Новий міністр оборони РФ – ефективний менеджер чи типовий совок?

Наші чиновники періодично висловлюють компліментарні слова про вміння нашого ворога. З одного боку це красива відсилка до романтичної епохи XVIII-ХІХ століття, коли протиборчі сторони на бойовищі віддавади належне перевагам один-одного, однак чи дійсно наш ворог цього заслуговує?

Спочатку генерал Залужний для статті в Time сказав: "Я виріс на російській військовій доктрині й досі вважаю, що вся військова наука знаходиться в Росії”.(...) “Я навчався у Герасимова. Я читав усе, що він колись написав...Він найрозумніший з людей, і мої очікування від нього були величезними".
До слова, зазначу, що не відаю про які статті Герасімова йде мова, але я знайшов одну з епічною назвою “Ценность науки в предвидении” (гугліть по назві) за 2013 рік: в двох словах в ній Іван дізнався, що диверсійні операції можна проводити в інтернеті. Ну і ще дещо смішне з 2013 року: “В недалеком будущем возможно создание полностью роботизированных формирований, способных вести самостоятельные боевые действия.” І ще багато чого “цікавого”. В цілому, якщо знайомі з великим публікаціями від Washington Post (битва за Київ) та BBC (битва за Гостомель), то стає ясним, що вся концепція ГШ РФ була провальною, а рівень підготовки операцій та роботи з розвідданими нижче плінтуса. Вся ж наступальна тактика зводиться не завжди, але часто, до “мясного штурму” та спробою задавити перевагою у вогневих засобах.

А от нещодавно голова СНБО про нового МО РФ Белоусова: «досвідченим менеджером, здатним забезпечити довготривалу війну на виснаження».

Це досить цікава характеристика, бо подає образ Белоусова як небезпечного ворога. Після цього вийшла стаття в Financial Times, яка, спираючись на джерела, роздає епічні характеристики: “Він абсолютно не корумпований.” далі: “Він трудоголік. Він технократ. Він дуже чесний” і ще куди більш цікаве: “Він не тупий. У нього математичний склад розуму, але менталітет у нього цілком радянський.”

Два слова про статтю FT. Їй потрібно терміново змінювати джерела, бо Белоусов звичайний корупціонер. Опозиційне видання Метла ще у 2020 писало про схематози як цей “советский человек” забезпечував контрактами свою родину.

Чому Бєлоусов? Тут треба розуміти логіку автократів – вони завжди намагаються забезпечити свою безпеку. В дослідженні Dictators and their Secret Police авторка підмічає, що диктатори влаштовують “конкуренцію” або умисне зіткнення між силовими відомствами. Це дозволяє диктатору виступати арбітром та унеможливлює заходи однієї зі служб на усунення автократа. В цю ж канву вписується і Путінська кадрова політика. Тому в крісло МО РФ завжди садили людину, яка не має авторитету в армії, а значить не поведе війська на Москву, ба більше буде в “опозиції” до військових.

Успішні проєкти? Він дотичний до нацпроєктів, які були впроваджені у 2019 році і були покликані підтримати демографію, економічне зростання та охорону здоров'я. Давайте подивимось чи вплинули нацпроекти на ситуацію: коефіцієнт фертильності (трішки знизився у 2021 і провалився у 2023). Економічне зростання здебільшого відбувається за рахунок ВПК, що деформує економіку. Охорона здоров'я, якщо відкрити Global Health Security Index і подивитись на зміни з 2019 по 2021, то результати змін навряд здатні вразити (+2 позиції за 3 роки). На додачу, смертність в працездатному віці взагалі виросла ще до війни.

А може Белоусов економіст? Я знайшов його роботу, якщо хтось скучив за “рефератами амбітних школярів” то посилання я додав. Диплом “економіста” так само, як і диплом “правознавця”, не означає, що людина справді володіє своїм фахом, тим паче коли ця особа закінчила совкове МГУ навіть не доби РФ. В Московії справді є економісти, але всі вони сидять в Банку Росії (поділяють цілком мейнстрімні ідеї, але є слугами режиму). Тому вихідців з цього блоку й справді можна вважати небезпечними ворогами, які й роблять путінський режим стабільним.

Епілог. А його непевно не буде, бо і так все очевидно… Не варто недооцінювати ворога, але й компліментарно казати про махрову совковщину теж.

Time

Inside the Ukrainian Counterstrike That Turned the Tide of the War

It now seems possible that General Valeriy Zaluzhny's army could achieve victory

Як громадяни потрапляють під вплив еліт? Загроза демократії.

В своїй книзі професори МІТ Аджемоглу та Джонсон постійно звертають увагу на те, що громадянам необхідно приймати більшу участь в житті держави, а не просто слідувати ідеям та думкам, які транслюють еліти, бо це може призвести до трагічних помилок.

головний висновок нашого підходу полягає в тому, що розмаїття думок - це не "приємна риса"; і її присутність необхідна для протидії та стримування самовпевненого бачення еліт. У такому розмаїтті також полягає сила демократії.
Цей аргумент майже діаметрально протилежний поширеній серед політичної еліти багатьох західних демократій думці, що ґрунтується на ідеї "делегування повноважень технократам". Ця точка зору, що набула широкого поширення в останні десятиліття, стверджує, що важливі політичні рішення, як-от грошово-кредитна політика, податки, боротьба з наслідками зміни клімату та регулювання штучного інтелекту, мають ухвалюватися експертами-технократами. (...)
Однак саме такий технократичний підхід призвів до політики, яка спершу заохотила банкірів з Волл-стріт, а потім - на неймовірно щедрих умовах - звільнила їх від відповідальності під час фінансової кризи 2007-2008 років.
Варто зазначити, що професори не просувають ідею, що не потрібна освіта для того, аби приймати рішення по тій ж ГКП. Мова скоріше про участь суспільства в обговоренні тих чи інших рішень, аби уникнути прикрих випадків, як подолання кризи 2008 року. Вони критикують прийняття рішень за закритими дверима, що практикувалось в добу “Великої рецесії”.

Суспільство, знаходячись під впливом “порядку денного”, часто цього не розуміє або навіть не замислюється над цим. Економісти, аби показати це, наводять цікавий приклад, який пояснює чому так відбувається: в одному експерименті дорослий демонстрував дітям як дістати іграшку з пластикової коробки з двома отворами - зверху і спереду. Експериментатор спочатку відкрив верхню кришку, потім передню і, нарешті, потягнувся до неї спереду, аби дістати іграшку. Перший крок був абсолютно необов'язковим. Проте, коли дітей просили виконати завдання самостійно, вони сумлінно повторювали перший непотрібний крок.

Виникає одразу питання: можливо, вони не розуміли, що це непотрібний крок? Коли їх запитали про це наприкінці експерименту, вони чудово розуміли, що відкривати верхню кришку "нерозумно і непотрібно". Але вони все одно повторювали за дорослим. Відповідь, пов'язана із соціальним статусом. Дорослий є експертом і має статус, обумовлений цим становищем, тому діти схильні наслідувати його дії. Якщо дорослий робить це, навіть якщо це здається непотрібним і дурним, значить, на це є причина. Діти старшого віку більш схильні до такого типу наслідування, бо вони краще розпізнають соціальний статус і слідують тому, що вони сприймають як досвід.

Цікаво, що в аналогічних експериментах шимпанзе пропускали перший крок і відразу відкривали передню частину коробки. Це не означає, що шимпанзе розумніші, просто вони не так схильні до визнання, прийняття і наслідування людського досвіду, як самі люди.

Наслідування успішних людей, як зазначають економісти, мають еволюційну логіку, адже саме ці люди, найімовірніше, процвітали завдяки правильному вибору. Інакше кажучи, ми настільки хороші наслідувачі, що нам важко не вбирати інформацію, закладену в ідеях і баченнях, з якими ми стикаємося і які часто пропонуються впливовими особами, що визначають порядок денний.

Епілог. Обговорювати відкрито проблеми в державі та знаходити спільні рішення в цьому і є перевага демократії над авторитарними режимами. Ми можемо вчасно реагувати на проблеми та дисбаланси і тому демократії є більш стабільними. Натомість в Україні зараз поширюють практики, які зовсім не притаманні духу цінностей, за які, ніби, йде боротьба. Внаслідок чого ми в системі накопичуємо проблеми, які ігноруються або вирішуються деспотичними методами, що неодмінно приведе нас до невтішних наслідків.

Amazon

Power and Progress: Our Thousand-Year Struggle Over Technology and Prosperity

Power and Progress: Our Thousand-Year Struggle Over Technology and Prosperity

Влада переконувати розбещує абсолютно.

Жадібність це благо, жадібність працює
Гордон Гекко “Wall Street”
В своїй книзі “Влада і прогресс” автори приділяють особливу увагу елітам, які, в силу контролю над ресурсами, можуть визначати як розвиватимуться технології та куди рухатиметься держава. Як приклад, я вже наводив історію про вітряки в Середньовіччі, коли еліта закривала доступ до технології і одноосібно отримувала від неї вигоду. Це призвело до колосальних жертв, тим самим надовго погіршивши рівень життя селянства, яке й так не отримувало майже ніяких дивідендів з нових технологій. Натомість еліти будували Собори та Аббатства в славу своїх переконань. За різними оцінками в період з 1100 до 1250 рік у Франції на будівництво релігійних будов було витрачено до 20% загального обсягу виробництва.

Але що спонукало еліти чинити таким чином? Як би це не було дивно, але, окрім умов того часу, сильну роль відігравали їхні ж власні переконання та банальна жадібність. Є цікавий приклад творця Суецького каналу - Лессепса. Який, після справді видатного успіху (частково зведеного на крові - загибель робітників), отримав славу зодчого каналів. Однак, слава настільки засліпила його очі, що взявшись за будівництво Панамського каналу, він проігнорував усі застереження та навіть природні умови. В результаті чого, багато людей заплатило за його рішення життям, а його інвестори грошима.

Аджемоглу та Джонсон наводять роботи відомого професора психології Каліфорнійського університету в Берклі - Дачера Келтнера, як пояснення подібної поведінки людей: “Під час експериментів, що проводилися протягом останніх двох десятиліть, Келтнер і його колеги зібрали величезну кількість даних про те, що чим впливовішими стають люди, тим більшою є ймовірність того, що вони діятимуть егоїстично й ігноруватимуть наслідки своїх дій для інших.
У серії досліджень Келтнер і його колеги вивчили поведінку на дорогах водіїв із дорогими автомобілями у порівнянні з водіями з недорогими машинами. Вони помітили, (...), коли йшлося про поведінку стосовно пішоходів, які намагалися перейти дорогу пішохідним переходом (у цьому разі пішоходи були частиною дослідницької групи, що рухалася до переходу в момент наближення автомобіля), що водії найдорожчих автомобілів підрізали пішоходів у 45% *випадків, тоді як водії найменш дорогих машин майже ніколи цього не робили.

Під час лабораторних експериментів Келтнер і його команда також виявили, що люди з вищим соціальним статусом частіше обманюють людей, неправомірно забираючи або вимагаючи щось.

Як впливові люди можуть поводитися настільки егоїстично і неетично? Дослідження Келтнера показують, що відповідь може бути пов'язана з переконанням самих себе в тому, що є прийнятним і неприйнятним, а що - загальним благом. Багаті та знатні люди переконують себе в тому, що вони просто отримують те, що заслужили, або навіть у тому, що жадібність не є чимось, що виходить за межі пристойності”.
Важлива примітка: Келтнер не прирівнює всіх заможних громадян до єдиного токсичного образу, він лише підкреслює відомий факт - людей з чеснотами завжди мало.*

Переконання надзвичайно сильно впливають на еліти та на громадян. Однак у нас є лише два шляхи їхнього набуття: один пов'язаний з власними зусиллями, шляхом осмислення проблеми через аналіз даних і тп. та другий шлях - банальне прийняття ідей від популярних людей чи соціуму (і мова не про науковців), які бувають мало чим підкріплені. Люди часто незалежно від свого соціального статусу обирають другий, від того історія людства переповнена трагічними сторінками.

Проте люди, завжди залишаються людьми зі своїми слабкостями, які треба враховувати. Тому далеко не всі, хто піднімається на гору, мають сили протистояти спокусі влади та статусу. Саме тому людство всю свою історію намагається створити та впровадити механізми, які обмежують владу та унеможливлюють владу однієї чи групи осіб.

Епілог. Україна в цьому контексті особливо чутлива, бо вона фактично всю свою історію управляється тими, хто вважає, що схопив “Бога за бороду”...

Конкретика | Patreon | Книга

Amazon

Power and Progress: Our Thousand-Year Struggle Over Technology and Prosperity

Power and Progress: Our Thousand-Year Struggle Over Technology and Prosperity

Россия не будет свободной – ее претит от нее. Символічний монолог для 11% аудиторії каналу. Кінець Навального.
«Идеи маловажны невеждам, а личности блекнут в толпе» – этими словами я начну непростой пост, который сильно припозднился.
Господа, можно бесконечно изрекать лозунги, но факты таковы, что любое Ваше деяние не приведет к переменам в России. Тоже самое я бы хотел сказать и тем, кто сочувствует мертворожденному образу созидающего "культурного русского мира". Отриньте от иллюзий и оглянитесь вокруг.

Воображу, что многим знакома книга профессора Лоуренса Грехема “Может ли Россия конкурировать”. Она изобилует драмами светочей русских и украинских изобретателей, чьи инновационные идеи сгинули в трясине деспотичного болота. Более того, такие инноваторы как О.В. Лосев не просто не реализовались как ученые, они были буквально растоптаны системой и обращены в грязь.

Эта книга ведет нас к простому выводу – России отвратна конкуренция. Она не способна в любой своей форме, будь во главе Государь или Генсек, дозволять своим людям быть творцами. Но самое интересное – подавление вольнодумства и светочей общества возведено до самобытного механизма. Такое возможно лишь в условиях, когда такой механизм вживлен в неформальные правила самого общества. Ему не нужны указы деспота, чтобы уничтожить Вас, оно само стало им.

Неужели вольнодумство чуждо русскому обществу из-за инаковости подходов к которым они привыкли. Это правда, что крепостная, а потом коммунистическая система подавляла социальные связи в обществе тем самым сильно атомизировав его, и поэтому оно столь безжалостно к своим творцам. Но как тогда объяснить, что среди своих лидеров оно тоже не приемлет конкуренцию?

Убийство Навального, ликвидация Пригожина, недопуск Гиркина на выборы президента РФ, академически можно легко объяснить личностной диктатурой Путина. Но как тогда описать реакцию активной части общества, а именно пассионариев, почему они проигнорировали недопуск Губарева на выборы в ОРДЛО, ликвидацию Бетмена, Дремова и Мозгового. Чтобы не шатать что? Отсутствие выбора?

В украинском языке есть прекрасное слово, что описывает суть русской души, ей “зарівно” (маловажно). Это означает, что даже имея оружие в руках, русским пассионариям безразлична потеря своего лидера.

Россия будет свободной? Нет, и сложность не только в русском обществе, но и в элитах, которые не заинтересованы в том, что стоит за этим лозунгом. В истории всех стран фундаментальные изменения происходят при их участии, что прямо говорит социология, которая изучает “теорию элит”. Более того, если взять в пример Британию и ее переход к открытым порядкам по Дугласу Норту в ХІХ веке, то мы увидим насколько подобный переход был непростым. Это набор целого ряда условий, времени и институтов, коих в России никогда не было. Даже банальный принцип: “правила для всех одни” среди русских элит никогда не соблюдался. Всегда решала близость к телу деспота, а это значит – элиты Вам не помогут.

Эпилог. Следуя духу произведения Чернышевского, возникает вопрос: “Что делать?” на который я постараюсь дать несколько наивный ответ. Похороны Навального и тихое всхлипывание части общества это окончательный гвоздь в гроб “России будущего”, ибо она входит в новую петлю иной формы деспотизма. Поэтому всем русским людям, которые не приемлют не свободу, пробил час задуматься и поискать свои украинские корни. Вы все еще можете отринуть русскую безликость и наследовать своих украинских предков (если такие имеються) путем изучения/перехода в их культуру и язык.

Или Вы можете молча идти ко дну на корабле под названием "Россия", гордо подняв голову со словами: “Я русский и мне не стыдно!”. Что ж, Вы вольны выбрать и такой конец…

Чи вкрадуть машини у людей роботу? Хто є бенефіціаром технологічного прогресу сьогодні?
“Інженер-механік пообіцяв за невеликі гроші перевезти кілька важких колон в Капітолій, імператор дав винагороду за винахід, але відмовився ним скористатись сказавши: “Ви повинні дозволити мені нагодувати мій народ”, – писав історик Светоній про рішення імператора Веспасіана.
Ця історія дуже відома і її часто наводять як приклад страху перед інноваціями, коли винаходи, пов'язані з заміщенням фізичної/рутинної праці в механічну, "крадуть робочі місця".

Загалом тема “технологічного безробіття” та “апокаліпсису роботів” дуже велика та дискусійна в мейнстрімі, тому я лише поверхнево зачеплю її, зосередившись на двох питання. Перше – чи дійсно нам загрожують роботи? Друге – хто є бенефіціаром технологічного прогресу сьогодні?

Нові технології скоріше змушують постійно вдосконалювати свої знання та оптимізувати зайняті людські ресурси, ніж заміщати людей на робочих місцях. Це характерно як для висококваліфікованих, так і серед низькокваліфікованих робітників. Для прикладу, в Harvard Business Review в інтерв'ю з професором Карімом Лахані таке зазначають щодо ролі АІ: “Я кажу менеджерам, керівникам і працівникам таке: АІ не замінить людей, але люди з АІ замінять людей без АІ”.

В той же час автоматизація загрожує саме рутинній роботі. Для прикладу, заводи автомобілебудування чи металургії з мурашників, де працювали тисячі робітників з рутинними функціями перетворюються на роботизовані конвеєрні лінії, які контролюють десятки або сотня робітників.Зниження долі зайнятих в промисловості давно спостерігається в США (та ЄС), проте, незважаючи на такі тренди, ми не бачимо сплеску безробіття: навпаки попит на робочу силу продовжує залишатись сильним, бо нові технології створюють і нові робочі місця. Однак це не означає, що проблем не існує, й саме про них в своїй новій книзі “Влада та прогрес” пишуть Аджемоглу та Джонсон.

Вони зазначають що: *у 1960-х роках лише близько 6 відсотків американських чоловіків віком від 25 до 54 років перебували поза ринком праці, тобто були довготривало безробітними або не шукали роботу. Сьогодні ця цифра становить близько 12 відсотків, головним чином тому, що чоловікам без вищої освіти дедалі важче знайти високооплачувану роботу.

Американські робітники як з вищою освітою, так і без неї раніше мали доступ до "хорошої роботи", яка, крім гідної зарплати, забезпечувала гарантії зайнятості та можливість кар'єрного зростання. (...) Ще більш значні зміни (...) відбулися в структурі заробітної плати. Протягом десятиліть після Другої світової війни економічне зростання було швидким, працівники всіх професій і спеціальностей відчували швидке зростання реальних доходів (з поправкою на інфляцію). Тепер цього немає. Нові цифрові технології поширені повсюдно і принесли величезні статки підприємцям, керівникам і деяким інвесторам, проте реальна заробітна плата більшості працівників практично не збільшилася. З 1980 року реальні доходи людей без вищої освіти в середньому знизилися, й навіть у працівників з вищою освітою, але без післядипломної освіти (прим. магістратура), вони ледве зросли”.*

Аджемоглу та Джонсон задаються питанням: а чи працюють нові технології на суспільство? Вони виводять досить цікаву думку, яку розвивають в своїй книзі: “загальне процвітання виникло тоді, коли напрямок технологічного прогресу і підхід суспільства до розподілу доходів були відділені від механізмів, які насамперед служили вузькій еліті. Ми є бенефіціарами прогресу та головним чином тому, що наші попередники змусили цей прогрес працювати на більшу кількість людей. Як визнавав письменник і радикал XVIII століття Джон Телволл, коли робітники стали збиратися на фабриках і в містах, їм стало легше об'єднуватися навколо спільних інтересів і висувати вимоги щодо більш справедливої участі у вигодах від економічного зростання…”

Цікаво? Скоро зроблю огляд на їхню нову книгу, а потім повернемось до теорії еліт.

Конкретика | ПригоститиАвтораКавою | Patreon | Блог

Покликання еліт - ініціювати зміни, а громадян - підтримувати достойні ідеї? Тіберій Гракх.
“Дикі звірі, що населяють Італію, мають нори, у кожного є своє місце і свій притулок, а в тих, хто б'ється й помирає за Італію, немає нічого, окрім повітря та світла, бездомними блукають вони країною разом із дружинами та дітьми, а полководці брешуть, коли перед битвою закликають воїнів захищати від ворога рідні могили і святині, бо ні в кого з такої безлічі римлян не залишилося отчого вівтаря, ніхто не покаже, де могильний пагорб його предків, ні! - і воюють і вмирають вони за чужу розкіш і багатство”
Народний трибун Тіберій Гракх. Джерело: Плутарх. Тіберій та Гай Гракхи.
Тіберій увійде в історію з різними образами: демагог, тиран чи перший борець з нерівністю. Однак для нас не важливо чи був Тіберій захисником справедливості чи популістом. Куди більш цікавим є запущені ним процеси та котре нагадування нам чому важливо, аби серед еліт були люди цінностей, які потребують підтримки громадян.

Трішки відволічемось: науковці, що вивчають “теорію еліт”, пишуть: “історики соціології (...) часто підкреслюють, що еліта займає центральне місце в політичних процесах формування, трансформації та навіть занепаду держави”. На фоні цього може виникнути питання: а яка тоді роль громадян в цій конструкції? Як не дивно, але хоч еліти і контролюють більшість ресурсів та мають достатньо важелів, аби впливати на курс держави, тим не менш, без підтримки громадян трансформаційні процеси запустити важко. Це банально пов'язано з тим, що будь-які зміни в правилах створюють фракції, які підтримують та виступають проти змін. І в цьому спорі часто вирішальне слово кажуть громадяни. Ба більше, навіть в СССР під час реформ Горбачева без симпатій свободам народних мас нічого б не вийшло. До слова, це працювало у всі часи, тому брати Грахки у своїх реформах шукали підтримку як серед еліт, так і особливо серед народу, а коли останній перейшов на сторону опозиції, то Гай Гракх проголосив: "Нехай боги покарають римський народ за невдячність, - сказав він друзям, - Народ, який залишає своїх вождів у біді, цілком гідний вічного рабства".

Звісно, в умовах ХХІ століття громадяни здатні набагато сильніше впливати на правила. Однак вплив еліт в сьогоденні все ще дуже високий: “більша частина літератури, присвяченої переходу до сучасності, підкреслює не тріумф народу над елітою, а участь еліти в управлінні процесом модернізації. Один із фундаментальних висновків цієї літератури полягає в тому, що здатність впливати на інституціональні структури може призводити до збереження переваг навіть за змінних умов, які могли б зробити такі переваги нестабільними”. Себто значний вплив на інститути держави залишається в еліт навіть в сьогоднішніх умовах.

Яких змін бажав Тіберій Гракх? В стародавньому Римі одним з найцінніших ресурсів була земля - Тіберій помітив, що концентрація цього ресурсу знаходиться у нобілітету. Внаслідок чого звичайні римляни не мали достатньо земельних ресурсів. Саме тому я навів на початку його цитату, де він звертався до народу, описуючи проблематику. Про захоплення нобілітетом земель через сірі схеми було відомо ще й до Гракха. Пропозиція реформи від Гракха була не в “отнять і поделіть”, він хотів перерозподілити землі, які були отримані з фонду суспільних земель нобілітетом, при цьому залишити їм значні наділи й тим самим відіграти назад сіру приватизацію землі. Його ініціатива створила цілий рух та більше того вплинула на правила в державі, хоч і з трагічними наслідками.

Для нас ця історія цікава тим, що сьогодні одним з головних ресурсів, який контролює еліта, є інформація. Себто ЗМІ, телевізор та навіть блогерські проекти (у тому числі антикорупційні), які здатні формувати суспільну думку. Однак у нас немає свого Гракха, який зміг би ініціювати відмежування еліт та ЗМІ. Відкрите суспільство повинно мати вільні від інтересів еліт ЗМІ - інакше ми будемо і далі їсти, що дають…

Конкретика | ПригоститиАвтораКавою | Patreon | Блог

Ssrn

The Sociology of Elites

Elites are those with vastly disproportionate control over or access to a resource. We can understand this as a position that a social actor occupies, or we can

Лайфхаки Третього Рейху як альтернативний шлях? Нацисти заклали основу успіху Німеччини?
Економічні політики Рейху – це напевно одна з найбільш яскравих демонстрацій того, як популісти борються з економічними проблемами. Нагадаю, у час, коли до влади прийшли нацисти, в Німеччині було велике безробіття – понад 5 млн. (доба Великої депресії). Відповідно, всі партії, хто йшов на вибори до Рейхстагу, обіцяли нові робочі місця, у тому числі нацисти. Однак, як їх створити, якщо лідер партії вміє лише харизматично махати руками на масових заходах?

Одним з чарівників по боротьбі з безробіттям був Фріц Тодт, якого призначили генеральним інспектором німецьких доріг. До слова, діяч не позбавлений стратегічного мислення, бо вже в листопаді 1941 побачив, що війна з СССР скоріше не буде виграна і тому радив почати перемовини з сильної позиції (танки під Москвою), поки вона є.

Але повернімось до німецьких доріг, або “райхсавтобан”, над якими стояв Тодт. Ідея автобанів несла в собі в першу чергу військовий сенс, що ми можемо побачити по планах самого Тодта: “Автодороги Тодта дали б змогу всього за дві ночі напруженої їзди перекинути 300 тис. солдатів зі східного на західний кордон Рейху. Таким чином, ідеї Тодта від самого початку тісно перепліталися з мрією про національне переозброєння”. Цитата взята з напевно однієї з кращих досліджень нацистської економіки від історика економіки з Колумбійського університету Адама Туза.

Тобто, військові потреби вирішили об'єднати з “корисними”, але був нюанс, що ми бачимо з роботи професора Туза: “За його оцінками, річний бюджет в 1 млрд рейхсмарок дав би йому змогу найняти 600 тис. осіб, особливо в тому випадку, якщо використання техніки було б зведено до мінімуму”. Ставка була на те, щоб не дійсно створити робочі місця, а просто показати красиві цифри, тому людей хотіли буквально змусити працювати лопатою, а не технікою аби збільшити кількість залучених людських ресурсів. Однак, навіть з такою стратегією плани провалились, і Тодту ледве вдалось зайняти 38 тис. Тим не менш, були й “успішніші приклади”, ними стала Східна Пруссія:

Національним чемпіоном у "Битві за робочі місця" (Arbeitsschlacht) став Еріх Кох, гауляйтер Східної Пруссії. У січні 1933 р., на момент приходу Гітлера до влади, у цьому відсталому аграрному анклаві, відокремленому від Німеччини Польським коридором, було зареєстровано 130 тис. безробітних. Лише за шість місяців, 16 липня 1933 р., перший Східно-Прусський округ було оголошено територією повної зайнятості. (...)
Східнопруські безробітні зазнали безжального примусу. Тисячі одружених чоловіків були загнані в так звані Товариські табори (Kameradschaftslager), де вони займалися важкими земляними роботами і пройшли програму політичної освіти, розроблену Німецьким трудовим фронтом. Кох навіть примудрився видати за ініціативу зі створення робочих місць один із перших імпровізованих концтаборів.

І це, звісно, далеко не всі лайфхаки нацистів, можна ще згадати, як жінок перетворили в домогосподарок (з’явились професії, якими не могли займатись жінки). Ще більш цікавим інструментом простих рішень стала банальна емісія, а саме – з векселями “Мефо” (про них більш детально можете подивитись відео Останнього капіталіста). Фактично, витрати на ту ж оборонку фінансувались через ці векселя, люди несли свої гроші, а їм давали папірчики з обіцянкою колись виплатити з відсотками. В результаті чого, поступово фінансова система Німеччини перетворилась на піраміду.

Епілог. Нацистам часто приписують, ніби їхня ідеологія зробила з Рейху економічного гіганта. Але давайте відкриємо іменитих істориків економіки Медісона чи Байроха і подивимось на ВВП на душу Кайзерівської Німеччини, і ми побачимо, що воно було вище Франції. Те саме стосується і індексу людського розвитку на 1913 рік Німеччина на рівні всіх інших Західних держав. Я навіть не буду згадувати, що ті ж вищі навчальні заклади, наукові відкриття славили Німеччину ще задовго до появи нацистів.

Конкретика | ПригоститиАвтораКавою | Patreon | Блог