running is freedom.

смерть — спасение гнетущих душ, избавление от жутких зависимостей, освобождение от гнильной натуры всех живых.

мне всегда хотелось отпустить смерть. видеть ее не в образе скелета с косой, а когда-то умершей девушки перед собственной свадьбой.
с фатой на голове, длинными и тёмными кудрями, белоснежными цветами, прикрытыми тканью глазами.
ᅠона была бы той, кто смог подарить лёгкий уход из жизни. не позволять мучиться от неизвестных болей остальную часть жизни, не давать ложных надежд в лечении смертельных болезней, не подписывать контракт «это не лечится, но с этим можно жить».

многое хочется рассказать, но с чего начать?

лишь дождь успокаивал мысли. ноты управляли его каплями, давали им возможность сыграть неповторимо очаровательную партию.
будоражащую разум, исполнителем которой стали мысли, чувства и воспоминания.

вбиваю в собі людину, виганяю душу зі змученого тіла, позбавляю почуттів і людяності, вдягаю корону на стурбовану дитину.
спостерігаю. вольяжна хода замінила свободу та сутулість, вино з рук не вислизає ні на мить.

— хочеш затуманити розум знову? чому б тоді не позбутися його залишків назавжди. чого боїшся? просто кинь гнити за ґратами.

вирахуй секунди до визволення тіла, яке вразила куля.
шкода не вдалося зачепити пір'я в душі. вони вже довго кровоточать, скрючились, поглинувши в'язку рідину. жадали очищення, отримали темні плями. чи міг він дозволити собі це? звісно ж ні.
святі не існували, не існують й не будуть існувати.
ми завжди бачимо одну частину айсбергу, його вершину. самостійно перебираючи, що будемо нею розповідати.

стиснуті у книжку емоції розривають її сторінки. почуття вихорами зриваються в небо, повертаючи сильну стрілу в тендітне тіло. дорога була важка, мешканці встигли її забути.

тепер там тихіше, ніж у труні.

раніше думок не було, ніяких. мов без черги за швидкі три хвилини мене проводили до приватної кімнати снів. іноді важких для свідомості, але надзвичайно спокійних в тривожних ситуаціях.
що не звук чи дія — дивна паранойя з відчуттям слідкування. мов єдина пара очей споглядає на мене. пара блакитних очей та темних хмар. вона повернула мене до світу, але не справжнього.
буря мчить, фонарі блимають. ми далеко відійшли від мети, все життя заплановано. життя, остання мить якого належить скрамасаксу.

— можливо я й був божевільним, але не дурнем.

ковток води не очистив горло. падіння не повернуло з небес. табак не здатен вибити з хрустальної пастки каблучку.
вона звалилася холодним тілом, вкутана маскою.
відрізала пальці, нігті, волосся. позбавила життя власне тіло, залишивши блискучим прикрасам освічувати кімнату.
зараз вони мають цінність лише для єдиної на весь всесвіт істоти, тож по її наказу вони приєднуються до предметів декору найтемнішої кімнати тієї будівлі.

в пальцях назавжди поселилася зима. напевно, саме тому вона відокремила їх від тіла, не схотіла залишати спогади з тих часів.

їй не вдалося розквітнути.

молода дівчина була еустомою, що замерзла зимою. не отримала потребуючого догляду і зав'яла в тіні без можливості ковтнути хоч краплину рідини.
витончена й ніжна, пухка і білосніжна. плутали з трояндою. діжку разів змінювали думку, то зневажали, то навпаки.

— метелики більше не зійдуть з поля зору, не сховаються під сліпою плямою.

все закінчено. пір'я вирвані. вона виконала завдання від лиця агента 35.

задохнись в холоде искаженного пространства, утони в прихоти мыслей. сквозь чужие глаза рассмотри свои творения. тебя ведь всегда очаровывала зима, страх, вызванный лишь мыслями, никого не интересовал. агрессия не имеет возможности уйти, она как выскочившая нить. дернешь — разрушишь все, что так долго пытался выстроить. сны уходят, наконец-то. ждал этого момента вечность.
зеркало разбито, куда бежишь? наверное, от изображения там. жуть, как не хочется видеть собственное тело даже при параде.
чувство вины грызет похуже наплыва воспоминаний. как уж тут не вспомнить и о безполезности. мир не виновен, виновен я, и только. не мы, не кто-то определённый из всех нас. каждая часть моего сознания виновна в этом. жесток не мир, люди или кто-то еще. только я, не единственный в этом мире жаждущий наказания. срывая кожу с плеч, мне стоило поторопиться, ведь я дал себе обязательство.