ПІСЛЯ КОХАННЯ
Чому я люблю тебе
Неначе пливкі пейзажі Запоріжжя
У розпечену літню годину
Коли зозуля відбиває ритм
Важкими виходами 155мм
Гур гур гур
Колись гуркотіння асоціювалося в мене
Всього лиш з гуркотінням відголосом луною
А тепер з ревкою любовʼю до тебе
Чому кохаю тебе безпричинно
Адже ти розпашіла від бігу
Під інші життєві та музичні ритми
Не згадаєш уже як танцювали ми
Босими ногами на піску біля річок і океанів
Я брав тебе на руки і кружляв у повітрі
Як те сонце
І заливали ми вином і радістю
Всі узбережжя від Гавани до Джакарти
Ох як співала твоя сукня
Оголюючи стегна
Розвівалося волосся різнобарвними стрічками
Наші ночі палали багаттям
принесені в жертву коханню
Зранку я цілував твої вуста
І казав самими зіницями
доброго ранечку
А ти змучена але спрагла
Давала знову напитися від себе
А тоді йшла на берег пити тепле сонце
Знай зозуле що любов моя довга
Неначе всі дороги України
Звивисті і непевні
Утім такі рідні як запʼястя в дитини
По твоїх віях мов по струні
Натягнутій
Між горизонтом і грозовим небом
Куди б я не їхав я їду до тебе
Знай це люба моя зозуле
Коли відмірятимеш роки
Мені чи комусь іншому
Поцілунками у заплющені повіки
Після кохання

Назвімо все своїми іменами
Тремтячими як звір вустами
Як називають пусті храми
Освячені людьми і псами
Що однаково втратили доми
Це ми
Дими
Розвіяні по вулицях дими
Твоя й моя любов
Іди кудись мерзенний птахолов
Вкради мене
Души мене
Обмов
На голку серце наче сливу наколов
І граєшся мов Арлекін проклятий
Що знає
Знає всі ходи
Вогні зіниць запеленав корою
Мов ковдрою байдужого покрою
Я хочу з чаші випити й не знати
Якби ж то вийти з давнього запою
Немов солдат який виходить з бою
Але яке
Куди
Не пустиш ти
Моя камінна господине
Серед зимової сльоти
Мене візьми і закрути
Люблю тебе як те життя
Щось ось теперечки загине
Забудь
Розбий
Моя богине
— І відпусти

https://t.me/nvua_official/54524

Напевно, найчесніша розмова, бо про найбільш дорогих - про дітей

Telegram

NV | nv.ua | Радіо NV | Новини України | Аналітика | Відео| НВ |

Павло Матюша — капітан 47 окремої механізованої бригаді Збройних сил України. Він розповів про мотивацію служити, досвід батьківства під час війни та як підтримує стосунки з родиною на відстані. Підпишіться на NV

Ми вдарились бетонним суголоссям
Це наче друзі а уже не друзі
Й одні вуста у інших не попросять
Відвертий подих спійманий в напрузі

Тоді весна нас розвела водою
Сказала ти немає що втрачати
Я так горів щоб роздобути зброю
Якою не судилось воювати

Нічні вокзали погляд на пероні
Коли мовчиш бо далі лиш розлука
Зникають мрії як безпутні коні
Що розбрелися по життєвих луках

Візьми мої долоні й пригорни їх
Так пестить вітер трави Приазовʼя
Віддай мені хоча б твій вдих і видих
Любов втрачати це і є любовʼю

Чорниці проростають крізь холодний метал
Вони всюди віднині - чорничне желе, чорничні жуйки
Мій зір тунельний мов у приціла гвинтівки
Я завжди любив чорниці
Наче товщу повітря
По останніх залишках зими
Наче звуки дощу що барабанять об брезент намета

Я любив весну що приходить опісля лютого
Аж поки не став дивитися на світ вниз головою
так що мої ноги стали легші за вітер
світ перевернувся і більше не хоче повертатись на місце
наче моя посивіла волосина що заплуталася у твоїй косі

Моя оптика змінилася. Я - веду зграю звірів у великому лісі.
Дивлюся на себе збоку. Ось моя шерсть, мої ікла.
Ні, це не я. Бо я досі людина.
Ось я підбираю пласкі камінці на пляжі і заходжу в море.
Вода повільно набирається мені в берці
солоними потоками. І холодить пальці ніг.

Я хочу. Я хочу говорити про життя у всій його тривожності.

ПІДЕШ ЗА МНОЮ ЧИ НІ

Підеш за мною чи ні
Слід у слід ступаючи тихо
Хоч тебе й ображу не раз
Через те що буйний на лихо

Моя карта болотні вогні
А супутники мрій лиш сувої
То підеш за мною чи ні
Бо один я в полі не воїн

Як тільки гайну за Тамань
І зникну за обрію диском
Будь уважна дивись не відстань
Нашу стежку знайдеш за любистком

Пильнуй за мною і стеж
Мов за диким і хижим звіром
Затим що не маю меж
В цьому світі спокус без міри

По шляхах що кличуть людей
Я ноги зібʼю об каміння
Не зглянусь на стогін з грудей
Не почую шепіт зомління

Але прошу не кидай цю путь
Не таї за відвертість образу
Я не хочу тебе обмануть
Зате хочу боротися разом

Ти знаєш за ким вирушаєш
Нестримність мою добре знаєш
В короні чи може в труні
Підеш за мною чи ні?

ПІСНЯ #2

Калинове листя червоної осені
Виє і плаче гроза
Поснули архангели мирно умощені
Гарні мов чиста сльоза

Ти не торкайся їх поглядом втомленим
Щоб не збудилась пітьма
І не завила сполоханим гомоном
Сьомої ночі сурма

Виповзуть скоро душі немолені
Лить нерозведену лють
В темну годину чорної повені
Коні вуздечку вже рвуть

Їх годували гіркими полинами
Й лихом замість трави
Стануть назустріч їм впертими стінами
Сотні таких як ви

А як несила вже буде устояти
Й зброя розсиплеться в прах
Прийдуть архангели рани загоїти
В рай віднести на руках

Усе розсипається на дещиці
Навіть Святвечір який не знає з ким він сьогодні
Одні лише зведення як безкінечні ріки
Зведення із фронтів
Зведення від підрозділів
Зведення зі шкільних і дошкільних закладів
Про успіхи дітей (наче зведення з раю)
Хіба їх всі прочитаєш зрозумієш вивчиш
Діти далеко успіхи далеко
Поранені і вбиті близько
Дехто з них навіть не доїхав до траншеї -
Помер у військовій койці за два дні до виходу на позиції
Кажуть криза сорока
Кажуть напруження високе
Всяке говорять
І не дано іншого Святвечора новоприставленим
А нам дано наче другу спробу
для стрибка в довжину
Розбіг довжиною в сторіччя
Якраз момент злетіти від лінії відштовхування
І майнути ген за посірілу зиму
Туди де сходить ранок у Києві
Де ми йдемо тримаючись кінчиками пальців
Де Труханів острів нас кличе в обійми
Нас тобто спраглих за поцілунками зайд

ДОБЕРМАН

Я доберман з чорною лискучою шерстю
Я Адам з довгим хвилястим волоссям
Я китолов у пошуках солоного щастя

Це ще не все

У мене в паспорті віза до раю
У мене в кишені лежить надія
І кожного разу як я вмираю
В раю призначають спеціальну подію

В мені уживаються різні істоти
На подушці зранку шерсть із лускою
А ще твої подерті колготи
Які ти забула забрати з собою

Моя любов як грім у повітрі
Лунко стікає гучними дощами
У фільмі про мене як підуть вже титри
Нарешті розкажуть що трапилось з нами ——

Кінець

І ми помремо не в Парижі
Не стрибанемо з Мірабо
Чи може з палуби або
По Сен-Мартен не пустим брижі
Не скінчимо від менінгіту
І не піймаєм овердоз
І попри все багатство поз
Не згонить приступ нас зі світу
Летальний сон нас не здогонить
І не скуштуєм божевіль
І десь дорогою в Трувіль
Не вріжемось в пусті вагони
Нас не заколють на Монмартрі
І у Булоні не зведуть
Й лиш фари під Альма мигнуть
Неначе світло у театрі
Не вб'є ниркова недостатність
І винний мій алкоголізм
Чи десь відгомін аневризм
Що в нас обох до них є здатність
Бо ми народжені щоб вмерти
Не знаю де та не Париж
І я згорю, а ти заснеш
В обіймах українських смерти