в м'якому світлі
за тінями від кімнатних рослин
які повільно танцюють стінами
не ховатися ні плечем ні спиною
не вкриватися сиротами

/долонею до щоки/

які ще сироти
коли нам із тобою тепло
коли нам із тобою близько

/губами чоло/

спокоєм розтікається вусібіч
ніхто не збере її пригорщнями у торби
ніхто не викраде
як не викрасти джерела з-під землі
б'є значить любить
то може ось воно звідки
з моєї/твоєї середини
чи міг би ти уявити наскільки ми нескінченні
якою зрештою станем вічністю

/розплющуй очі/

щоб бачити –
правдиться все про що ми собі наврочили
снує над світом передостанньою ніжністю павутинням осені
лягає як вельон на голови ще невінчаних

чого тобі хочеться?
бо мені постійно
хочеться нас іще

(вересень 2024)

настрій – запостити шось із неопублікованого

владічку

ну що ж
зеленоокий красунчику
ти догрався
чи краще було б сказати
автомобільний фанатику
навіжений гонщик міськими смугами
такий собі міка гаккінен
спитаєш чому саме цей фін
бо шумахер погано закінчив
і ота осточортіла хонда
яка безперестанку тобі ввижається
господибожедапамажи
це часом не та про яку постійно співає кошкіна
асоціативний ряд у мене сам розумієш

а хочеться
щоби перше що приходить мені у голову – твої вірші
і вже я верещу їх без пам'яти порожнім подолом або хрещатиком
цитую їх у кожному закладі
де є курілка
(гаразд виключно на малій житомирській)
ну тобто ти викупаєш натяки
такий сміливий
і такий гарячий
мусить писати одразу збірками
не менше як іздрик
мінімум як якийсь жадан
і оці інтерв'ю у власової
оці подкасти про навкололітературу –
усі твої
і щоб військові оркестри у кампусі університету
здогадайся що репетирували
ну а я як мати
*примітка для читачів: названа
буду за тебе тішитись
ні не так
я буду тобою пишатись

у безглуздій суперечці програла владічку вірш-присвяту? та тільки біда в тому, що все, що не васюті писане у мене – діси?

у безглуздій суперечці програла владічку вірш-присвяту?
та тільки біда в тому, що все, що не васюті писане у мене – діси?

цьому тілу вже
що опіки що порізи
цими руками вже
хоч жар хоч попіл
хоч воду слів
яку називають молитвою
(я навіть губами трішечки ворушила
по старій пам'яті)

відчай насправді пахне не так вже й пафосно
прохолодою ранку
порохами серпневої засухи
рудою глицею
дивиться на мене сумними очима пса
під воротами кпп –
не можна підходити ближче
продовжуй битися
читай: не переставай вірити

цьому серцю вже
що любити що вигоріти
зовсім не страшно
бо й так віддала усе

почалася осінь і він згадався:

*в останньому видиху видимі вже слова
на станції курять і курява за маршрутом
на дотики втрачено тисячі кіловат
які осідали брудом

той день пахнув листям і лився немов з очей
невпинно і болісно ніби ворожий викрик
як би ж замість зречень навчитись простих речей
до котрих ми ще не звикли

останні розмови стомлені і пусті
напевно вони такими і планувались
як би ж замість ниці навчитися висоті
ми б мабуть не розлучались*