❗️**Потери ВС РФ в Курской области.

Информация состоянием на 20.09.2024.

«200» – 1031 военнослужащий;
«300» - 8395 военнослужащих;
Пропавших без вести – 302 военнослужащих (226 срочников, 52 контрактника, 24 ПУ ФСБ РФ);
В плену – 289 военнослужащих (из которых 262 уже обменяны).**

@dosye_shpiona

Російський склад БК, який ми підірвали сьогодні вночі міг вміщати 22 тисячі тон боєприпасів. Наче був реконструйований пару років тому і мав захищати запаси від усіх загроз включно з ракетними ударами. Не вийшло.

І прикол в тому, що за кілька кілометрів від нього є ще один величезний арсенал. Цього разу розрахований на 17 тисяч тон. Не заздрю я тамтешнім працівникам, які все бачать і чують, і лише можуть чекати тепер своєї черги.

Сьогодні встановлено ім'я 70-тисячного росіянина, який загинув на війні в Україні. Можемо лише уявити, скільки їх насправді: ще не ідентифікованих, забутих в полях і посадках, тих, про кого ніхто і ніколи на напише некролог, про кого просто немає кому написати, кого назвали безвісти зниклим, і хто дійсно ним є. Та й узагалі, всі ті, кого ніде ні в які списки не вносили, а просто гребли на вулицях Донецька, Горлівки чи Антрацита...

Дуже тривожні, проте тверезі і вчасні думки від чудового аналітика та дослідника цієї війни Tatarigami_UA.

Читати усім обов'язково:

"Понад півтора року тому я написав кілька дописів про збереження радянського командування в українській армії. У той час багато хто відкидав моє занепокоєння, стверджуючи, що війна — не час для змін. На жаль, відтоді ситуація лише погіршилася, і проблема залишається системною. Ця проблема існувала до генерала Залужного, продовжувалася під час його перебування на посаді та ще більше загострилася за генерала Сирського. Попри обіцянки покращити ситуацію, Сирський посилив ю тиск на командний склад, щоб той утримувався з такими ж обмеженими ресурсами, і результати очевидні.

Раніше цього року я правильно зазначив зі своєю командою, що Харківська операція, ймовірно, була диверсією і що основний акцент залишатиметься на Донбасі. Поки наші війська намагалися відбити Глибоке і місяцями утримували плацдарм у Кринках (попри нечіткі цілі з огляду на наші обмежені ресурси), росіяни систематично виснажували наші бригади на Донбасі. Російський підхід не є особливо інноваційним: вони щодня посилають невеликі тактичні підрозділи проти української оборони, поки не впаде одна позиція, а потім використовують успіх. Старші українські командири намагалися застосувати подібну тактику, забуваючи про те, що у нас набагато менше людей і ненадійна західна підтримка, яка може прибути або не прибути вчасно, якщо взагалі прибуде.

З російської сторони краще? Абсолютно ні. Моя команда має записи багатьох радіопереговорів з російської сторони, які виявляють погрози страти або відмови в медичній евакуації, якщо їхні війська відмовляться наступати. У росіян набагато гірше, але вони мають значні переваги в особовому складі, техніці, артилерії та авіації. Вони можуть собі дозволити таку тактику, а ми – ні. Більше того, російська армія у 2024 році набагато розумніша та досвідченіша, ніж дезорганізовані війська, які ми бачили у лютому 2022 року. Єдиний спосіб зупинити їхнє просування – це перехитрити їх, проявивши більшу винахідливість та обережність, прагнучи зберегти свій особовий склад, коли того вимагає ситуація.

Ще можна зламати хребет російській армії, яка має серйозні проблеми з матеріально-технічним забезпеченням, дедалі меншу кількість законсервованої техніки, ставку на неброньований транспорт, невмотивований особовий склад і вузькі місця заміни артилерійських стволів.

Однак вікно можливостей стає все меншим. Якщо кардинальних змін не буде, ми рухаємося до найнесприятливішого сценарію з усіх: форсовані переговори, тупик, мінімізація західної допомоги, переозброєння російської армії та новий виток війни з набагато несприятливішими наслідками для України, що призводе до окупації та примусової асиміляції."

Дуже сумна і тривожна тенденція останнього часу, коли особовий склад змушений виходити в публічне поле, не розуміючи і відверто не погоджуючись з кадровою політикою, яку проводить вище військове командування щодо бойових підрозділів. Очевидно, кожен випадок слід розглядати окремо, але навряд можна якось адекватно пояснити рішення головнокомандувача, через які бійці починають записувати відео, де по факту просять залишити їм їхнього командира. Не звільнити чи покарати, а залишити, бо він їх повністю влаштовує, а його чомусь переводять. В нашому війську особистості вирішують дуже багато. Не система, не інститути, а конкретні люди. Тому непродумана кадрова політика може критично позначитись на ефективності підрозділів, що зрештою обов'язково вплине на стійкість оборонних рубежів.