Друга частина статті про Олену Рубановську

Domestic violence

Коли я сказала чоловіку «Ні»,
він переламав мені пальці, —
говорить жінка з трьома дітьми

Я знаю як це приймати удар,
в мене було багато переломів, —
спокійно згадує інша

Двоє напали ззаду
і тепер я боюсь ходити вночі, —
каже третя

що обʼєднує цих жінок?
що, бляха, може обʼєднувати цих жінок?

можливо поганий мікрорайон
чи відсутність мозку
двійки в школі з математики
так склались зорі
або вони світили грішми
Ні
їх обʼєднує відсутність пеніса
й присутність переконання
що жінка слабка
тиха
приналежна

знаєте, деякі чоловіки забулись
звідки почався їхній життєвий шлях

Останні два тижні я наче дивилась захопливий серіал про іншу людину. Всі мої думки були про ще одну жінку зі станіставського феномену — Олену Рубановську, надзвичайно талановиту та різносторонню мисткиню. На жаль, вже не маю змоги поговорити з нею, Олена померла рік тому, але я зібрала спогади друзів, які творили разом з нею.

До речі, цей вірш написала вчора ☝?
Ніколи не вгадаєте що мене надихнуло.
А раптом вгадаєте, то подарую вам книгу ☺️

а нарештість збудеться проти ночі

сонце скрапує з підвіконника
мені на стегна
нарікаю себе квіткою
(пере)чіпляюсь поглядом об тебе — от-от впаду
тіло-губка — то набирає, то віддає
шириться від теплоти
а потім маліє, хоче зникнути
всотати всі нерви
стесати гострі кути
припасувати речення
щоб вилітали з горла триденні горлиці

їм світанок подарує волю