому, що насправді це робить не мистецтво, а я сама з собою. в мені достатньо болю, зламів, горя, щастя, натхнення, сили, слабкості, любові і бажання, щоб творити стільки, що я задихнуся. але чи є в цьому сенс? чи не борсаюся я у комфортній мені багнюці не намагаючись ризикнути. не знаю. до чого я це все? ні до чого, насправді. я втомлена. не фізично, емоційно. мене створив біль, зрада, насильство, безкінечна бентега, шо розростається по мені кожним словом і штрихом. кожним порізаним пальцем і зламаним грифелем. через кожне бісове бажання вбити себе я тягнуся до життя через мистецтво, яке, насправді, ще не зрадило мене.
я б хотіла бути іншою. я б хотіла прожити інше життя. я б хотіла мати в своїй голові більше причин для щастя, але є те, що є і я маю взяти це і йти далі, аби нарешті прожити те життя, яке я бляха хочу. тож, наступна робота скоріше як моє уявлення того, що кожен з нас все одно чорніє у кінці. оце щось воно все одно розлізеться по тілу чорним (так, Фукуно?). вічним нагадуванням того, що як би ви не хотіли, а маса чорної діри настільки шалена, що поглинає навіть світло.

(через годину закину арт)

?