Можна вічно дивитися на три речі:
- як горить русня;
- як спить Донна;
- як підписники цього каналу тролять у коментарях спамерів із пропозиціями роботи.

Дякую вам, люди, що ви в мене є!

А взагалі — не зважайте. Мені просто сьогодні дуже паскудно. А коли мені паскудно, я формулюю думки так, що краще б узагалі не формулювала.

Сумбурне про час і не тільки.

Останнім часом я розлюбила жарти про час. В стилі "Оце так тиждень! / Чувак, сьогодні лише понеділок!" і "Тривав 43-ій день січня...". Час — річ суб'єктивна, але відчуття його плинності та перевантаженості добряче підживлюється надмірною інформатизованістю буття. Кількість важливих подій збільшується, але наше враження "та куди ж воно все несеться?" — це наслідок не критичності маси, а поінформованості. За якимсь там дослідженням, середньостатистична людина зразка поточного десятиліття за день поглинає інформації більше, ніж середньовічна — за все життя. І я розумію, що жарти про божевільність часу — це захисна реакція, але вони мене все одно переважно підбішують. Так, ми живемо в дурдомі. Ні, він не вповільниться, поки остаточно не колапсує або не вийде в міфічний стан сингулярності. Чи доцільно біситися на людей, що вони це не розуміють чи що компенсують свій стрес одноманітними жартами? Сумнівно. Поки це не шкодить іншим, це особиста справа кожного. Чому я про це пишу? Тому що в мене був і все ще триває дуже складний за всіма параметрами січень довжиною в законний 31 день. Ілюзії, що 28-денний лютий буде легшим, якось не завезли. І насправді це завуальований запит на підтримку, який я не можу оформити буквально, тому що не розумію достеменно чи хоча б приблизно, що саме мені зараз допоможе чи бодай не витратить безцінні крихти вільного ресурсу.

Дякую, що вислухали.

(Вимбачте за песимістичні настрої зі самого ранку, але в мене потужний флешбек у ранок у листопаді 2016, коли я так само в громадському транспорті дізналася про попередні результати їхніх виборів і випала в осад із людської тупості.)

Штати такі Штати. Стріляти далі доведеться без прикриття. Ходімо донатити.

А взагалі не хнюп, чого це я. Все-таки в ГП я свого часу награлася добряче. От був би це якийсь прикольний сай-фай, який ставлю НЕ Я, можна було б постраждати для годиться.

Насправді вся ця історія з брекетами минає значно легше, ніж я очікувала. До зубного болю я за життя дуже звикла, тому тут нічого нового. Візуально власні безбрекетні зуби мені не подобалися так само. Гризти чипси, джерки і тому подібне, не зриваючи брекети, я навчилася. Так, не можу кусати фрукти, крім мʼяких. Так, усе застрягає і липне. Так, підтяжка/зміна дуг тимчасово псує якість життя.

Та все ж. Тішуся, що змогла наважитися.

Ортодонт: Після цього сеансу відпущу вас на півтора місяці, щоб ви встигли припинити мене ненавидіти.
Я: За що ненавидіти?
Ортодонт: встановлює найжорстокіші дуги, від яких моментально стає дуже боляче
Я: А, от за що.

Наснилося сьогодні щось середнє між антиутопією, рольовою грою про королівський палац і "Футурологічним конгресом" Станіслава Лема. В форматі "ми всі граємо, що ми такі дружні, але насправді крок праворуч-крок ліворуч — розстріл" і ніхто не помічає, що, наприклад, харчі, які візуально сприймаються як бенкет, насправді дуже обмежені і люди хитаються від голоду.

Підсвідомість така підсвідомість.

Здивована, що в нас досі ніхто не робить такі сюрприз-набори. Ну або що я досі на них не наштовхнулася.

Колись я психану і започаткую власний бізнес для любителів естетичного канцелярського мотлоху.