«Вдовина лепта» на якій тримаються церкви

Є тлумачення які «зрослись» з євангельським текстом, особливо коли це стосується недільної проповіді. От що може бути простіше за історію про убогу вдову з Євангелія від Марка? Є багатії, які кидають в храмову скарбницю багато грошей, а є бідна вдовиця, яка кидає більше ніж всі багатії разом взяті. Більше, бо кидає все що має. У нас перекладають, цілком слушно, як «весь свій пожиток», але буквально кажучи вона «все життя своє» кинула в скарбоньку храму. 

Ну ось і проповідь, якщо простіше – то дайте грошей на храм як вдовиця приклад якої наслідуємо, якщо трохи складніше – віддаймо життя своє Богові в довірі до нього. Все це також дуже правильно, але вартує уваги контекст в якому Марко подає цю історію. 

Буквально перед сценою з вдовою Ісус картає книжників, що вдаючи праведність «з'їдають доми вдовині». В наступній же сцені після «вдовиної лепти» Ісус говорить про зруйнування Єрусалимського Храму, того самого Храму, в який вдовиця вкинула все своє життя. Того самого Храму який став печерою розбійників, того самого Храму який відкинув Ісуса.

Хіба немає тут гіркої іронії? Хіба не знаємо ми релігійних організацій які тримаються переважно на «вдовах», тобто людях які все своє життя вкинули в руки цієї організації довірившись «праведникам». Хіба ті самі «праведники» не використовують потім цих бідних людей як прикриття для свого беззаконня і не хваляться цими вдовицями? Бо кількома олігархами не похвалишся, особливо коли треба показати себе як народну церкву. 

Я думаю, що треба дуже уважно зважати, кому ми віддаємо життя, та й кому ми віддаємо гроші – теж варто зважати. Тому я жертвую лише в ті церковні спільноти в здоров'ї яких впевнений. Також жертвую на ті збори в яких впевнений. 

Один з таких зборів – на рації для військових від Анни Вдовиковської. Є багато багатих людей, що жертвують на армію багато. Та Анна пожертвувала все що мала і навіть більше. Навіть більше – то буквально, бо хтось бере кредит на свої потреби, а хтось на потреби іншого. Й Анна купила рації, які були потрібні на вже, щоб рятувати життя військових. На пів мільйона гривень. Тепер, до 10 вересня, цей борг треба закрити. Анна вже зібрала левову частку грошей, але потрібно ще понад 200 тисяч. Я відкрив невеличку банку на 10 тисяч, щоб підтримати Анну. Значну частку з цих 10 тисяч вже зібрали, дякую вам. 

Щоб закрити цю маленьку частину великого збору залишилось ще трошки. Ми можемо допомогти. Допомогти не "віддаючи все своє життя" бо це вже зробила Анна.

Зв'язок для помсти

? Збір тут
https://send.monobank.ua/jar/7UUBNjEdSZ

send.monobank.ua

Безпечний переказ коштів

Надсилайте безкоштовно та безпечно кошти

Зв'язок людям необхідний. Зв'язок рятує ментальне здоров'я, а на війні – просто рятує життя.

Моя подруга Анна Вдовиковська з 2014 року збирає на зв'язок для наших воїнів. Я не знаю, скільки мільйонів (буквально) вона вже зібрала. Не знаю, скільки обладнання вона вже закупила. Та знаю, що рації вона закуповує фахово і в надійні руки. Ще знаю, що коли рації треба на вже, інакше люди можуть загинути… то до неї звертаються. І вона дістає. На вже. Навіть не маючи грошей. Навіть, позичаючи особисто трохи більше ніж пів мільйона гривень. Як от зараз. Рації вже рятують життя.

Хтось може сказати, що це «не мудро». Може й так, хай робить мудріше і краще. А я ж дуже прошу вас доєднатись разом зімнов до зборів Анни. Для цього відкрив мою банку на 10 тисяч гривень. Так, потрошки, Анна вже зібрала майже 200 тисяч. Прошу, киньте. Часу в Анни, щоб нормально повернути той борг є трохи менш як місяць.

Зв'язок для помсти

? Збір тут
https://send.monobank.ua/jar/7UUBNjEdSZ

"Неоковирне" євангеліє від Марка

#Марко

«Жоден шедевр грецької літератури не зрівняється з “Божественною Комедією”» Це цитата Вістена Г'ю Одена(+1973) – британського поета і літературного критика. Мені, як людині для якої Іліада стала одним з життєвих відкриттів, а Данте – занудним чтивом, дуже тяжко погодитись з Оденом. Та тільки от він не був оригінальним, а скоріш виражав поширений погляд. Те що було давніше – гірше і слабше, бо ми йдемо вперед. Гомер ото вважався взагалі невишуканим грубіяном, ну як можна порівняти величного Героя – Еанта – з віслюком? Доводилось, перекладаючи, використовувати образи евфемізми, як от «звір терплячий» або ж «звір повільний», щоб трошки облагородити Гомера (такі «треплячі звірі» є в перекладі 1720 року від Alexander Pope). 

Якщо ви думаєте, що до Євангелій особливе і трепетне ставлення, то це і правда і не дуже. Візьмемо за приклад євангеліє від Марка. Граматику євангеліста порівнювали з граматикою конюха (H. Turner), а його стиль - зі стилем школяра (Springhetti), і то все в двадцятому столітті. І якщо знову таки, думаєте, що це не впливало на переклади Євангелія – та ще й як впливало і впливає до нинішнього дня. Я вже наводив на каналі приклад, коли євангелиста трошки поправляли. Враховуючи, що «термінологічні невідповідності» один з богословських викрутасів Марка (як то дати озеру статус моря), то виправляють його регулярно і різноманітно.

Ось один з дрібненьких прикладів: Петро, під час судилища над Ісусом, слідував віддаля й увійшов до подвір’я, й сів там разом із охоронцями, грітись біля… і тут зазвичай перекладають «біля вогню». Логічно, логічно! Біля чого він міг там грітись, а? Тілько от в грецькому оригіналі там стоїть слово світло (φῶς), а не вогонь. Буквально: гріючись біля світла.

Звісно, слово «світло» грекою мало одним зі значень «світло вогню». Але вжиток тут явно не є типовий. Лука пишучи про ту саму подію і момент вживає слово вогонь (πῦρ). Чому ж Марко так зробив? 

Та тут безліч варіянтів. Може просто вказав, що Петра потім впізнала служниця і викрила, бо лице Петра було освітлене. А може то про Христа Світло? Яке Петро тут «стереже» разом з охоронцями? А може… є багато можливостей і розвитку думки. Тільки от чи переклад має затирати такі місця? Що тут буде додумуванням, перекласти «вогонь» що пасує по логіці, чи таки «світло»?  Підходи є різні. Он в Іспанській мові проблем немає – слово lumbre є двозначне і може означати як вогонь так і світло. Але у нас не так. І хотілось би, щоб перекладачі принаймні ставили для себе це як питання, а не виправляли стиль «неоковирного» Марка так, щоб комусь було «зрозуміліше».

Telegram

Світ Тих

Євангеліє від Марка - богословський виклик #Марко В УГКЦ запустили проєкт нового (фахового) перекладу Святого Письма українською. Якщо вас дивує, а нащо таке треба і скільки тих перекладів Святого Письма є, то пропоную разом подумати над різними "дрібничками"…

Сьогодні, згідно з Православним календарем - свято Вознесіння Господнього (давньогрец. Ἀνάληψις τοῦ Κυρίου). Відповідно, пропоную розглянути історію семантики лексеми "Вознесіння" (аналепсіс).

Це слово уперше зустрічається у фрагментах Тімея Локрійського на позначення "схоплення", "підв''язування" [Ti Locr.100c] та у Гіппократа на позначення "фіксуючої пов'язки" у трактаті "Про вправлення суглобів" [Hp.Art.22].
Також ця лексема мало наступні значення у давньогрецькій літературі:
2. повернення в сім'ю - у Лукіана [Luc.Abd.5].
3. набуття знань у мислителів Філодема, Секста Емпірика та Плутарха [Phld.Rh.1.31 S., S.E.P.1.73,Plu.2.351e];
4. вступ на посаду у корпусах грецьких надписів [Ιncsr.Prien.123; OGI383.102];
5. пас., підняття у Септуагінті і Новому Завіті [Psalm.Solom.4.20; Ev.Luc.9.51].

Окремим аспектом слова "Ἀνάληψις", є конотації пов'язані з відродженням і генерацією:
II. відновлення - у трактаті "Про пам'ять і запам'ятовування" Арістотеля [Arist.Mem.451a20];
2. виправлення - у Фукідіда [Th. 5,65] та одужання впісля хвороби у Гіппократа і Платона [ Hp.Aph.4.27, Pl.Ti.83e];
3. "ремонт" - у "Строматах" Климента Олександрійського [Str.13.1.38].

#філологічні_нотатки #грека

Йоан та Ісус: люди яких слухають радо.

#Марко

Ось цілий єрусалимський істеблішмент від бідних але ревних фарисеїв до багатих і безбожних садукеїв провалюється у спробах підловити Ісуса на слові, а цілий народ за словами євангелиста Марка «слухав Ісуса радо»(12:37). Й тут багато перекладів роблять добре, а от переклад Хоменка провалюється. Що ж тут провалитись? Ну слухали і слухали.

Справа не в тому, що переклад «якийсь не такий» конкретно в цьому місці. Справа в тому, що Марко робить паралель між Ісусом і Йоаном Хрестителем. Раніше це Ірод «радо» слухав Йоана Хрестителя, але опісля віддав пророка на страту. Ось і тепер народ радо слухає Ісуса, але після віддає Христа на страту. Словесна паралель є повна, тільки Хоменко її не помічає і пререкладає одне і те саме грецьке слово (ἡδέως) двома українськими відповідниками: «охоче» і «радо», ускладнюючи таким чином читачам віднайдення цієї паралелі.

Взагалі співставлення Йоана та Ісуса для Марка один з структурних способів побудувати текст. Йоан від початку виступає як Новий Ілля, тобто пророк, що протистояв безбожній цариці Єзавель, переміг її, та був забраний Богом живцем на небо. В народі було популярне повіря, що перед тим як прийде очікуванний месія має прийти Ілля. І ось виступає Йоан: він пророк як й Ілля, він вдягається як Ілля, він протистоїть безбожній цариці Іродіяді, і докоряє царю, який за Ізраїльским законом фактично вчиняє інцест, взявши дружину свого живого брата. Йоан це точно має бути Ілля!

І що ж мало статись якщо Йоан справжній Ілля? Правильно, війська послані його схопити мають горіти в небесному полумї, а безбожну царицю мають роздерти пси. Що стається з Йоаном? Йому відрубують голову. В Євангелії від Марка учні впевненні – Іван не є ніяким Іллею, бо з Іллею такого б не сталось. Тому учні не розуміють і того, що сталось з Ісусом. Але Ілля прийшов і його вбили, й месія прийшов і його вбили. Ось така, проста, паралель.

Завтра читаємо цей уривок про самарянку:

Йо 4:16-21: "«Піди ж, — мовить до неї, — позви чоловіка свого та й повертайся сюди.» Озвалася жінка та й каже йому: «Нема в мене чоловіка.» «Добре єси мовила — відрік їй, — Не маю чоловіка! П'ятьох бо мала єси чоловіків, та й той, що тепер у тебе, — не чоловік він тобі. Правду мовила єси.» А жінка й каже до нього: «Бачу, пане, — пророк ти. Батьки наші на оцій горі поклонялися, ви ж говорите — в Єрусалимі, мовляв, місце, де поклонятися треба.» Ісус до неї: «Повір мені, жінко, — час надходить, коли ані на оцій горі, ані в Єрусалимі будете ви поклонятись Отцеві."

То може комусь буде корисний оцей старозавітній, й богословський, контекст:

"Різкий перехід від попередньої теми, теми води/духу, до теми чоловіків є незрозумілим на суто історичному рівні. Справа не в тому, що Ісус хоче показати жінці віщунську силу. Він також не намагається дати урок моралі; Тема багатьох чоловіків раптово обривається (4:18-19), і Ісус не повертається до неї. Цей уривок діалогу має сенс на фоні пророцтва, зокрема Осії.

У цього пророка повія (Ос. 1:2) і перелюбниця (3:1) є символами Ізраїльського царства, столицею якого була Самарія. Її проституція та перелюб полягали в тому, що вона покинула правдивого Бога (2,4.7-9.15; 3,1). Про походження ідолопоклонства самаритян розповідається у 2 Царів 17:24-41, де згадується п'ять груп богів і, крім того, культ Яхве. В контексті цієї цифри варто спробувати прочитати слова Ісуса про п'ять чоловіків. Зіштовхнувшись з проханням жінки про воду, Ісус запрошує її, таким чином, усвідомити, що її поклоніння є проституцією; Це пояснює, чому вона далі переходить до теми храмів ... жінка думає, що Ісус пропонує їй єврейський культ, та йдеться не про вибір між двома історичними можливостями (самарянський культ чи єврейський культ), єрусалимський храм також розпусний (2:13 і далі). Ісус говорить про радикальну зміну; Час храмів закінчився: поклоніння Богу не матиме привілейованого місця. Альтернативою є сам Ісус, місце спілкування з Богом (1:51) і нове святилище (2:19-22; пор. 1:14), з якого тече вода Духа (7:37-39; 19). :34)."

"Крім того, Бог тепер отримує нове ім’я – Отець, що встановлює родинний і особистий зв’язок між Богом і людиною та змінює характер культу, який також стає особистим у рамках відносин син-Отець. Бог Закону створив нерівність, дискримінацію та ворожнечу між братськими народами. Отець, Бог, який дає життя і любить людину, усуває перепони, тому що Він дає свого Сина не привілейованим людям, але всьому людству (3,16). Батьківство Бога усуває батьківство Якова (4:12) і батьківство предків (4:20: наші батьки). Це пряме батьківство, без посередників, зробить можливим об’єднання всіх: Самарії не доведеться терпіти приниження повернення до того, що є єврейським, визнаючи перевагу своїх ворогів і підкоряючись їх культу та Закону."

"Саме Ісус, посланий Богом, відкрив діалог із Самарією. Він уособлює ставлення Бога, який шукає їх (4,4: Йому довелося пройти через Самарію). Бог бажає контакту з ними і бажає назвати їх своїм народом (Осія 2:25: <<І скажу я не мій народе: 'Ти мій народ', і він відповість: 'Мій Бог'>>) . На цьому пошуки Самарією мужів-панів закінчаться (Ос 2:21: «Я вийду за тебе заміж назавжди)"

"Найменування Жінка Ісус використовує тричі: щоб звернутися до своєї матері (2:4а; 19:26), самарянки (4:21) і Марії Магдалини (20:15). Найменування «жінка», ніколи не вживав син, звертаючись до матері, натомість могло вказувати на заміжню жінку або «дружину» (Мт 1,20.24; 5,31.32; Мак 10,2; Одкр. 19, 7; 21.9). ) Тому три жінки є символом дружини=спільноти Бога: "мати" це дружина-спільнота стародавнього завіту, яка залишилася вірною Богові; самарянка, дружина-перелюб (перелюб = ідолопоклонство), яка повертається до свого чоловіка та Марія Магдалина, спільнота-дружини нового союзу, яка з Ісусом утворить нову первісну пару в саду". Таким чином підсумована цілість спільноти Ісуса.

Translated with DeepL з EL EVANGELIO DE JUAN. Análisis Lingüístico y Comentario Exegético. J.Mateos /J.Barreto

Смирення Бога полягає в тому, що Він відступає і ховає свою силу; Христос прийшов, щоб звільнити нас, і чим вільнішою і сильнішою є людина, тим успішнішою є місія Христа. І Бог не заздрить, навпаки, він пишається своїм створінням.

(Хуан Матеос. Beyond conventional Christianity. 1974)

Дорослість християнства
"#Побожнакнижка"

В очах релігії Бог був сувереном, який милостиво дарував благодать своїм підданим, що принижувалися, коли вони благали його величність. Але в Новому Завіті Бог відкрився світові як слабкий у всьому, в історичному факті Ісуса, з усіма його непевністю, сумнівами і спротивом, який він викликав. Ті, хто свідчив про Бога у світі, були дуже вразливими людьми. Віра піддається коливанням і бурям, більше того, вона іноді задихається під вагою страждань і горя. Діяння Христа здійснюється за допомогою води, хліба і вина. У Старому Завіті Бог з'являється у вогні та урагані, але в Євангеліях Він не очікує і не дозволяє людям падати перед Ним на коліна, щоб Він міг без зусиль врятувати і спасти їх.

У Христі Він став приниженим, щоб спасти принижених, переслідуваним і засудженим, щоб спасти тих, до кого так ставилися. Бог принижує себе, щоб спасти принижену людину. Релігія як така закликає до Бога, який вирішує проблеми і заповнює прогалини, який може задовольнити людські потреби. Але з розвитком людського прогресу людина сама заповнює прогалини. Стародавній добробут, який очікували від “неба” продається в публічному просторі; замість того, щоб звертатися до Бога, нам залишається лише прогулятися вулицею.

Бог не був таким, яким його уявляли релігії, не був просто корисним інструментом людини. Він хотів, щоб людина стала дорослою, самостійно ходила прямо і стала незалежною. Бо Бог хоче мати дорослих синів, а не невпевнених у собі дітей. Для цього він дає людині власну силу, переливає власну кров, щоб вона відчула себе бадьорою і сильною. Тільки звільнившись таким чином, людина може будувати стосунки любові і дружби, вдячності і довіри. Бог не є інструментом, а плодом; він не є деспотом, а батьком. Але релігійне мислення, спрямоване на власну вигоду, є інфантильним і дохристиянським.

Навіть місія, яку Бог поклав на неї у світі, не є кінцевою метою Церкви. Відносини з Богом не вичерпуються любов'ю до ближнього і не закінчуються вірністю дорученій справі. Далеко за межами цього лежить прославлення Його доброти і радість Його присутності, яка буде цвісти у вічності. Бог - це відпочинок і повна радість. Коли людина вирушала у своє паломництво по життю, закривавлена і в болю, голодна і поранена, саме її страждання легко привели до переконання у своїй бідності і гострій потребі в Бозі. Людина відреагувала на своє становище, ставши релігійним жебраком. Поки людина живе, схилившись під тягарем страждань, вона сповідує релігію; багато обрядів приховують бажання задобрити божество, щоб воно було прихильним в нещасливі моменти, а Бог настільки смиренний, що дозволяє себе використовувати. Але це не кінець, а лише етап у вихованні людини. Божа воля полягає в тому, щоб людина вийшла з релігійного менталітету, щоб, ставши самостійною, дорослою, могла жити вірою і любов'ю. Бо Бог хоче, щоб його любили за нього самого, а не за його дари. Коли Бог приймає недосконалі і зацікавлені стосунки, Він все одно робить це з любові. Так ставиться Бог до людини, Він відповідає їй на своєму рівні, відповідно до її розуміння і потреб, тільки так може діяти справжня любов.

Христос також піклувався про тих, хто просив Його зцілити їх; Він робив це зі співчуття і як знак Царства, що наближалося. Але настав момент, у Гефсиманії, коли Христос мусив просити допомоги у своїх друзів; покинутий, сумний і беззахисний, він потребував компанії. Христос благав Бога дозволити йому уникнути трагічної ситуації, але Отець лагідно відмовив. Якщо ця сцена має якийсь сенс, то це означає, що Бог не вирішує людські проблеми; Він хоче, щоб людина взяла на себе власну відповідальність; і Христос запросив своїх учнів страждати разом з Ним від рук злого світу. Таким є життя християнина: він приймає свій біль і радість, свої успіхи і невдачі, не шукаючи рішень, але, як і Христос у Гетсиманському саду, віддає себе в руки Бога Отця.

Поклони: між молитвою і фізкультурою. «Погляньмо, хочби на молодь у великопісну середу, як правляться т. зв. “поклони”. Побачимо тоді, що це для них небудьяка забава. Зараз пізнати, що ця молодь, ждала вже кілька днів на цю нагоду й прибігла до церкви не…

Як пов'язані «Бійня у Школі Колумбайн» та книга «Гаррі Потер і філософський камінь?»  

Чи чули ви про «Бійню у Школі Колумбайн»? Довгий час в США це була наймасовіша стрілянина в школі. Року 1999 двоє підлітків розстріляли десяток однолітків, і намагалися підірвати вибухівку.

Чому вони це зробили, хто винен, як цьому запобігти? 

Відповідь яку знайшли багато американців була проста – вина в тому всілякі «темні субкультури» музика, ігри, книги. Ба більше, це все сатанинський, антихристиянський випадок, бо хіба ви не чули про дівчинку, що сказала «Так!». 

Я от про дівчинку Кесі, що сказала «Так»! ніколи перед тим не чув, а моя дружина, звідкись, знала. Якщо ви як і я ніц такого не чули, то виявляється, один з підлітків вбивць спитав у Кесі, чи вона християнка, а після ствердної відповіді – застрелив. Так повідомив інший учень, з тих що пережив той день. Історія розлетілась моментально. Історія  обросла подробицями, що, як виявляється, старались вбити саме тих учнів, що й були християнами. Історія, щоправда, була помилкова, бо стосувалась іншої дівчинки, яка якраз вижила, після того як сказала, що християнка (так, життя дивне) але кого вже то цікавило?

Ось тут ми і переходимо, нарешті, до Роулінг.

Вгадайте, яка найпродаваніша книжка в Америці в 1999 році? Бінґо – історія про Хлопчика, що Вижив. Цього ж року, довкола Гаррі Поттера вже почала формуватись суб-культура завдяки сайту Mugglenet (Так він існує з 1999 року і досі). І ось, ми маємо книгу для молодшого шкільного віку, де щось там про чаклунів і відьом, про темні обряди і кров єдинорога, а в Британії зростає кількість неоязичників (таки-так), ну то значить ось вона – Відьма! 

І це нічого, що Роулінг відразу сказала, що в магію не вірить, до неоязичницьких груп не належить, і взагалі надихалась християнськими темами. Понеслось. Книжки Роулінг палили, її звинувачували, її не чули. Фактично, цілком випадковий збіг обставин привів до того, що Гаррі Поттер став “антихристиянською книгою” номер один на довгий час. 

Весь цей допис натхнений подкастом “Спіймай Відьму” де з Роулінг говорять про спалення її книг. Щоправда християнські фундаменталісти – давно минуле і вже підзабуте (ну добре, в Польщі недавно був перфоманс, десь в 2019). Цей подкаст про те, як і чому її книжки палять активісти транссексуали, а епізод з християнськими фундаменталістами – всього на всього передісторія, але дуже цікава.

Бонус: Американське православ'я і протестантський фундаменталізм.

Бонусом, дам вам штрих якого нема в подкасті, і який особливо зацікавив мене:  пік “протестантських фундаменталістських” дискусій в США припав на 2002 коли обурені батьки намагались вилучити книжку зі шкільної бібліотеки через судовий позов (ніц з того не вийшло).  Католицька Церква не мала офіційної позиції, але загальну кількість відгуків можна охарактеризувати більше як позитивну, так само й Англіканська Церква навіть дала свої Собори для зйомок кіно, натомість найбільше підпали під аргументи американських протестантських фундаменталістів… православні. Та й не лише в Америці. Єпископат Фракії ( це Греція) навіть в 2003 році офіційну заяву написав про засудження сатанинського Гаррі Поттера.

Чому православні? Для мене це було загадкою, але потягши за нитку виявилось, що в 90-х роках значна частина православних церков Америки обрала стиль проповіді: «Ми є справжня найтрадиційніша з традиційних церков і найконсервативніша з консервативних». І цей стиль приніс результати! З 80-90-х і до нині кількість новонавернених в православ'я зростає невпинно. Так буває, що більше половини парафіян або клиру це американці «навернені» з інших християнських церков. Завдяки рекламі православ'я як найконсервативнішого з консервативних ці новонавернені — фундаменталісти, які вважали свою рідну церкву занадто ліберальною і відкритою до світу.

Я не берусь казати за наслідки, і впевнений, що подаю тему спрощено, але хоче почитати детальніше про цей феномен ось посилання на статтю.