чорна бинда немов чорна сажа
затуляє повіки та очі
ти мовчиш ти нічого не кажеш
і нічого нічого не хочеш

народилась у землях кривавих
і у цих же місцинах зростала
і пашить твоя пам’ять як трави
і тече ніби крига розтала

ти до болю звертаєшся брате
хто первинний із вас – невідомо
кровообіг щоденної втрати
краєвиди кривавого дому

там куди цілувати хотіла
і куди притулялась раніше
вчора блиснуло і прилетіло
і в долоні насипало вишень

племенам назбирала майбутнім
щоб живилися і пам’ятали
щоби знали як ріжуться кутні
як свідомість хапати вустами

як любити таких же тутешніх
як тримати себе за пролите
за усі облюбовані межі
за усі хромосоми й століття

пломениш в краєвидах червоних
покоління шумлять мов пейзажі
ніби крапка над і ніби вогник
світла дівчина посеред сажі

вона починається із обіймів
як вірш – із абетки
так пишеться чорним по білому
світобудова поетики

цю каліграфію вічності
не спалити не стерти
вона захована в ніжність
як лист у конверті

не хоче пускати бо хоче
тіло його сталеве
слово його хороше
прощання це зустріч але

вони знають як пишеться смерть
теж обіймає його уніформу
пишеться ранами об твердь
червоним по чорному

погляд її відсутній
сльози її тонколезі
так дійсність руйнує суть
крихкого світу поезії

з вокзалу пішки іде
і згадує спільні вірші
вона завершується ніде
як видих в повітрі

захворів, лікуюсь четвертий день. голова не варить, але думка прийшла)

одні кажуть – нічого не ясно
пиши конкретніше

інші кажуть – треба завуалювати
щоб читалося між рядками

цей вірш –
для тих і інших

можливо книжку назву САЖА. помітив певну тенденцію. а цей вірш як підказка і розгадка.

шкіра і слова
одяг і мрії
внутрішні органи
зовнішній вигляд

тепер це сажа

чорним нанесено
на стіни і стелю
чорним по будь-якому
чорним по будь-кому

усе твоє що згоріло
усе твоє що піднеслося
усе твоє що жило

сажа

ось твої сліди
ось твоя пам’ять
ось залишок тебе

чорний нотатник
чорна енергія

стиснене у чорне
минуле і майбутнє

сажа

ми будемо
писати по ній

наносити знаки
про тебе

на тому що лишилось
від тебе

сажа

намалюємо тебе
на залишках твоєї енергії

з певного віку все стає зрозумілим
для кожного це свій вік

я наприклад
усе осягнув у п’ятнадцять
думав якщо я вже пізнав всі насолоди
то що лишається далі
що ж буде після вісімнадцяти
суцільні повтори думав і одномаїття

з певного віку усе перестає бути зрозумілим
нащо відбувається те чи інше
ніби дивишся на дрібну метушню з даху багатоповерхівки

можна і так і так
можна і так

смерть така
бо закінчується

на останню
букву абетки
ь

а точно
остання буква
не та

я
ніби осіннє листя
чи іграшка

як в уповільненій зйомці

коли на батут в парку
падає щось дуже важке
камінь наприклад
війна втрати і біль
і натягнуте полотно
зривається вниз

і я ще надовго зависаю в повітрі
з прірвою під ногами
в уповільненій зйомці
іграшка чи листя

ніби нічого не змінилося
і ще не встиг нічого зрозуміти
і ще подих не перехопило

а дна під ногами уже нема

спокійний
застиглий вірш
перед падінням

а знаєш
я теж пишу

сказав мені
військовий

смски
з окопу
що я ще живий

і хочу писати
такий щоденник
якомога довше