30.03.24

З року в рік одне й те ж саме. А все через те що постійно хочеться їсти. От і зараз я про їжу. Ну що ж, в цьому році як і в минулому запросив дружину на прогулянку. Таке собі весняне побачення на природі. Але перед цим підготувався. Заліз в погріб дістав картопельки. Нарізав. Наклав у відро.

Покликав її. Вона пішла. Навіть Дану запросила. Один копає, інший підживляє, третій кидає. Весняні похорони.

Але ж буде і воскресіння. Через сорок днів. І знову побачення.

Є така професія - перукар. Люди, які займаються цією професією, працюють в чудових і прохолодних літом кабінетах. Мають чудові зачіски і носять величезні сумочки, в яких розміщуються великі гаманці. Такий мій образ парукаря, дещо застарілий та хибний. Це все через походи  моїх дівчат до цих "формувальниць" краси та задоволення. Після кожного їх запису до цих людей, моє і так утікаюче волосся приходило в рух. 

Аж ось дзвінок від дружини:

-  Ми всі троє у стоматолога. Можеш оплатити рахунок? 
-  Так... 

Я ж вже оплачував рахунки за світло, газ, парукаря... 
Але цей рахунок змінив моє життя. Тепер я заробляю гроші тим, що кожного вечора і зранку нагадую дівчатам про те як важливо чистити зуби.

Подобається та підходить.

Кожної неділі, перед виходом у церкву, мої дівчата починають готуватися і вдягатися. Хоча інколи це починається в суботу ввечері. Дивлячись на весь цей процес зі сторони, мені на згадку приходить квест, з усіма його загадками, ребусами та пригодами.

Все починається з того що прогноз погоди не справджується. Вчора синоптики казали, що буде сонячно і жарко, сьогодні ж прокинувшись зясовується що на вулиці вітер і прохолодно. Тому вчорашні плани і пошуки одежі, починаються заново.

В мене все просто, як у Юлія Цезара "Прийшов, побачив, переміг", тільки з деякою зміною - "Підійшов, побачив, взяв, одів". Або на запитання дружини: "Чому ти це одів?", відповідаю: "Тому що це лежало зверху".

"Ти не розімієш тату, в мене рюкзак чорного кольору і це плаття, не пасує до мого рюкзака" - ось що я чую, коли починаю вмішуватися в процес пошуку і підбору одежі. Моя логіка не вміщує це. Я ж куруюсь принципом: "Чисто - значить гарно".

А ще я дізнався, що не можна кожної неділі надівати той самий одяг, навіть якщо він чистий. Причина цього - "тому що не можна".

Про зачіску і прикраси, писати важко, тому що це щось космічне. Так як заходить у ванну одна дівчина, виходить інша.

"Потрібно більше часу" - ніколи не працює. Я вже навіть пропонував ввечері лягати спати в тому одязі, який подобається і підходить. Ці два слова, якими куруюиься мої дівчата при одяганні, для мене невимовна тайна, яка не має логічного обгрунтування.

По своїй недалекоглядності і недолугості, думав про те, що ідеально - це коли цей процес відбувається, як в мене. Але ж ні, тепер у мене під час цього процесу є багато вільного часу, щоб дослідити віддалені місця в будинку або на вулиці, або навіть підібрати розкидані речі (останній пункт, підказала дружина).

Історія з хлопчиком має продовження. Наступного дня на обід - кашка, яка саме важко сказати, але одне слово характеризував її, зі слів Дани - "не смачна". І ось на столі кашка і хлопчик не задоволено вигукує в надії отримати хоч цей раз:

- Помідорчик дасте! П-О-М-І-Д-О-Р-Ч-И-К.

Ну ви знаєте відповідь вчителів.

Третього дня, знову обід, знову кашка, в цей раз "не смачна" і при тому "солона". Також хлопчик цей теж на місці. Але в цей раз його прохання про огірочок.

- Можна огірочок?

І тут чудо, щось трапилось. Йому дали огірочка. На жаль, я не бачив його здивування і радість. До речі, Дана також попросила і їй теж дали. Тому "просіть і дано буде вам"

Потрібно було декілька днів походити в школу, щоб Дана сказала:
- Тату, сьогодні вчителька була до мене добренькою!

Шкільний обід

Увесь Данин клас разом з вчителькою пішли на безкоштовний шкільний обід. На тарілці "якась" кашка та яйце. Пару хвилин мовчазного роздивляння, закінчилися вигуком хлопчика:

- А де салат? - відповіді не було. - А де салат? - знову пролунав голос - вчителі, які були в столовій ігнорували. 
- А салат? Салат. Салат - він не з тих хто здааєтся. Так і вчителі вже не перший рік працюють в школі. 

Тому все закінчилося тим, що Дана мовчки чистила яйце здираючи шкаралупу разом з білком. І запихаючи в рот лише жовток.

Люблю електронний щоденник, навіть більше ніж фото. По одній причині - фото це лише момент, а не спектр емоцій. Ти не розумієш чому і що відбувається з людиною на фото. Переглянувши фото і побачивши сумну дитину, думаєш про те, що вся подія погана. Тоді як насправді, не розумієш усієї картини подій, які навколо відбуваються. Щоденник допомагає зібратися з думками і намалювати картину подій.

1 вересня 2023

День коли почалося здобуття освіти у Дани. Перший раз в перший клас. Чудовий день, напевно лише для мене, так як є поважна причина запізнитися на роботу. Для Дани підготовка почалася ще з вчорашнього дня. І ось вона одіта і причесана. Далі ми веселі слідуємо в школу. Єва в цей час ще відпочиває, тому що вона з мамою ідуть пізніше і в іншу школу.

По дорозі з Даною, намагаємось запам'ятати ім'я вчительки. Нажаль, ім'я складне і я його не пам'ятаю. Але ж є вайбер група... в якій є моя дружина. Ну ось дитя сидить за партою. Ще весела і навіть посміхається. Звучить перший сумний дзвоник і я залишаю вперше її на пів години з не знайомою мені людиною. Повернувшись, помічаю, як її посмішка вискочила у відкрите вікно, залишилась лише вишиванка, на грозовій хмарці. Далі розповідь про те, що потрібно для навчального процессу і збирання грошей (не на штори і фарбу) на туалетний папір та мило.

- Додому - каже Дана.

Ситуацію спас атб та чупа чупс. Дві хвилини і ось я знаю причину смутку. Піднята рука та ігнорування першої вчительки.

Попереду цілий рік навчання. Ну що ж тепер чекаю в атб акцію на чупа чупси.

Зранку на столі знаходиться тарілка повна запарених і вже використаних листочків зеленого та чорного чаю. А ще вчора ці листочки доставляли нашій сім'ї смачнючий привід посидіти разом та посмакувати.

І ось сьогодні вся ця романтика перемістилася з чашок в тарілку. Тепер це все мало кудись переміститися, вірніше чекало маму.

Зайшла мама на кухню. Те що вчора приносило романтику, сьогодні мало виконати іншу функцію.

- Дана, візьми цю тарілку з листочками чаю і викинь їх на квіти - повеліла мама.

Дана, взяла тарілку і зникла на вулиці. Через деякий час принесла пусту тарілку. Хороша та слухняна дівчинка! Виходимо після сніданку з нею на вулицю і я помічаю, як на вазоні з петуніями зявилися чайні листочки.

- Дана. Це що за листочки? - запитую в неї.
- Ну мама ж сказала "викинути на квіти" - відповіла вона.
- Молодець! - кажу я, згрібаючи чорні листочки в руку і викидаючи їх під коріння квіточок у квітнику.

18 років назад

18 років назад ми гарно вдягнені, навіть гроші заплатили перукарю за те щоб гарно виглядати. А сьогодні ми прокинулися гарні без перукаря.

18 років назад ми приймали вітання та подарунки від рідних та друзів, сьогодні ж ми отримали подарунки та вітання від наших діток.

18 років назад ми молилися, щоб погода була сонячна та бездощова, сьогодні ж ми молимось про таку ж погоду, але для того щоб помідори на городі не погнили.

18 років назад нас було двоє, але сьогодні нас вже четверо.

18 років назад, думав про те, що бути батьком важко, а сьогодні я думаю про те що тоді я помилявся, так як батьківство це дуже важко.

18 років назад, починали життя на Сході України, а сьогодні ми на Заході країни.

18 років назад ми любили одне одного і думали про те що наша любов сильна як ніколи, сьогодні ж ми любимо одне одного ще сильніше і краще. Тепер ми розуміємо вислів про те, що будемо любити один одного в радості та в горі.

Роки минають. Моє волосся на голові біліє та покидає мою розумну голову. А я ж не покидаю мою дружину та продовжую її кохати.