виконання:

спробуйте вгадати, шо я тут намагалась описати) внизу лишаю правильну відповідь, але намагайтеся не одразу дивитися на неї:

Шафа

і обов'язково напишіть, чи змогли ви здогадатися, шо це, і чи важко було це зробити 🔆

завдання:

набʼю собі "осте сте" на лобі

є окрім смерті багато шляхів народитися:
можна зустріти когось, закохатися, зникнути в ньому наприклад.
ти - моя база, фундамент, подія-канон, яку краще уникнути.
я не уникнула.

ха, а ті двоє, шо відписалися, не прочитають новий вірш (поверніться бубласка)

дивлюся на світ через фільтр віконний потяга, думаю: як би заснути так, шоб прокинутись поруч з тобою. час, провідник, пасажирка зібралися разом в одній локації. завтра вже буду вдома.

потяг - це місце моєї дорослості, тут я зустріла дитинство, себе, пубертат, юність пробігла у вигляді зливи іржаво-купешними ґратами. я є щаслива. щаслива я, так?

я постійно втікаю.

фіранки висять, пасма білих старих потопельниць. ліжко хрустить - сніжне месиво з укрзалізниці. ти із маршрутів моїх робиш дивно заплутане плетиво, може хоча би зустрінеш, візьмеш валізи?

завтра я вийду з вагона й побачу тебе в центрі міста, ти будеш тусити - не сам, але з іншою, звісно ж. певно, я все ж запізнилася. дивно було б, якби ти мене досі чекав.

сяду на інший потяг, поїду звідси.

читала ось черговий вірш Іздрика, у нього тут віршовий розмір дуже нестабільний. це нагадало мені фразу, якою колись описали один мій вірш: "ти маєш навчитися володіти добре одним віршовим розміром, а потім міксувати. інакше твій читач заплутається 2 рази, а на третій уже не захоче читати". але ж я вже скільки Іздрика читаю, а в нього стільки робіт з плаваючим ритмом, чому ж я досі не закрила збірку?

правильно, тому шо я читаю його не тому, шо в нього стабільно ямб чи стабільно хорей. я читаю його, тому шо мені подобається його стиль думок, теми, які він обирає. тоді для чого мені акцентувати на тому, у чому він (здавалось би) не такий сильний?

словом, напевно я все ж таки не з тих, хто трясеться над ямбо-хорейними дактилями)

хоча, буду чесною, у мене одного разу була думка закрити збірку й до неї не повертатися. а потім я згадала, як Іздрик неодноразово називає себе графоманом, а не письменником, як йому взагалі байдуже і те, як він щиро дивується, шо його вірші читають. отже, якшо він не терзає себе за якість написаного, то і мені треба до його віршів ставитися легше. ця думка допомогла)

сон

є шось
фемінне
у тому як
спить чоло
вік шкіра на
решті згадала
як дихати очі зн
икають в картинк
ах того шо могло би
не статись чи статись інакше
руки вже більш не три
мають штурвалу й не
ставлять настільки
багато питань все
життя ледь пропо
взує перед очим
а і кожен ступа
у свої сонні раї

проте чоловік досі дихає