– Відчуваєш Святвечір?
– Взагалі ні.
– А він є.

Можливо, сьогоднішня погода у вашому місті не сильно корелюється із різдвяним настроєм, якого, можливо, теж немає, але зате справдилася давня мрія Рози Доманської – святкувати Різдво 25-го числа 😁

Сподіваюся, що про інші її мрії ви також скоро дізнаєтеся – вона дівчинка буває скромна, але абсолютно точно незабутня. Як і всі в романі, чесно кажучи.

P.S: Цікавий факт – у «Соборних норнах» є ціла глава, присвячена Різдву та колядам!

#софіягудовсек#соборні_норни

Софія Гудовсек потім вигадає назву

ТікТок занадто сильно любить Пауло Коельо, бо не пропустив моє відео нафіг за фразу «Пауло Коельо переоцінений автор»

Якщо говорити в цілому, то я вважаю концепт «переоціненості» того чи іншого автора/будь-якого іншого митця скоріше зачатками мегаломанії самого мовця, ніж навіть суб'єктивною оцінкою творчості. Але коли ми говоримо про Коельо я майстерно перевзуваюся в повітрі – бо успіх його реально дуже сумнівний, як на мене. Скільки разів я б не намагалася осягнути, а за що, власне кажучи, його нарікали королем філософської та психологічної літератури, так і не осягнула. Його тексти сирі (і я зараз не про стилістику etc, за неї я говорити не можу, бо читала в перекладах), особливо свого часу нашуміла «Вероніка вирішує померти».

Перш ніж знімати це відео я спробувала ще раз дати Пауло Коельо шанс і взяла його всесвітньовідомого «Алхіміка», але лише закріпилася в своїй тезі: це скоріше дуже хитровиїбаний фанфік на Біблію, склеєний цитатами для підписів на фото в Інстаграмі, ніж реально щось самостійне. Я не скажу, що це погано – по суті вся європейська література, на мою думку, є фанфіком сама на себе, але я не змогла побачити нічого по факту, за що його так сильно хвалять.

А яка ваша думка?

#софіягудовсек

МОЯ ПЕРША ВИДАВНИЧА ВІДМОВА ПАНСТВО І ПАНЯНСТВО ДІСТАЄМ КЕЛИХИ НАЛИВАЄМО ВИНО 🍷🍷🍷 "Перша відмова – то як перший в житті ковток реваса ✨ Незабутній ✨" Добре, якщо серйозно, то я не просто так тішуся з цієї відмови – бо тенденція говорить сама за себе і найчастіше…

МОЯ ПЕРША ВИДАВНИЧА ВІДМОВА ПАНСТВО І ПАНЯНСТВО ДІСТАЄМ КЕЛИХИ НАЛИВАЄМО ВИНО 🍷*🍷*🍷**

"Перша відмова – то як перший в житті ковток реваса

*✨ Незабутній ✨*"

Добре, якщо серйозно, то я не просто так тішуся з цієї відмови – бо тенденція говорить сама за себе і найчастіше видавці просто ігнорують і не відповідають взагалі. Тож відмова, якою б короткою вона не була, у тисячу разів краще невідомості!

У мене відос в тт винесло на цільову аудиторію какаяразніц, я в своїй бульбашці вже забула, що їх аж так багато 👀

А ви колись задумуватися над тим, що працювати зі словом можна не лише на папері та електронному аркуші?

Я ось задумалася – і презентую вам свій неочікуваний Топ 5 ідей письма та розповіді, які письменник має спробувати хоча б раз у житті:

• Написати оповідання або вірш на стіні: крейдою, фарбою, ручкою. Звичайно, з дозволу влади або власника стіни 😳

• На серветках у кафе. Кожен з нас хотів би хоча б раз відчути себе супер мега відомим автором, за чий крихітний нарис або навіть речення люди готові битися. Тож чому не почати практикуватися вже сьогодні? Хтозна, коли до вас підійде перший читач і попросить щось написати?

• Написати історію піснями, незалежно від того, прозаїк ви чи лірик. А також незалежно від того, вмієте ви співати чи ні. Спробуйте, можливо, вам так сподобається, що чи почнете писати мюзикли!

• Написати на своєму одязі. Доведіть самопромоутинг до абсурду – візьміть маркер для тканини і напишіть свої ж власні цитати на футболці чи світшоті. Хтось обов'язково про це запитає – а ви гордо відповісте, що це ви автор цих рядків.

• Не так оригінально, аж навіть трохи класично, проте перформанси крейдою на асфальті ніхто не відміняв. Це здається банальним, але коли ви востаннє взагалі бачили якісь малюнки на асфальті? Станьте першими в наступному році!

А які способи приходять в голову вам? Давайте в коментарях складемо додатковий список, як ще автору можна подуріти 😁

#софіягудовсек#пишу_ділюся

Софія Гудовсек потім вигадає назву

Застрягла сьогодні в ліфті. Мій рівень бажання щось сьогодні робити можна було зрозуміти по крику: «НІ НЕ ДІСТАВАЙТЕ МЕНЕ Я НЕ ХОЧУ НА РОБОТУ»

Якщо ви думаєте, що комічні ситуації в текстах я вигадаю з голови – то ні

Я є комедія

Минуло вже... Два місяці 👀**

Відколи я дописала та доредагувала «Соборні норни», а також близько трьох тижнів, коли я остаточно закінчила синопсис ✍🏻**

За цей час я написала сторінку-дві відірваних одне від одного замальовок, пару дивних діалогів, віршик, кринджовий стендап-спіч (не питайте)...

А ще – так і не вирішила, куди мені рухатися далі і чи рухатися взагалі.

Я почала ставити собі багато питань: а чи точно реалізм – це той жанр, в якому я хочу працювати? А чи я взагалі хочу писати? А чи дасть мені письменництво хоча б якісь гроші? А що про мене думає моє оточення? Воно вважає мене блюзніркою?

По рекомендаціям глядачів в ТікТоці вирішила спробувати переключитися на якусь іншу історію, тож, скоріш за все, згодом ви побачите невелику новелу.

А поки в мене питання: як ви боретеся з очікуванням? Чим ви займали/займаєте себе в цей час?

Софія Гудовсек потім вигадає назву