Про рамен

Перший рамен в житті спробувала у "Рамен vs маркетинг" в Києві. Так от офіційно заявляю - той рамен sucks.
Hakata Ramen Shibaraku в Chuo City - 10 🍜🍜🍜🍜🍜🍜🍜🍜🍜🍜 із 10.

Англійською не розмовляє в місті приблизно ніхто. Заходиш, говориш "конічіва", дуплишся перед автоматом для замовлень, бо все японською. Потім тицяєш уже на той рамен, тицяєш на гьодза, отримуєш квиточки і передаєш їх на кухню. Сідаєш за вузьку стійку та п'єш холодний чай. Хочеш жерти.
А потім тобі приносять його. Гарчий, поживний. З яєчком маринованим, з водоростями, з норі, зі свининкою, з цибулькою, на такому непрозорому, густому умамному бульоні. Бульон варять на свинячих кістках, вони віддають желатин і роблять жижку молочною чи то creamy. Лапша в рамені Хаката аль денте і трошки тонша ніж зазвичай. Це в принципі єдина тонка різниця з раменом Тонкоцу (каламбур детектед).
Кажуть, що в Хаката лапша тонша, готувати її швидше, тому портові робочі швидше їли рамен, менше тринділи і хутко поверталися до роботи. Може і брешуть, бо я їла довго і таки не подужала усю миску.
Залишилося спробувати
- сіо-рамен
- місо-рамен
- сою-рамен
Але життя довге, як та лапша. Встигну.

Мій toxic trait - підступно вмовляти всіх починати писати про їжу 😅 Ось і мою подругу Аню ця чаша не оминула. Взагалі Аня дуже крута копірайтерка, поетка, голова Креативної Січі навіть попри те, що з початком вторгнення життя її перенесло з Харкова до Нової Зеландії. Фактично завдяки їй я пишу так як пишу, адже вона була добровільною редакторкою моїх перших лонгрідів та інтерв’ю, пояснювала чому так не пишеться. Люди, які знають як писати - дуже важливі люди.

Так ось, в Ані є свій маленький затишний канал Fish & Chips, де вона пише про своє життя в Новій Зеландії й те, що її там вражає. Чи знали ви, що фейхоа в сезон це таке саме прокляття для місцевих як кабачки у нас? Всі тобі намагаються їх підсунути.

А зараз Аня поїхала у відпустку в Японію. І я витребувала з неї звітувати хоча б про їжу і супермаркети. Тому, якщо вам цікаво постежити в форматі серіалу за зануренням в Японію від людини з небанальним поглядом і яка не є ресторанним критиком, проте палким шанувальником смачної їжі - підпишіться. А я вам скидаю перший пост про рамен.

✍️ Мій любий щоденнику ✍️

Час летить з невпинністю, що дратує. Основна робота, яка власне годує, останній місяць навалилась, тривожність натомість, на щастя, відпустила.

Життя виглядає як 5/2, в які я в п’ять днів намагаюсь бути продуктивною‚ міксувати одночасно всі свої справи, якось давати раду власному невеликому бізнесу, далі писати книги. А в інші 2 - живу життя, чим сильно завдячую своєму хлопцю, бо саме він привчив мене до здорового балансу, який до того роками був загублений. Можливо це не йде на користь моєму бізнесу, проте це тримає психіку в стані нормальної людини. Питання пріоритетів. В кінці вихідних я повертаюсь додому з оберемком польових букетів, зібраних з усього. З майже алергією від кількості впольованих суниць. З дивною засмагою, вітром у волоссі та бажанням жити далі.

Питання пріоритетів перекрутило послідовність дій, тому спершу відбувся перезапуск Brave Bee й старт продажів маринованих суцвіть бузини. О, ще тут вам скажу - приходьте підписуватись, а також замовляти дивовижні українські продукти! Яких, сподіваюсь, до осені стане більше. Якщо у вас ще не було можливості спробувати продукти з бузини - напишіть мені запит на Brave Bee й я надішлю вам безкоштовні зразки для проробок та ознайомлення. Пропозиція дійсна для шеф-кухарів та представників закладів. Бо фасування готових продуктів - саме для хореки.

А тепер я власне доробляю пакування для оцтів, з яким ви мені вже допомагали тут. Вони, маю надію, нарешті будуть у продажі вже в липні. Концепція дещо мінялась відповідно до змін які я помічаю у поведінці ринку.

Взагалі, якщо чесно, компас передбачень з травня поводиться наче ми десь в зоні Бермудського трикутника. Ринок кафе й ресторанів за відчуттями знаходиться у двох станах: «пофіг пляшем» та «треба перечекати». Хтось продовжує вперто будуватись, плануватись й відкриватись. Інші - сидять на жопі рівно і намагаються зрозуміти наскільки погано все буде. За моїми відчуттями літом ми побачимо більше новин про закриття, ніж відкриття. Сподіваюсь помилитись. Я сама продовжую вперто повзти вперед, хоч і з моментами розгубленості та апатії. Бо немає розумної тому альтернативи.

Поділіться своїми думками та рефлексіями про стан ринку у коментарях, мені буде дуже цікаво. Та й разом воно завжди якось веселіше.

Ходіть на базари та ринки, це чисте джерело ендорфінів зараз.

? Миколаївський мерч ?

Миколаївський обласний краєзнавчий музей оголосив про запуск музейного мерча із зображенням експонатів, колекція була розроблена разом з агенцією соціальних проєктів Platfor.ma. Увесь прибуток від продажу витратять на відновлення та розвиток музею.
Як кажуть ініціатори, головна мета колекції — привернути увагу до історії Миколаївщини та всієї України, а також мотивувати українців підтримувати музеї, особливо в часи війни.

Самі миколаївці, кажуть, не дуже в захваті від використання зображення опудала лісового кота. Проте я розумію вибір агенції, адже мемність та любов до трохи всратих персонажів розносить новини часто краще за будь-який пресреліз.

Особисто я в повному захваті від форми для пряників у вигляді скіфської стели!

100% прибутку від продажу сувенірів будуть використані для ремонту котельні, приміщення якої сильно постраждало від вибухової хвилі і тепер аварія може призвести до затоплення залів музею, а також для облаштування дитячого простору в укритті.

Вартість сувенірів стартує від 50 грн. Придбати речі можна онлайн в інтернет-магазині Platfor.ma — доставка при замовленні від 300 грн до 16.06 безплатна.

Рубрика «я недоговорила» ?
Окрім того, щоб вирощувати культурні рослини і заробляти на тому, наші аграрії та фермери поступово підходять до розуміння того, що у різних шефів та їхнього оточення бувають так би мовити специфічні смаки. І на цьому можна заробляти.

Так, Олена Жаботинська у своєму виступі на Ukrainian Gastro Show говорила про «органічну кропиву», яку пропонують по 500 грн за кг. А Дмитро Кривошап жалівся, що фермери зелену полуницю не хочуть продавати навіть з подвійним підвищенням ціни (600 грн/кг).

? Тут ось, дивіться, дехто зрозумів, що пагони хмелю теж можна зробити високомаржинальним продуктом.

☝️«Найдорожчими та найрозкішнішими з усіх овочів, представлених на ринку, є молоді пагони хмелю (hop shoots), їх ще називають “хмелевою спаржею”»
☝️«Бельгія та Голландія – країни, які найбільше цінують молоді пагони хмелю і готові платити до 1000 євро за кілограм цього делікатесу. При цьому і в інших країнах швидко зростає популярність цього дорогого виду овочів.»

При тому, що хміль у нас поширена і доволі інвазивна рослина, додатково розводити його під ресторани навряд чи хтось буде. Нормально підуть пагони, які щедро заплітають всі сільські заброшки )))

? А ще цієї весни вже дехто почав тихенько постачати в ресторани по запиту рахіси папороті Орляк.

Оце дожила до часів, коли все це мандрування лісами й кущами та повернення на кухню з оберемками незрозуміло чого, стало трендовим дозвіллям (якщо шо - готувала і хміль, і папороть, смачно).

? Витоки ?

Під час свого виступу на Ukrainian Gastro Show згадувала, що зелена полуниця - це один з тих унікальних випадків, коли ми знаємо де і коли з’явилась певна тенденція.

Зелена полуниця була присутня в садах протягом усієї історії, але вважалася нішевою культурою, яку споживали лише в невеликих масштабах. Її використання на професійній кухні почалося з Рене Редзепі. У 2012 році він використав тонко нарізну зелену полуницю у страві з гребінців, презентувавши її Девіду Чангу в шоу «The mind of a chef». І після виходу цього епізоду кухарі зацікавилися продуктом, а зелена полуниця почала з’являтися в ресторанних меню по всьому світу.

А згадала я про важливість та, на жаль, непоширеність наших знань про появу та поступову популяризацію певних продуктів у нашій кухні ще під час написання «Весни». Тоді з пам’яті виринула чудова стаття про спаржу, яку ще у 2017 році опублікували в журналі La Boussole, у номері присвяченому Херсону. І саме там зафіксований початок успішного шляху спаржі на українському ринку. Спаржа з Любимівки були першими навіженими фанатами, які повірили та почали прищеплювати смак до цієї культури. Зараз ця територія знаходиться у тимчасовій окупації.

Так щиро тішуся зараз тому, що той журнал досі у мене, це як капсула часу. Звучить може занадто ностальгійно, проте в поточних умовах - це як зліпок хороших часів.

До речі, зі штук, які поступово починають рухатися слідами спаржі - українські артишоки! Минулого року стали помітні перші фермери, які зацікавились культурою. Зараз легко знаходяться Nature Asparagus, Артишок Україна, Спаржа Приорілля. Виглядає так, що артишок стає культурою компаньйоном спаржі в Україні. Так само нішева, непоширена, проте закриває собою літній сезон, коли спаржа вже відходить.

Друзі, прошу підтримати класний ✨ збір ✨ від Наді з Їжа від тривог для мінометників 2 батальйону 92 ОШБр на евак і на ФПФ компоненти для SPCLab.

Ви можете обрати собі цікавий посуд ?, а військові отримають потрібну підтримку ♥️
Посуд страшенно красивий (пишу це попиваючи фільтр з керамічної воронки, яку встигла вхопити до початку офіційного збору), не втрачайте таку чудову можливість!