дитя кукурудзи
застій на військовому обліку

залатаєш собою поле
проізростеш на асфальті
те що має тебе уподібнити
виокремлює погляд цивільних

вік спокути знижено до нуля
навіть доньки змарнілих соняхів
піддалися мовній мімікрії

убите та все
що може померти
стає батьком

батько сміється:
той хто обходить ряди
не прийде по тебе

це було наше перше проникнення:
страх голок (хоч як не змащуй вазеліном)
нікуди не зник,
я просто довіряю твоїм пальцям.

жінки так бояться жінок що люблять
жінки так люблять жінок що бояться

тільки би не порушити емоційну мікрофлору,
бо забудеш, як плакати.
тільки би не завагітніти чоловічим поглядом,
бо забудеш, як бачити.

а ми навіть окуляри маємо!
(так ти ж їх ніколи не носиш!)
натягнеш латексну серветку замість лінзи —
побачиш мій сон.

сьогодні шукатиму веретенце.
— навмисне?
— навмисне) я довіряю
своїм пальцям.

#сон
буксують санчата я падаю долі
горобець у заметі цілує мій ніс
він упав і мені було страшно
треба було це бачити

(ти ще спиш ти ще вмієш ходити
поміж таємних курганів
розглядати хендпоуки на стінах
смакувати червону вохру)

хотілось писати про іншого птаха
пустити у небо в чотири руки
він більше ніколи не впав
бо не треба було цього бачити

(ти не спиш ще вивчаєш на дотик
поховання пташиного типу
і шукаєш потрібне дерево
і знаходиш потрібні слова)

буксує світанок я падаю в ліжко
окреслена ще не розпізнаним співом
так сумно так радісно руки мої
розкидані уві сні

чи дощ чи швидко звечоріло
так пахне зелення надворі
так овердохуя чарівно
до мене хтось говорить

росте гіпербола коріння
фігура надміру, панічка
так овердохуя чарівно
я хочу говорити — нічим

видзьобує червоні коми
червневим полісиндетоном
ця овердохуя зникома
втома

видзьобую гнучкі дефіси
давлюся плеоназмом
застрягла в горлі подивися
назва

#сон
а потім
коли тебе торкнутися:
лиця‌ із проваллям вилиці
гіпсової обрубовки —
на пýчках лишається пил

ніби я щойно малювала
сухою пастеллю
ніби щойно вивчала
форму запаху

коли провалишся
у стіг бурштинóвого сіна
набереш повні плю‌ца
темного повітря

ніби востаннє
намалюєш пашницю
ніби на пам'ять
забудеш

найкращі друзі дівчат діаманти
найкращі друзі жінок — жінки
уже не доця / іще не мати
прикинь

жуєш шкаралупу яйця-райця
жовток зі шкільної їдальні
ти ще недостатньо ця
а далі?

чи ладна утримати вигини талії
чи шкіри гірке різнотрав'я
моя найкраща подруга — я
і я ставлю

вагінальну свічку за здравіє

Адже іноді її охоплює надзвичайно дивне відчуття, немов вона невидима, небачена, незнана...
В. Вулф

невидимий небачений незнаний
Кривий Ріг виробляє хмари
татуйований словом шмара
курить вейп у градирні
і наново

я вандрую рудими хребцями
де ти є магнетитове серце
мінерал що мене отямить
часом тягне до церкви

"Стягнення загиблих" — я не стягую
храми-шмари слатшеймінг
і хмари
хмари

чавунна дзвіниця сталеві церкви
моє місто іде на ви!

чи забереш моє слово
чи ходитимеш тінню назирці
юність застрягла в текстурах
під куполом на Озерці

ремиґаєш пряний покров
підошвою — не напасешся
і ніби рік не новий
а куплений в сешці

весільні замкú я визбирую літери
акварельний місток намальоване віно
упаду на папір випадково пролитою
а тебе не видно

пучки пальців зникомі і ніжні
як вишневий цвіт пластівця:
я колись намалюю вишню
отаку ж молоду як оця