я дочитала вашу книжку, ви були праві, це жахливо,
навіть на смертному одрі її б більше не торкнулася!

але якщо серйозно, то дякую, дуже сподобалось,
сподобалось, що ви не зважаєте на усілякі норми літератури,
і зберігаєте власний авторський стиль,

бо буває напишеш в чат літературної критики, а тобі скажуть -
більше образів, треба УНІКАЛЬНІ МЕТАФОРИ, НАЙУНІКАЛЬНІШІ,
іди наголошуй склади, де твої ритми?

а я собі думаю, "ідіть нахуй, поети академіки, я не хочу з вами змагатись в образах, і не хочу міряти склади,
я просто хочу писати про те, що відчуваю, і те чого не відчуваю теж, їбала я ваші ритми,
і ось, думаю, злюсь, міряю склади, злюсь і шукаю образи,
а ви, ви вільний!

знаєте, я теж раніше любила думати про чорні діри, і про те, що ж там за горизонтом подій?
горизонт подій - це вже звучить багатообіцяюче, але напевно це просто пастка, як і все багатообіцяюче.

знаєте, що якщо дві чорні діри зустрінуться, то в решті відбудеться ВИБУХ, що дорівнює вибуху ста мільйонів наднових зірок, який може повністю знищити цю галактику.
і, я вирішила, що -
мій коханий - чорна діра,
тому,
ми більше ніколи ніколи ніколи не бачились.

ПОЛІНА ЗРОБИЛА ТАТУ

Сьогодні цей 💔

Мої найкращі січень-лютий 2022❤️

Лівий берег у вікнах метро загадково мовчить.
Календар перекреслює весь цей насичений місяць.
І ви ще стоїте, затуливши думки, ніби щит,
Щоби вчасно відчути, коли говорити "Не бійся".

Ще остання доба, ще останній глибокий ковток,
Ще настояна кава пече в піднебінні  - і дивно
Так тікати щоразу від ваших тонких цигарок,
І торкатись, торкатись до куртки із запахом диму.

Добігає кінця найсміливіший місяць в житті,
У прожитих місцях залишається втрачений космос.
Ми ще досі на "ви" одне з одним, та річ не у тім,
Річ у тім, що цей місяць закінчиться завтра о восьмій.

Річ у тім, що це місяць тривалістю в кілька розмов,
В кілька пауз і ком із солодким відлунням безпеки.
Я поняття не маю, коли ми побачимось знов,
Тільки десь у кишенях зім'яті, затиснуті чеки,

Ніби кожне моє непромовлене вчасно "люблю",
Ніби це найскладніший пароль до чужого вай-фаю.
У вас знов перекур, ну ви ж знаєте, я не палю,
Мені тут ще година лишилась. Куріння вбиває.

Життя їх звело назавжди в окопах та бліндажах, А смерть накривала з неба або стерегла в посадці. Вона така стала... боже. Знайома, але? чужа... А він із полону, боже. В полоні він втратив пальця. Коли почалась війна ця, їм стукнуло двадцять два. Життя - це…

Виглядає все так, що зима цього року - із тих, Що триватимуть вічність, пливтимуть повільно, як яхти. Що я зрештою можу конкретного відповісти На твоє на ходу, несподівано кинуте "Як ти?" Ти ж і сам усе бачиш: цей присмерк відштовхує нас. Я розтоптую сніг…

Виглядає все так, що зима цього року - із тих,
Що триватимуть вічність, пливтимуть повільно, як яхти.
Що я зрештою можу конкретного відповісти
На твоє на ходу, несподівано кинуте "Як ти?"

Ти ж і сам усе бачиш: цей присмерк відштовхує нас.
Я розтоптую сніг під ногами жорстоко й непевно.
Ліхтарі не вмикають - чи маємо ми бодай шанс
Зупинитись на мить (до моменту, коли стане темно)?

У швидкому "Я норм" - тисячі несуттєвих "але":
Недоплетених вчасно кікімор липке павутиння,
Накопичені жмені якихось дешевих проблем,
Які зловиш між тихим, промовленим щиро "А ти як?"

За коротким "Я теж" прочитати б усе по очах:
Кожен бій під Ізюмом і кров'ю затоплений Бахмут,
Як старий побратим від поранення в ногу кричав,
Як від хат залишаються тріснуті стіни без даху.

Залишаються наші сліди на квадратиках плит,
Гострі дублі розмов - недописаних і недознятих.
Я не знаю, пробач, я не знаю, де саме болить,
Але можу принаймні послухати і обійняти.

Володимиру Томку було 19 Він загинув на Півдні У нього лишився брат Похорон буде завтра Мені теж 19 Сьогодні я на сітках Ця на Харківський напрямок Її плели п'ятикласники А потім прийшла старша жінка Вітається: - Слава Україні! - Героям слава, - кажу…

Якщо раптом вона поїде на кілька днів
І якщо на сніг витріщатиметься, неначе
Саме сніг цей вартий всіх її звинувачень,
Головне - не смійся.
Добре?
Сьогодні ні.
Головне - побудь із нею або піди,
Не питай куди і скільки гідазепаму,
Як-не-як завжди лишається тільки пам'ять,
Тільки пам'ять, гори снігу і холоди.
Головне - заходь дозовано в інтернет,
Не вмикай в кімнаті голосно "Пливе кача",
І якщо вона проклинає цей сніг і плаче,
Головне - не думай, що це тебе омине.