Тато-будні

Description
Простий. Банально-цікавий. Чоловічий щоденник життя з трьома дівчатами.

@tatus_yura
Subscribers

We recommend to visit

ПРИСЛАТИ НОВИНУ: @hueviykharkov_bot
СПІВПРАЦЯ: @huevasty

ДОПОМАГАЙ ЗСУ:
https://bank.gov.ua/ua/about/support-the-armed-forces

Last updated 5 months, 2 weeks ago

Новини окремого загону спеціального призначення "Азов"
Офіційний сайт - http://bit.ly/2MWZxjL

Last updated 6 months, 2 weeks ago

Лучшие предложения для отдыха: дешевые перелеты, места, лайфхаки и рассказы от опытных путешественников.

Сотрудничество, реклама — @tmd_ads_bot
Условия размещения рекламы- https://telegra.ph/Razmeshchenie-reklamy-tripmydream-12-10

Last updated 5 months, 4 weeks ago

2 months, 3 weeks ago

1.09.22
Єва пішла в п'ятий клас. Вперше за мою історію перший звоник відбувся не в школі. Подія яка дивує. Колись в часи мого навчання в школі, а про таке навіть мріяти неможливо було. Я вчився в школі і мріяв лише про те щоб на вулиці було більше - 20 С тоді мої батьки дозволять мені не йти в школу. Головне щоб було більше а не - 15 чи - 18 С. Тому що цього недостатньо. Було ще декілька причин: коли в класі захворіло більше половини, або коли сам захворів, але цього зазвичай хватало на три дні. Таке обділене вихідними дитинство.

Пішла донька в школу. Перший, другий рік все як в мене. Третій і четвертий - життя змінилося. Появилося поняття дистанційного навчання. Що ще можна було придумати, крім такого навчання?! Війна. Останній дзвоник - це вже застаріле поняття, вручення відзнаки за успішне навчання - просто передали через два місяці.

Перший дзвоник пролунав не в школі. Зібралися дітки та класний керівник біля озера. Парти, дошка, крейда, чергування в класі - це моє дитинство. Дитинство Єви - гаджети. Тому порівнювати моє навчання з її буде нерозумно і застаріло. Я маю швидше навчатися чим вона.

3 months, 1 week ago

Все почалося з помідор.

Вирішили ми в цьому році посадити багато помідор. Тому що війна і тому що зимою хочеться картопельку з помідорами, а ще тому що майже усім процесом посадки та вирощування, займалася дружина. Я лише приймав участь у "вирішили в цьому році", а ще вечорами приходив на город для спілкування з дружиною, поки вона виривала зіллячко.

Довгий період в шість місяців, від зернятка до плоду минув і помідорки почали зріти. З кожним днем споглядав, як вони апетитно червоніють і після ще однієї покупки помідорів на базарі, зрозумів як сильно хочу своїх. Але тут випадає можливість поїхати всією сім'єю в наметовий табір на шість днів. Але ж помідорки ось-ось і будуть готові.

Поїхали.

Думка про помідорчики щоразу виникала, коли під час обіду чи вечері приносили "домашні" помідори. "-Там дома, біля сотні кущів помідор, дозріли і їх нікому обірвати" - з цією думкою засинав щовечора, вірніше коли хотілося помідорчика з хлібом.

Дні минули і я дома. Куди я побіг?! Правильно. Я ще й відерко прихватив. Але в цьому році дощик зовсім знахабнів і падає коли йому завгодно. Декілька штук і бігом додому.

Через декілька хвилин, коли закінчився дощ, знову на город. І знову дощ. І знову додому. Пів години, я знову за помідорами. На цей раз в мене було десять хвилин. Дощ. Але я хочу помідор. Дощ сильнішає. Я збираю. Сусіди заглядають у вікна. Дощ, а я серед помідор. Весь мокрий, по коліна в багнюці, зустрічаю жабу. Цілувати її не став, але вона була здивована. Тут вже дощ розійшовся немов би перед цим, він два тижні не лив як з відра. Жаби почали пригати переді мною, ніколи їх стільки не бачив, вони напевно також ніколи такого не бачили. Можливо перша жабка попередила інших про дивакуватого "помідоріста".

Скільки ж в мені було щастя, коли я ніс в руках два відра помідор. І скільки багнюки було на моїх резинових тапочках?! Вам не передати. Головне помідорчики тепер в баночках, тримаю ті баночки міцно, щоб не повибухали. Ну а на городі, кожного дня вітаюся з жабками, вони тепер радо переді мною стрибають. А сусідам, сказав що недавно з лісу приїхав.

3 months, 2 weeks ago

17 років разом.

Ох і старий вже я, а дружина все така ж молода, як і сімнадцять років тому, коли ми дали обітниці бути разом все наше життя.

Все почалося з того, що я залишив рідний дім і подався за 1000 км. навчатися в Донецький Християнський Університет (ДХУ). Я навіть старанно провчився два роки на програмі бакалавр богослів'я. А потім перейшов на третій курс, де нам поставили новий предмет - Стародавня грецька мова. На перших двох роках було вивчення стороєвройської мови і там було усе добре. А тут усе пішло не так, як казала моя мама - Ти ж синку, вчися!

Зайшовши в аудиторію перший раз, де мало відбутися вивчення старогрецької мови, побачив вільне місце поруч з дівчиною, з якою вже два роки навчався на одному і тому ж курсі. Мені потрібно було два роки, щоб зрозуміти, що вона дівчина і що вона гарна. Так почалося моє вивчення старогрецької мови, але паралельно вивчав дівчину, яка сиділа поруч і краще за мене розуміла граматику. Мені все ж таки важкувато давалося, вивчення двох предметів, ще те завдання для чоловіка. Мій розум аналізував питання гарна чи не гарна, розумна чи так собі, підійде чи не підійде, короче підбирав відповідність.

З кожним днем мені все більше подобалося ходити на заняття з старогрецької мови (можливо я здав її добре завдяки тому, що вона була поруч і мені не хотілося бути недолугим). Відчував, як моя постава випрямлялася, ходити ставало набагато легше і за спиною росли якісь дивні крильця.

- Ти що влюбився? - таку фразу в ДХУ не можна було вслух говорити. Там загалом не можна було дівчині і хлопцю зустрічатися. Тому ми не зустрічалися, а просто ходили разом на пари, сиділи разом за партою. Але ж одного разу ми зустрілися не за партою, через що нам на основі біблійних віршів було виписане попередження від декана.
Зустрічатися, знайомитися - це все добре, але ж треба якось сказати їй про свої почуття. Це було для мене катастрофою. Цей день я пам'ятаю досі - 13 грудня 2004 року. В студентському холі другого поверху. Діванчик, а поруч здоровенний зелений вазон. І я в той момент червоний, задихающийся, намагаюсь продирявити дірку в дивані. Напевно, в той момент кватирка у вікну була закрита, тому що мені катастрофічно нехватало повітря.

Ксю (на той момент Оксана) сиділа навпроти і чекала.
А я в муках корчився. А вона чекала.
Я не міг нічого сказати. А вона чекала.
Добре, що вона культурна і розуміла, що плювати в приміщенні на когось не можна.

Це вже було біля 23:00 і я розумів, що вона скоро засне, а завтра старогрецька мова. Десь в цей момент напевно пружина в дивані лопнула і вп'ялася в мене. Я вигукнув: "Я кохаю тебе!". Далі вже не пам'ятаю що було (думаю, коли дружина завтра прокинеться вона чимось освіжить мою пам'ять), але на старогрецькій мові, мені вже комфортно сиділося. От тільки появилися нові тривожні думки: а як то бідному студенту відіграти весілля. Але Бог дав все необхідне і 13 серпня 2005 року ми відіграли весілля.

Ось уже 17 років з того моменту ми разом. Я щасливий, що вивчав старогрецьку мову і що маю терплячу і готову мене не перебивати дружину. Це був старт нашого сімейного життя, далі пригоди набирали лише оберти, але я щасливий, що ми їх проходимо разом, так як разом їх і створюємо. А я в цьому ще той мастак.

2 years, 7 months ago

Немає що робити дома?

Розгребіть, посортуйте електронний архів з дитячими фотографіями.

2 years, 7 months ago

Другий день вдома.

Раніше ходячи на роботу, мріяв про те, як би то залишитись вдома і зробити нагальні справи. А зараз опинившись у ситуації про яку нещодавно мріяв і очікував, я поставив всі свої нагальні справи на паузу. Такі важливі ремонти і нові речі стали не такими ж і важливими і нагальними.

З'явилося спілкування, а ще болі у спині, через те, що фізична робота з'явилася раптово. Попри те, що багато речей на паузі, весь день заповнений. Бачив статистику про те, що у людей з'явився час на перегляд фільмів, у мене ж тільки з'явилася звичка пити чай. Зранку, потім після сніданку, потім ще (тому що до обіду ще далеко), після обіду, я і про каву не забуваю, потім ще і ще. Добре що є запаси власно вирощеної м'яти.

Життя на карантині - це не "малина", а це чай з варенячком. А про сніданки, обіди, вечері і маса перекусів на протязі дня я вже мовчу, тому що це "святе" і воно єдине що допомагає виживати в цей нелегкий час. Це все через дітвору, тому що як можна годувати дітей і самому при цьому бути безучасним?!

2 years, 7 months ago

Карантин. З'явився час продовжувати споглядати власне життя. Хоча він і почався вже дві неділі назад, але тільки зараз більш-менш нагальні справи, які накопилися пороблені і я зможу знову вернутися до свого щоденника. Надіюсь на цьому карантині досягнув і засвою звичку щоденно записувати власні думки і події. Це хороший старт, тим більше, що часу з дітьми стало більше. Ну що ж, поїхали!

Хоча зроблю це завтра... сьогодні я на роботі.

2 years, 10 months ago

Є таке батьківське завдання: гратися з дітьми.
- Дана, що будемо робити?
- Пазікі. Лунтік.
- Добре. Зараз принесу - відповів і пішов шукати пазли з картинкою із мультфільма "Лунтік".

Пазли великі і м'які. Їх 35 штук. Розклали. Я і Дана маємо дещо різні підходи до збирання пазлів. Я - починаю з кутів, а потім рухаюсь по крайнім. Вона ж не дивиться на мою тактику, а користується своєю: два різних пазла, обов'язково мають бути з'єднаними. І в неї таки виходить їх сполучити. Але через хвилину вона відволікається на ляльку, а я ж старанно шукаю пазли з однією гладкою стороною.

Ще через кілька хвилин, мене це захопило,як і її те, що я роблю. Коли я зібрав картину отримав в нагороду: "Ура".
- Тато, давай ще Лунтік - пролунало через декілька секунд і почала розєднувати пазли.

Потім були інші. Але на всіх історія зі складанням продовжувалась. Чи отримував я задоволення? О, так! Чи подобалось це Дані? Однозначно, так! Цю ігру закінчував я, хоча вона хотіла ще продовжувати.

Я чомусь думаю про те, що час з дітками, це коли роблю те, що подобається тільки їм і при цьому вони повинні бути захоплені цим з головою. Але їм також подобається те, що їхнє бажання виконане і тато грається в те, що вони хочуть і при цьому для нього це не обов'язок, а задоволення.

2 years, 10 months ago

Цукерки - це погано. Там сахар. Руйнуються зуби, дитя стаю нерівноваженим, погано спить... Але як і новорічні свята, це все минає, головне знайти користь і отримати задоволення.

Самому все з'їсти - не варіант. На вечір якось тошно стає. До того ж від постійних прохань Дани про цукерки можна втратити глузд.

Тому викладуєте акуратно цукерки перед дитиною. І даєте вибір: спочатку смачний обід (головне щоб він дійсно був смачним), а потім цукерка. До того ж дайте дитині вибір.

Свята проходять, як і цукерки зникають, головне не стати наглядачем!

2 years, 10 months ago

На протязі року намагаєшся контролювати в дітей рівень цукру. Зїдаючи їх цукерки та шоколадки. Так би мовити роблячи рівновагу цукру в крові серед сім'ї. А тут приходять зимові свята і капець усій рівновазі і контролю. Я ж не звір, який бігає і жадібно контролює, відбираючи і запихаючи цукерки собі в рот.

Це ж відбувається лише один раз у рік.

Але ж є ще одна солодка біда - це АТБ. Акції на шоколадки, частіше ніж запаси, які роблю до наступної акції.

І ця біда уже діє на протязі всього року.

Але я радий, що маю таку біду. Бо без неї життя не було б таким смачним і солодким.

А поки що веселих свят і гіперактивних діток.

3 years, 1 month ago

Взявши до рук цю книгу я і не підозрював про проблеми, які вона викличе. Ця лавина проблем накрила мене коли мені залишалось дочитати дві глави.

Все почалося з того, що настав вечір четверга, а слідом посекундно наближалась пятниця. Зуб, який ще недавно я лікував нагадав, що він може не тільки жувати, але і боліти. Я його обережно вкладаючи спать погладив щіткою, йому це не дуже сподобалось тому, він почав ще й нити. Але ж як можна порівнювати вкладання спати дітей з 30 річним зубом!? Тому на деякий період, забув про все на світі, окрім того, щоб дати дітям ще трохи поїсти, попити. Ну ось вони сопуть у свої дирочкі, а у мене зубчик почав не тільки нити і боліти, але і мізкі виносити. Тому розові таблеточки (ібупрофен) я думав будуть йому досмаку. Влігшись на ліжко і всявши в руки книгу Келлера, через декілька секунд відклав її в інше місце. Так як читати про страждання в період страждань, буде не доречно. Хоча...

Години страждань і надій на хороші взаємовідносини між "розовенькою" і зубиком закінчились розбратом. "Розовенька" - не здужала могутності старця. І тут в період такої мелодрами у Дани закінчився сон і почався кашель. Далі ніч продовжувалась тим що рукою підтримув щоку, щоб не роздувалась, і гладив дівчинку. Дивлячись на Дану згадав що я одружений на чудовій дружині, яка приходить на нічну допомогу, але ще за мить згадав, що вона також ледь заснула, в неї до речі пігулки потоваришували з "хворью". Через свої дві дирочкі у носі втягнув побільше повітря і почав зносити тягар. Багато кисню дало мені піти в примарний світ, з якого мене вивело покашлювання дівчинки.

2:26. Ну що ж, "розовенька" підвела, тому заборонений прийом в Європі, а в нас ще з дитинства діючий - анальгін. Серденько забилося частіше, але то не від любові, воно в мене вже давно бьється швидко, а ось зубчик напористо не хотів відпочивати. Тут ще і Дана водичкі захотіла, а потім ще і ще. Мої мізки вже рвало від болі. А я все тішив себе думкою, що має минути пів години на знайомство таблеточкі та зубчика. Через годину реакції нуль, ось тільки Дані стало краще і вона заснула. Чекаю. Шукаю і думаю, що в цій ситуації можна змінити, на що вплинути, яке прийняти рішення (до цих нічних роздумів спонукала книги Келлера). Думати про те, за що мені ці страждання не було сенсу, так як я розумів, що сам довів себе до такого стану. Кожні пів року відвідуй стоматолога і проблеми зійдуть нанівець. Після пятої ранку зрозумів, що у мене ще є парацетамол, але ж задрімав і о шостій вже цього не памятав, тому що Дані стало зле. Поглажування і побажання заспокоїли її, але почув як Єва скрізь сон плаче. Це вже просто капець якісь.

Почав через телефон шукати в інтернеті методи зменьшення зубної болі. Із всієї чухні вибрав - чайна ложка солі і чайна ложка соди на чашку води. Цим засобом полоскати. Реакції нуль, от тільки в роті повно солі.

Молитва. Найпалкіша і нащиріша.

7:46 Телефоную стоматологу, відповідь - не працюю. Інший - після обіду. На цьому моменті до мене на кухню заходить дружина, яка телефонує ще одному стоматологу, який запрошує через 40 хвилин на прийом. Я у неї годину з відкритим ротом і як заключення лунає: "У вас в запломбованому і лікованому зубі утворився запальний процесс, що призвів до вбивства нерва, після чого утворив гній, який пішов у мякі тканини за коренем". Антибіотики і ще один візит, ось що мене чекає попереду.

Сьогодні ввечері, коли всі сплять і всім краще, згадую про те, як важко бути одному. Наскільки добре і легше переносити біль з людиною, яка тобі співчуває і знаходиться поруч. Надіюсь, що сьогодні вночі не буду потребувати допомоги дружини і якщо потрібно то вже я зможу їй прийти на допомогу і подати пігулку або градусник.

We recommend to visit

ПРИСЛАТИ НОВИНУ: @hueviykharkov_bot
СПІВПРАЦЯ: @huevasty

ДОПОМАГАЙ ЗСУ:
https://bank.gov.ua/ua/about/support-the-armed-forces

Last updated 5 months, 2 weeks ago

Новини окремого загону спеціального призначення "Азов"
Офіційний сайт - http://bit.ly/2MWZxjL

Last updated 6 months, 2 weeks ago

Лучшие предложения для отдыха: дешевые перелеты, места, лайфхаки и рассказы от опытных путешественников.

Сотрудничество, реклама — @tmd_ads_bot
Условия размещения рекламы- https://telegra.ph/Razmeshchenie-reklamy-tripmydream-12-10

Last updated 5 months, 4 weeks ago