Наскільки можливо, поетові треба ставити себе в становище дійових осіб, бо в силу самої природи найбільше переконує той, хто сам захоплений якимсь переживанням, і хвилює той, хто справді схвильований, і сердить справді розгніваний. Тому-то поезія є більше
сфера хисту, аніж натхнення, бо талановиті — здатні до перевтілення, а натхненні — лише до екзальтації.

💔

Дерево і текстури. Це був мій дім на час бурі. Я там жила, я мігрувала з каменю, на камінь, з дерева на дерево. Настав час йти в мандри, в пілігримство. Настав час бути відважною. Настав час шукати нові образи, нової землі.
Перейти межу границі, вона мене слід за слідом приведе до джерела.
Це значить дозволити відбутися внутрішній подорожі.

"Він сідав десь на узбіччі гори, виймав денцівку (сопілку) і вигравав немудрі пісні, яких навчився од старших. Однак та музика не вдовольняла його. З досадою кидав денцівку і слухав інших мелодій, що жили в ньому, неясні і невловимі."

Тіні забутих предків. Михайло Коцюбинський.

Для мене одна з тих книг, що залишає рубець на серці і заставляє повертатися, повертатися і повертатися. Кожне речення, образ, думка наповнені такою силою силеною, що аж розпирає. Заліковує і приголублює, вчить пізнавати себе.