Нам потрібен широкий план реабілітації військових.

Зайдіть в потяг, умовно, Краматорськ - Київ, - більшість пасажирів це військові.
Вони їдуть фактично з бойових дій. Подивіться їм в очі. Одразу все відчуєте без пояснень.

Реабілітація - це не тільки коли є фізичні пошкодження і людину вчать користуватись протезом. Тут все більш менш зрозуміло і є конкретні технології.
Реабілітація - це повноцінне, і в першу чергу, відновлення саме ментального стану. Де ти свою душу і свій внутрішній стан збираєш по частинах.

В тому ж поїзді обов’язково провідник покличе лікаря. Бо один з військових знепритомніє. Навантаження шалене на останні краплі здоров’я.

Більшість поранення - це контузії (акубаротоавми). Людина зовні може бути здорова, руки ноги є, але мозок так потрясли, що порушили все в середині. Дали шалене тиск на судини та сіру речовину І «перемішали файли у голові».
А можливо, зробили це багато разів.

Після, як правило нічого не відновили. Дали три дні прокапали, і вперед знову під міни.
Часто, військові на початках, самі не усвідомлюють рівня і наслідків своїх травм, особливо, коли адреналін зашкалює.
А після, як наслідок, - панічні атаки, депресії, злість - як наслідок або суїцид або, неадекватна поведінка.
Людину не відновили ментально і все.

Все це я знаю не с розповідей. Про свої слабкості в армії як раз ніхто не говорить.
Я знаю бо сам пережив контузію. Лише одну - але мені вистачило, щоб більше року відчувати її наслідки.

А якщо їх 5 або 10. Я знаю і такі випадки. А якщо ти в піхоті, навіть відпочити можливості немає.
Часто хлопці спокійно скаржаться, що через числені контузії, наприклад не можуть згадати вчорашню половину дня…

…ми їдемо на героїзмі четвертий рік. Хоч тих, хто з перших днів повномасштабки в піхоті, все менше в менше.
Четвертий рік - не так страшно.
Страшно - невідомість скільки років ще..

Просто жити надіями. Або слухати красиві промови - вже замало.
Нам потрібні конкретні програми і їх реалізація. Отак на ходу.
Нам потрібно навчитись робити все одночасно. І воювати і лікуватись.
І відпочивати, і боронити позиції.

Ми маємо включати найкращий бік українців - адаптивність.
Тому вже потрібно розробляти і реалізовувати широку програму реабілітації. Думаю в цьому питанні протягнута рука майже всього світу.
Є і кошти, і готовність. Потрібна лише наша увага і рішучість.

Ті ж самі гототелі в Буковелі точно можуть в кожний готель безкоштовно прийняти по частині військових від свого обігу.

Впевнений, уряди різних країн світу від Японії до США, готові взяти на реабілітацію наших військових. Повторюю, мова тут не тільки про важко поранених, а фактично - про більшість, яка воювала на передових позиціях.

Все це не має обмежитись гарячою лінією чи заявою уряду «про важливість здоровʼя військового».
Потрібні - глибокий план і реальні дії.

Кожен день я бачу, як змінюються хлопці навколо.
Як може погіршуватись їх стан. Навіть і тих хто в підрозділі літає на дронах. І тих, хто під КАБами може сидіти в штабах. Хто-хто, а всі вони точно гідні того, щоб хоча б мати можливість - відновити свої сили та здоров’я.
Це прям обов’язок, як України, так і всього світу.

Фото нещодавно надіслали побратими. 23 рік і ми під Торецьком.

Усім бажаю міцного здоровʼя.

Як ви знаєте, я рідку пишу про збори.
Але мова тут про тактичну медицину, де я колись починав службу.
І якщо дрони - в зеніті розквіту, то з тактмедом немало проблем.
Короче, поширюю збір

Загальна мета: 3 000 000 гривень.

Ці кошти підуть на закупівлю спеціальних медичних наплічників, наповнених тактичною медициною, і нош-волокуш, якими доправляють поранених до віддалених точок евакуації.

Кожен наш донат – можливість врятувати життя військового.

Математика проста: чим більше донатів, тим більше живих бійців.

PAYPAL: [email protected]

MONO: send.monobank.ua/jar/8dYUdnmGdz

Усім дякую!

Поки усе моє командування думає що я гоняю на лижах в Давосі, наш десант приїздить в місто Кур в Швейцарії (поряд с Давосом) о 12 ночі , прокидається о 5-й ранку, їде в Давос - і шурує там по зустрічах з Європейськими лідерами.

Таймінг і формат простий - ми або виступаємо на різних панелях або зустрічаємось з представниками різних урядів, і даємо фітбек: по країні представника, який приходить до нас на зустрічі.
Такий собі зворотній звʼязок не від політиків та уряду України - а безпосередньо від людей, які використовують європейську допомогу.

Зараз вікно можливостей, коли працює така військова дипломатія. Уряди іноземних країн вже чули і депутатів, і переселенців, - залишилась остання ланка людської цікавості - безпосередньо військові.
Колись закриється і це вікно. Але їм треба користуватись.

Зустрічі були дуже змістовними і, звісно, ми просили більше допомоги.

Ми мали близько 15-ти зустрічей тет-а-тет, тривалістю не менше години.
З міністрами оборони Нідерландів, міністром закордонних справ Чехії, Премʼєр міністр Бельгії, усіх євро урядовців не перерахуєш.
Але важливі були усі.

На фото - Генерал командувач сил НАТО у Європі - Христофер Каволі.

Сподіваємось наші зусилля були недарма. Як кажуть - роби що можеш - і будь що буде.

Ми знаємо, що нас дивляться багато пілотів та командирів БПЛА. Тому запускаємо флешмоб та закликаємо всі підрозділи fpv розрахунків зробити нарізку своєї роботи за цей рік. Наша мета - це показати всім «поважним» генералам, що таке fpv у 2024 році. Вони ще не знають або не хочуть чути та не визнають, що можна працювати, набивати купу орків та вирізати ворожу логістику і при цьому не ризикувати піхотою. Ми закликаємо всіх друзів та блогерів підтримати нас. Дякуємо всім, хто допомагає та долучається до цієї кропіткої роботи, ми повинні змінювати систему підходу до заснування БПЛА.

Також хочемо подякувати всім, хто підписується та ставить вподобайки під нашими відео звітами. Поширюйте будь ласка та відправляйте друзям. Зараз для нас це дуже важливо, на фронті важка ситуація і нам потрібна підтримка та мотивація.
Змінюємось або загинемо!!??

Тому кошти витрачаються, але до фронту часто доходить, м’яко кажучи, не те, що треба.

Кому що болить – тому я про дрони. Треба дозволити бригадам купувати (або хоча б замовляти) дрони самостійно, виходячи з кошторису Міністерства оборони. Дрон - не снаряд 155 калібру, не можна під нього формувати загальні стандарти. Розмір, частоти, камери, двигуни, батарея, плати-ініціації - під кожну ціль свої характеристики. Інколи нам дають виделку, коли задача - їсти борщ, чи змушують різати м’ясо ложкою.

Основна проблема нашої армії – у її радянськості. Нестача людей, дефіцит зброї – це вже похідні. Система взаємостосунків, система керування, ставлення до людей – саме вони визначають ефективність війська. Бо сама собою наявність зброї нічого не вирішує, якщо в людей немає мотивації і стимулів ризикувати життям застосовуючи її.

Кажуть: яка нація, така й армія. Ця війна показала, що маємо безліч проблем. На сильних не нападають. Тож, у складних умовах, але треба мінятись. Отак, на ходу. Якщо хочемо вижити - вибору немає.

Дякую за увагу! Сил та мотивації усім рухатись далі!

Усім бажаю міцного здоров’я.
Цей текст до плану стійкості…

Те про що я пишу не є сенсацією. Кризу в нашій військовій системі вже ніхто не приховує, тому що вона очевидна. Втім, незважаючи на це, якихось системних змін досі не спостерігається. Так, ми більш менш тримаємо фронт, але відбувається це не завдяки системі, а скоріше всупереч, за рахунок щоденного героїзму людей та кількості втрачених життів. Довго так бути не може. Тому - ще одна сторінка з воєнного зошиту «накипіло».

Розумію, що після озвученого можу отримати бойове розпорядження на штурм Авдіївки. Але, якщо мовчати, то нічого не зміниться, а міняти треба. І необхідно щоб українське суспільство – основне джерело сили нашого війська, розуміло це.

Отже. Настав час (навіть перезрів) подякувати поважним дядькам-генералам з великими зірками, які не керували реальним боєм у сучасній війні, та попрощатись. Якщо війною дронів, а саме так називають цю війну, керують люди, які не розуміють що це і як воно працює, то їхні незнання коштують нам надто дорого.

Треба відпустити «радянські» кадри і дати ліфт молодим офіцерам-полковникам, які керували підрозділами бригади під вогнем КАБів, бачили втрати не в цифрах, а в прізвищах і позивних своїх воїнів. Якщо ми хочемо перемоги, і щоб вона не була Пировою, саме таким людям треба давати дорогу і призначати на відповідальні посади.

Не вік і не звання, а саме ефективність і участь у реальних бойових діях мають стати головним критерієм карьєрного росту у ЗСУ.

Треба нівелювати вплив субьєктивного чинника на кадрові призначення. Не може бути такого, щоб комбриги, які декілька років воюють, мають свіжий досвід успіхів і помилок, - через штабні «непорозуміння», відправлялись служити в нікуди, якісь незрозумілі військові структури без реальних повноважень.

Ефективна армія, як і будь який інститут суспільства, може будуватись тільки на системі стимулів та заохочень. Відсутність соціальних ліфтів, система стосунків за принципом «я – начальник, ти – дурень», позбавляють військових головного чинника ефективної взаємодії – довіри та віри у справедливість. Не має бути так, щоб військовий починав службу молодшим лейтенантом на посаді командира роти, роками успішно виконував бойові завдання під Авдіївкою та Бахмутом, та досі залишався старшим лейтенантом і командиром роти! За логікою, він має вже бути заступником комбрига, або як мінімум комбатом.

Застій перетворює армію на болото. Без стимулів та заохочень, вона втрачає динаміку, вибачте за слово – кураж. А це важливо у війні, яка несхожа на всі інші, яка змінює правила і вимагає не просто підпорядкування, а творчості, постійного новаторства і ризиків.

Далі. Не може бути такого, що тиловики отримують нагороди та звання, а підрозділи, які знищили купу техніки, які в прямому сенсі тримають фронт, за рік не отримали нічого, навіть грамоти.

Фото політика Червоненка з купою різних орденів, яке епатувало мережу, - це наглядний приклад дискредитації, знецінення нагород і неадекватності системи нагороджень…

Насправді, люди воюють не за бляшанки на грудях. Реальні воїни їх навіть соромляться. Ми воюємо за справедливість. Але не можна воювати за справедливість, коли ти не бачиш справедливості у власному війську і власній країні. Якщо боєць нищить техніку, або здійснює ефективну, з точки зору впливу на бойові дії, інтелектуальну роботу, та ще й на передовій - він має бути нагороджений!
Якщо ж техніка ворога горить, а цього не помічають, то треба відправляти на лікування тих штабників, в яких проблеми із «зором».

Ще одне - обіцяли фінансову винагороду – виконуйте! Припиніть класти асфальт, робити ремонти, фінансувати фестивалі, будувати корти - робіть те, що обіцяли. Де додаткові 70 тисяч гривень піхоті на передовій? Де бонуси за знищену техніку?

Ніщо не демотивує більше, ніж невиконання обіцяного. Це і про стимули, і про справедливість, і про довіру.

Далі. Не хочеться цього писати, але війна для багатьох «чиновників» давно перетворилась у бізнес. Кожен, хто сидить на поставках і забезпеченні тягне «свого» виробника.