"Він сідав десь на узбіччі гори, виймав денцівку (сопілку) і вигравав немудрі пісні, яких навчився од старших. Однак та музика не вдовольняла його. З досадою кидав денцівку і слухав інших мелодій, що жили в ньому, неясні і невловимі."

Тіні забутих предків. Михайло Коцюбинський.

Для мене одна з тих книг, що залишає рубець на серці і заставляє повертатися, повертатися і повертатися. Кожне речення, образ, думка наповнені такою силою силеною, що аж розпирає. Заліковує і приголублює, вчить пізнавати себе.